«Я твердо стою на ногах і не впаду»
Суспільство

«Я твердо стою на ногах і не впаду»

Як волонтерка з Луганщини після втрати двох ніг знову вчиться ходити у Львові

Ганна Власюк, 2 вересня 2015 1352 0
Оксана Нежальська

Рік тому вибух міни забрав обидві ноги у мешканки Луганщини, волонтерки Оксани Нежальської. Однак трагедія не зуміла позбавити її життєрадісності та бажання знову вести активне життя. Понад півроку жінка лікувалась в Україні, згодом – в Словаччині та Австрії, де завдяки місцевим благодійникам отримала якісні протези. З липня вона проходить реабілітацію у Львові, але вже до кінця осені хоче попрацювати у Харкові, перед тим освоївши нову професію.

Волонтерством займалась задовго до війни

Усміхнена жінка на візку поправляє коротке кучеряве волосся. «Коли народила доньку 23 роки тому, мої кучері випрямились. А після того, як підірвалась на міні, волосся знову закучерявилось», - каже Оксана Нежальська. Вибух, після якого жінка втратила дві ноги, змінив її як зовні, так і внутрішньо. Однак в цих змінах вона намагається бачити лише хороше.

«Взагалі я любителька подорожувати, поспілкуватися із новими людьми і тому дуже щаслива від того, скількох хороших особистостей зустріла за цей рік – волонтерів та медиків з Харкова, Львова, Києва, Словаччини та Австрії», - каже Оксана.

За освітою вона – вчителька початкових класів. Останні 15 років працювала у Центрі дитячої на юнацької творчості у селі Іванівка Антрацитівського району на Луганщині. У жінки є 23-річна донька та трирічний внук, тому вона називає себе щасливою людиною.

Волонтерством Оксана почала займатися задовго до війни – ще 6 років тому: регулярно розвозила продукти малозабезпеченим пенсіонерам із довколишніх сіл. Продовжила цю справу і після початку війни, почавши перевозити разом з продуктами ліки та інші необхідні в час війни речі.

«Про мене говорили «ось та божевільна», - жартує Оксана. – Казали, мовляв, ось стріляють, вибухи, а та божевільна все одно приїде своєю машиною».

Вибух – як затемнення

23 серпня 2014 року разом ще з двома волонтерами Оксана везла продукти для пенсіонерів. Коли авто проминало залізничний переїзд, вони натрапили на міну. Оксана втратила свідомість, тоді як її напарниця загинула на місці. Водія машини теж поранило. «Я навіть болю ніякого не відчула. Пам'ятаю лише схожий на клацання звук, а далі – наче затемнення».

До тями жінка повернулася через п'ять днів. Перше, що їй спало на думку – як вона взагалі опинилась в лікарні? Як виявилось, це місцеві «козаки» проявили гуманність і привезли поранених до медиків.

В лікарні міста Антрацит вона пробула до жовтня. Пізніше з Оксаною зв'язалися волонтери із Харкова і запропонували перевезти її на лікування до цього міста. Їх жінка називає своєю сім'єю.

Журналісти беруть коментар у Оксани Нежальської після першого уроку у школі №96 м Львова

У січні цього року Оксані встановили протези. Спочатку вона не вірила, що знову зможе ходити – це здавалось їй нереальним. Однак лікарі повірили в жінку, називали її випадок унікальним та займалися з нею тричі на день і певні зрушення таки відбулись. 

Окрилена першими успіхами, у квітні Оксана повернулася додому, на Луганщину.

«Вдома у мене дійсно проходила активна реабілітація. Спочатку допомагали мама, донька, але живу я сама, тому все, як то кажуть, у моїх руках», - каже жінка.

Ще під час перебування у Харкові з жінкою зв'язалися волонтери організації «Центр зайнятості вільних людей» [допомагає із працевлаштуванням постраждалим від війни] Лідія Чупляк та Оксана Воропай. Вони запропонували їй продовжити реабілітацію у Словаччині та Австрії. Також жінці подали ідею освоїти нову професію – флористки, однак щодо цього Оксана мала певні сумніви.

«Хочу знову керувати авто»

Вже під час реабіліатації у Словаччині вона познайомилась із жінкою-психологом із Львівщини. Оксана, яка перед пораненням 10 років керувала авто, поділилась із жінкою бажанням знову сісти за кермо авто. Так, вже після встановлення нових протезів у Австрії, на які зібрали кошти місцеві благодійники, Оксана опинилась у львівському реабілітаційному центрі, де за сприяння Центру зайнятості вільних людей проходить навчання та реабілітацію.

Оксана Нежальська під час першого уроку 1 вересня у школі №96 Львова

Своїм оптимізмом жінка надихає інших. «Недавно до нас в центр потрапив чоловік без ноги. То я йому кажу – «Паша, я всьому тебе навчу, без проблем поділюся всім, чим зможу», - розповідає вона.

Восени жінка планує повернутись до роботи, однак для цього їй необхідний новий автомобіль з автоматичною коробкою передач. Але спочатку вона хоче навчитись керувати авто за допомогою системи ручного управління. 

«Громадський транспорт тепер не для мене. А «Жигулями», які залишилися вдома, їздити не зможу через ручну коробку передач», - каже Оксана. Грошей на нове авто в неї немає, адже державна пенсія становить лише 1153 грн.

«Ні в чому собі не відмовляй, називається», - іронізує жінка.

Тому, як і у випадку з протезами, Нежальська сподівається на допомогу небайдужих. Вже до кінця осені вона має намір вийти на роботу та знову почати активне життя. Однак наразі не розголошує, якою саме професією займатиметься.

Утім, життя Оксани сьогодні важко охарактеризувати іншим прикметником, ніж «активний» – щодня до обіду у неї навчання, після обіду – медична реабілітація, масажі, електропроцедури, іноді – цікаві майстер-класи, які для пацієнтів центру проводять волонтери. А щовечора вона вчиться ходити бруківкою разом з помічником.

«Помічник, у мене, швидше, як моральна підтримка, аби був поруч. Я йому кажу – я не впаду, я твердо стою на ногах і впевнена, що все буде добре», - усміхається жінка.

Допомогти Оксані можна, перерахувавши кошти на картки:

ПриватБанк, гривнева картка - 4149 4978 3608 9625

Картка для перерахунку коштів у доларах – 4149 4978 4643 8713

Картка для перерахунку коштів у євро – 5168 7572 9599 7524

Всі фото: Мирослав Пархомик/ZAXID.NET. 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук