«Волонтери часто витрачають тисячі гривень на утримання однієї чи декількох собак»

«Що не так?» із безпритульними тваринами у Львові

СуспільствоZAXID.NET, 27 лютого, 21:00 3081 0

Кажуть, що рівень свідомості нації визначається її ставленням до безпритульних тварин. Яке ставлення львів’ян? Сьогодні про це говоримо у нашій студії з гостями, вітаю їх: Оксана Кошак, директорка ЛКП «Лев», а також Дмитро Самодуров, волонтер. Вітання вам, колеги. Оксано, розпочнімо із вас. Ви як директорка ЛКП «Лев», в якому ми побували, напевно, знаєте про ситуацію у Львові з безпритульними собаками. Скільки зараз насправді є собак? І чи ця статистика росте, чи навпаки йде на спад?

***

Мар’яна Романяк: «Багато собак через людську байдужість все частіше опиняються на вулиці. Питання їхнього житла, харчування та лікування вирішують волонтери. Та, на жаль, навіть їхніх сил буває недостатньо».

Юлія Гірняк, волонтерка: «Бармалейка, Тася... Це – Юзя, вона приїхала з Трускавця: її побачили люди, написали пост. Вівчур був збитий машиною десь два тижні тому, також хлопчина його знайшов. Зараз десь порядку 15-ти собак є на перетримках – це як цуцики, так і дорослі собачки. На весняно-літній, осінній період ми відкривали такий не притулок навіть, а «дитячий садочок» для цуциків. Ми могли вмістити на території біля 30 цуценят. З цього року знову будемо відкривати його навесні. Зараз вже фактично знайшли місце, але тепер шукаємо кошти.

Притулок нам потрібен, звичайно. Але, особисто на мою думку, ні соціальна програма, ні притулки, ні стерилізація не вирішать проблему безпритульних тварин, поки люди самі не змінять відношення до таких тварин, не стануть відповідальнішими».

Мар’яна Романяк: «Загалом у Львові близько півтисячі безпритульних собак. В ЛКП Лев кажуть, що їхня кількість останнім часом зменшилася. Зараз запитаємо, чому та як вони працюють із тваринами.

Добрий день Мар’яна, програма Що не так? Розповідайте, що тут у вас є».

Ірина Шевченко, адміністратор ЛКП «Лев»: «Добрий день. Ходіть, почнемо з карантину. В карантині трошки в нас шумно. Це всі песики, які є в нас тут на підприємстві. Кожен із них має карточку. І ви бачите – собачки різні попадаються. Зазвичай це безпородні, метиси, але дуже часто бувають і породисті собаки. Вони в нас в карантині знаходяться 5 днів, до моменту стерилізації. Кожен день їх оглядає ветеринар, слідкує за їхнім станом здоров’я. Якщо можна стерилізувати – тоді забирають вже в операційну і стерилізують».

Що йому роблять?

Зараз можемо трошки помітити, як готується собачка до операції.

Це вона під наркозом вже?

Це вже під наркозом, вже навіть седували його... Бачите, вже собачка спить – і підбирається місце, де буде оперуватися.

Купання нашої собачки – то якраз працює наша Таня.

Мар’яна Романяк: «Привіт, Таню. Тобто спочатку вони тут приймають ванну – душ, а тут вже…»

Таня, грумер: «Привіт. А потім вже сушиться».

Це фен?

Так, це бустер. Він дуже помічний, бо собаку сушити дуже довго феном, а він швиденько справляється з роботою.

Вам подобається ваша робота?

Дуже подобається! В мене здійснилася мрія дитинства.

Ірина Шевченко, адміністратор ЛКП «Лев»: «Собаки, які йдуть на прилаштування – ті, які вже пройшли всі етапи стерилізації, вакцинації – вони вже здоровенькі, їх можна виводити на вольєр. І, власне, активне прилаштування починається від того часу.

Тут в нас такий Зевс – він лапу дає першим. О, давай! Вони всі – мої. Я насправді займаюся прилаштуванням. Це найбільша така потіха, найбільше душевне задоволення, що забирають собачок в родину. Вони мені всі як діти. Нові господарі називають мене «хресна мама» тих песиків. І я дуже радію, як бачу їх у місті, коли вони гуляють. Практично з них кожного пам’ятаю, кого забрали в нас в яку родину.

Люди, які заводять тварин, мають розуміти відповідальність: що собаку потрібно зареєструвати. Собаку потрібно вести до ветеринара щороку (хоча би раз в рік) на щеплення обов’язкове – від сказу, від інфекції потрібно до ветеринара звернутися. І, звичайно, пильнувати. Тому що ці всі собаки, яких ви сьогодні бачили на підприємстві, – вони не впали з неба, вони не виросли з землі. Це собаки, які колись були в родині. Це собаки, які викинуті безвідповідальними господарями».

***

Оксана Кошак: Добрий день. Щодо статистики того, скільки безпритульних собак станом на сьогодні знаходиться в місті, то ми маємо доволі чіткі цифри і кожного року міряємо кількість безпритульних тварин у нашому місті. Власне, це відбувається в серпні місяці, коли виходять волонтери, наші працівники, мешканці міста і допомагають нам в розрахунку чисельності безпритульних тварин. Що приємно спостерігати: за останні три роки кількість зменшується. Якщо в 2016 р. це було понад 600 безпритульних собак і лише 7% з них були стерилізовані, в 2017 р. вже було близько 600 собак, з них 28% стерилізованих, то вже в серпні 2017-го в місті нарахували 412 безпритульних собак – і майже половина з них були стерилізовані, вакциновані, пройшли процедури в нас на підприємстві. Тобто кількість практично на третину зменшилася.

Дмитре, чи справді так і є за вашими спостереженнями? Бо ви допомагаєте собакам, ви їх прилаштовуєте, ви про них дбаєте, ви їх часто лікуєте власним коштом. Чи також бачите ці позитивні зміни у ситуації із безпритульними собаками?

Дмитро Самодуров: Позитивні зміни безперечні. Найважливіша позитивна зміна – раніше ЛКП було гицлярнею, зараз це стерилізаційний центр, це лікарня. Це добра воля наших людей.

Але чи відчуваєте ви цю свідомість львів’ян, що вона також змінюється? Що люди також готові допомагати або готові брати собак, щоби ті жили в них, готові утримувати їх, забирати додому?

Дмитро Самодуров: Знову ж таки, це ставлення, хто як міряє. Хтось каже: «Ніколи нічого не змінюється». Я навів приклад, який показує, що є зміни. Раніше у нас був рабовласницький лад: ми людей продавали і викидали, вбивали. Зараз, можливо, можемо змінити ставлення і до тварин. Тобто ми маємо змінити своє ставлення: з використання тварин – до відповідальності. Воно несе деяке навантаження, але так само, як і за дітей, так само, як і за інших людей.

Скільки волонтерів зараз також займаються перетримкою собак? Вас багато – таких, як ви, свідомих?

Дмитро Самодуров: Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що це десятки і сотні. Можливо, навіть більше сотні.

Ви всі контактуєте між собою?

Дмитро Самодуров: Все змінюється. Не скажу, що я таким народився, не скажу, що я цим займався 10 років тому. Зараз обмін інформацією дуже простий. Але найважливіше – це власний досвід. Тобто ти можеш познайомитись із великою кількістю людей, якщо захочеш.

Ваша робота зі собаками й інших волонтерів – в чому вона полягає? Якщо, наприклад, зараз хтось подумає: «Є ЛКП Лев – для чого нам волонтери?»

Дмитро Самодуров: Ніхто за людину не зробить краще. Тобто ЛКП – це комунальне підприємство. Якщо ви думаєте, що чиновники будуть щирішими, щедрішими, добрішими за вас – ні. Вони можуть бути більш фаховими – якщо ви таких виберете з багатьох. Але якісь базові речі мають бути у людей. Тобто якщо люди не будуть приділяти увагу тваринам, якщо вони скажуть: «А, мій сусід вчора викинув тварину – і це нормально», – або: «У мене захворіла тварина, я не буду її лікувати – навіщо?» Ні, ЛКП не допоможе, тому що «я її піду і зарию в себе в городі». Звичайно, це довгий процес. Ми маємо впливати на себе, на своїх дітей, на своїх сусідів – і таким чином будемо впливати на ЛКП.

Пані Оксано, які тепер потужності ЛКП «Лев»? Чи готові ви подбати про всіх собак, які зараз є у нашому місті – і не тільки у нашому місті? Чи все-таки ця сила волонтерів, їхня добра воля вам також необхідні?

Оксана Кошак: Я вважаю, що ми зараз насправді створили дуже дієвий механізм співпраці волонтерів і нашого підприємства, який працює, який є успішним і допомагає все більшій кількості тварин. Що ще дієвого ми робимо і що однозначно дасть позитивний ефект у плані відповідальності? Те, що ми все-таки добилися свого – у школах Львова для діток наших читаються уроки про відповідальне гуманне ставлення до тварин. Ми переконані свято, що потрібно починати з дітей для того, аби виростити відповідальне суспільство.

А чи змінилася ситуація з тим (можливо, ви посприяли, можливо – волонтери, можливо – ніхто), щоби люди справді або не брали собаку, якщо вона їм не потрібна, або ж не викидали її, або віддавали її в добрі руки? Тобто маю на увазі ту саму свідомість уже старших людей, які досить часто беруть на себе нібито відповідальність мати собаку, але тварина опиняється на вулиці за якийсь час.

Оксана Кошак: Ви знаєте, дорослу людину змінити розмовами доволі важко. Дорослу людину змінять хіба якісь кардинальні дії, які можуть на неї вплинути. Це посилення законів, посилення відповідальності, значні штрафи, контроль дотримання законів. Коли це все буде діяти – тоді і зміниться свідомість тих дорослих людей, які думають, що собаку можна взяти, а завтра випустити на вулицю. Власне, я щаслива, що у Верховній Раді започатковані такі закони, які все-таки змінять ставлення. Дуже вірю, що будуть контролюючі органи пильнувати за дотриманням цих законів і буде справді жорстоке покарання за те, що ти викинув тварину на вулицю, що ти – безвідповідальний господар.

Ви знаєте, побувавши у вас, у ЛКП «Лев», і поспілкувавшись із вами, Дмитре, з людьми, які дбають про собак, я подумала, що справді – ситуація не така погана у Львові. Але коли я побувала у притулку «Милосердя», то зрозуміла, що у нас ще багато проблем. Пропоную подивитися, як там проживають собаки.

***

Мар’яна Романяк: «Юро, привіт тобі».

Юрій, волонтер: «Привіт, Мар’яно».

Сьогодні ми їдемо до безпритульних песиків з тобою. Що їм веземо?

Сьогодні веземо їм такий мінімальний набір: макарони я купив для дорослих собак, для цуценят, яких часто підкидають у цей притулок, – кефір. І для того, щоби їм було тепліше, я взяв кілька своїх старих речей – це також одна з потрібних опцій у цьому притулку.

Все. Готові їхати?

Готові.

Поїхали.

Ось, востаннє ми були перед Новим роком. До мене просто подруга з Німеччини приїхала, вона теж цікавиться такими речами. Ми зібралися, купили продукти – і поїхали. Такий новорічний подарунок собачкам.

Мар’яна Романяк: «Пані Наталю, добрий день. Мар’яна, Юра. Ми до вас з гостинцями».

Наталя Кузнєцова, директорка «Милосердя»: «Дуже приємно».

Мар’яна Романяк: «Як твої враження? Бо ти всередину не заходиш, як приїжджаєш».

Юрій: «Ні, ми завжди приїжджали і залишали продукти біля входу. А от зараз… Вони дуже дружелюбні собачки – і видно, що хочуть знайти свій дім».

Мар’яна Романяк: «Як до вас потрапляють сюди, в Милосердя, собаки?»

Наталя: «Ну, здають господарі. Підкидають цуценят під притулок. Померли господарі – родичі привозять собак, бо собаки домашні, на вулиці вони не виживуть».

Скільки зараз тут собак?

Завжди – до 300. Чому так кажемо? Бо інколи до нас приїжджають – ми віддаємо тварин. Інколи нам підкидають цуценят коробками по 8–10. Тому завжди та цифра коливається. Але біля 300 завжди є.

До нас попадають ще і «старики», інваліди, тварини з проблемним характером – яких ми знаємо, що нікому не зможемо віддати. Тоді вони живуть.

Ми постійно живемо в борг – і постійно просимо людей не забувати про нас. Ми ледве вижили в тому році. В цьому році нам виділили 181 [тис.] mо теж не буде вистарчати, але хоч щось. Все решта – лікування, комунальні послуги, оплата людей, транспортні «розходи» – то ми за власні кошти.

Мар’яна Романяк: «Як у тебе враження?»

Юрій: «Ну таке, якщо чесно. Зсередини воно виглядає так… По-перше, я не уявляв, що це такий масштаб, що там стільки собак. І великі, і малі – абсолютно різні. Звідси – це одне. А коли ти обходиш це все – таке… Ну, насправді не треба бути міліонером, щоби допомагати. Можна навіть на сто гривень купити якихось макаронів, приїхати раз в тиждень, раз в місяць – по можливості. Тобто це не вимагає якихось особливих затрат коштів. Головне – бажання».

***

Притулок «Милосердя» у Брюховичах – пам’ятайте, що ви також можете приїхати туди, допомогти собакам або ж забрати когось до себе додому. Пані Оксано, на вашу думку, яка ситуація має бути із притулками? Чи мають вони бути в такому стані, як вони є? Чи це, можливо, нормальний стан для притулку? Чи не є притулок ознакою того, що людина знає – вона може залишити собаку, бо її є куди віддати?

Оксана Кошак: Потрібно подумати, наскільки комфортним є життя тварини в межах клітки, довічне таке проживання. Не вважаю, що найкращий вихід – проживати тварині в притулку. На мою думку, сили всіх – і власників притулку, і нас мають бути скеровані на те, щоби максимально знайти домівку для кожної тварини. Я знаю, що зараз пані Наталя робить теж усе можливе для того, щоби кожна тварина була облікована, кожна тварина була на сайті, по кожній тварині були критерії – по віку, статі і т. д., щоби більше людей змогли прилаштувати цих тварин у родини.

Дмитре, ви займаєтеся перетримкою собак, як і більшість волонтерів. Як це б’є вам по гаманцю, чи готові ви далі тим займатися і, загалом, як цей процес виглядає? Можливо, наші глядачі долучаться.

Дмитро Самодуров: Я готовий цим далі займатись. Це достатньо дорого, але більші проблеми не в вартості, а в сміливості. Тобто є тиск, є страх: якщо ти візьмеш ще одну тварину – чи не поскаржаться сусіди і чи не вижене тебе дружина з дому. Але це все пов’язано. Якщо ви не можете навести лад з тим – можливо, і не варто тим займатися.

Це достатньо дорого. Якщо собака хворіє, їй потрібно викликати лікарів, її треба возити в клініку, робити процедури, рентген іноді. Волонтери витрачають досить часто (тобто це не є винятки) тисячі гривень власних коштів на місяць на утримання однієї чи декількох собак. Це добра воля, вони не всі є багатими людьми.

В середньому ви перетримуєте скільки собак?

Дмитро Самодуров: Немає такого середнього. Розумієте, у мене особняк, в мене є більша можливість, тобто можу собі легко дозволити тримати п’ять собак – і це не буде великою проблемою. Але якщо, наприклад, треба ставити крапельницю – то це вже проблема: я прив’язаний, кожного дня маю робити процедури зранку і ввечері. Звичайно, для мене, як і будь-якого господаря, п’ять собак тримати в особняку не проблема.

Окрім власного будинку, у вас ще велике серце – це найголовніше. На завершення нашої розмови: пані Оксано, наскільки львів’яни готові брати собак до себе додому? І чи бачите ви, що ми справді свідомі того, щоби взяти собаку з притулку, а не купувати її за шалені кошти?

Оксана Кошак: Власне, якщо про позитивне в розмові про тварин... Що хочу відмітити в свідомості мешканців нашого міста – те, що все більше людей готові брати собак із притулків. І ми це бачимо по зростанню рівня прилаштувань навіть на нашому підприємстві: протягом минулого року ми прилаштували 70% собак, які були у нас. Зважаючи на те, що вони лише 10 днів перебувають у нас – це колосальний відсоток. Тобто півтисячі тварин ми прилаштували в сім’ї. Так, звичайно, це сумно, тому що хтось їх колись викинув – але чудово те, що вони зараз мають нових люблячих господарів. І ми переконані, що 80–90% теж не за горами. Тим більше, зараз ми збільшили тривалість перетримки – тепер це вже 15 днів. Тобто ще більше львів’ян зможуть взяти чудових гарних друзів собі в сім’ю.

Де шукати собак на сайті?

Оксана Кошак: Заходьте до нас на сайт lkplev.com. Є рубрика «Прихистіть». Будь ласка, дивіться: там є опис по кожній тварині, її характеру і тих маніпуляціях, які були проведені.

Дякую вам за вашу роботу. Оксана Кошак, директорка ЛКП «Лев», а також Дмитро Самодуров, волонтер. Дмитре, дякую велике. Це програма «Що не так?», мене звати Мар’яна Романяк. Пам’ятайте про наших чотирилапих друзів, тому що вони постійно потребують нашої допомоги. Дивіться нас щовівторка – та до зустрічі за тиждень.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук