«Якщо бачите, що сусідка ображає дитину, – телефонуйте нам»

Після трагічної загибелі дворічної дитини, яка випала з вікна львівської багатоповерхівки у той момент, коли її п’яна мати просто спала, з’ясувалося, що ця родина вважалася благополучною. Про цей та інші схожі випадки ми поговоримо сьогодні з керівницею Львівського міського центру соціальних служб Аллою Горбач.

Поясніть, як могло так статися, що це очевидно неблагополучна була родина, але за всіма даними (наші журналісти з’ясовували в поліції, в соціальних службах) ця родина ніяк не була на обліку? Як це?

Для того, щоби це пояснити, треба для початку зрозуміти, як родини потрапляють на облік. Про родини, які умовно, як ми кажемо, неблагополучні… А зараз не прийнято так говорити – це родина, яка потрапила у складні життєві обставини внаслідок певних причин. Якщо така родина опинилася в таких обставинах, обов’язково нам має повідомити хтось. Тобто соціальну службу повинен хтось повідомити. Хтось – це хто? Це поліція, це школа, це медичні представники. От коли дитинка тільки народжується, до неї приходять медики – оглядають дитинку, дивляться, в яких умовах вона знаходиться. Якщо вони бачать, що є якась загроза – вони зобов’язані нас повідомити.

У цьому випадку ця жінка вже була позбавлена батьківських прав – у неї була ще старша дитина, яку забрали від неї. Але в неї було ще двоє дітей.

Так. І, як виявилося, жінка була не міська – тобто вона не позбавлена батьківських прав у Львові. У нас діє територіальний розподіл, тобто за неї відповідало село Кути Кам’янко-Бузького району, з якого такі самі фахівці соціальної роботи мали систематично її відвідувати. Якщо одну дитинку вже забрали, вони мали приходити до неї і дивитися, наскільки ця мама спроможна виконувати обов’язки відносно двох наступних діток.

І коли та мама в якийсь момент виїжджає в інший район, в іншу місцевість, їхня соціальна служба зобов’язана повідомити офіційно листом про те, що така-то жінка на сьогоднішній день покинула місце перебування і переїхала в таку-то місцевість – у місто, селище чи ще кудись. Відповідно, ми одразу здійснюємо візит і оцінюємо, наскільки необхідна наша робота.

Я так розумію, жодних повідомлень ви не отримували?

Так. І це не є оправдання – отримали, не отримали повідомлення… Як я вам уже сказала на початку, працює система. Тобто поліція, освіта, медицина, а так само небайдужі люди. Тому що буває так, що геть неблагополучна мама, як ми кажемо, перебуває в стані алкогольного сп’яніння, не доглядає своїх діток, але у школі, наприклад, діток немає – освіта не може повідомити. У медичному закладі вони так само на обліку не стоять. Звідки ми можемо дізнатися? І отут дуже важливо, щоби люди… Це працює у всьому світі так: якщо я бачу, що в мене є сусідка, яка алкозалежна, чи я бачу, що вона ображає дитину, вчиняє насильство – я одразу телефоную і повідомляю.

Ми ще поговоримо по сусідів і про людей, які бачать такі випадки.

Я просто говорю, що це дуже важливий фактор.

Але я хотів би вам заперечити, бо в цьому випадку, про який ми говоримо, система, виявилося, не працює. Бо позбавлена батьківських прав, очевидно, з тих самих підстав (пияцтво чи ще щось) – у неї була дівчинка два з половиною роки, менший хлопчик півторарічний. І, виявляється, цього ніхто не знає?

Так, виявляється, що не повідомили. Бо як тільки повідомляють – ми є фахівці. Тобто фахівці Центру соціальних служб одразу ж виходять на візит.

А як часто її мали б перевіряти у тому селі, де вона була позбавлена батьківських прав – щомісяця, щороку, щотижня?

Ви знаєте, взагалі треба ставити питання – треба було перевіряти чи позбавити маму відносно двох діток. Розумієте? Бо ходити і перевіряти, якщо залежність не подолана – то, напевно, це неправильно. Але, тим не менше, коли ми бачимо, що є якась загроза, то ми повинні обов’язково повідомити або вилучити діток, допомогти мамі подолати свою залежність – і тільки тоді повернути дітей мамі.

А яким чином сім’ї взагалі потрапляють на облік як родини, що потрапили у складну життєву ситуацію?

Як я вже казала, як тільки ми отримали повідомлення – і незалежно, звідки: у нас у Львові є діюча гаряча лінія 0 800 301 205. Можна прийти. І всюди – в інтернеті, на сайті міської ради – є інформація, куди звернутись, де соціальна служба знаходиться.

Одразу ж після отримання повідомлення чи в телефонному режимі, чи в письмовому, мешканець може просто прийти і повідомити – і в нас є багато таких випадків. Як тільки ми це виявляємо, одразу ж якщо бачимо, що є загроза, ми негайно повідомляємо Службу у справах дітей, поліцію і робимо спільний візит.

Я маю на увазі – що має відбутися, щоб родина потрапила на облік? От недобрі сусіди, хтось просто пожартувати вирішив, комусь здалось щось…

Візит має бути однозначно.

Так, візит. А далі що?

Ми для того і є фахівцями, які оцінюють ситуацію. До речі, це дуже поодинокі випадки, але бувають і недобрі сусіди, які не можуть порозумітись між собою – і вони звертаються до нас. Але таких випадків – може, 2% від всіх. Зазвичай це все ж таки правдива інформація про те, що дитина перебуває в небезпеці. Як тільки є небезпека, загроза перебуванню в родині дитини – ми одразу ж спрацьовуємо з поліцією, зі Службою у справах дітей. І це обов’язково, тобто це не можна відхилити і це не можна відтягнути.

Цей облік – що він передбачає? Це ще не позбавлення батьківських прав, це нагляд з боку держави чи міських органів?

Розумієте, для того, щоби рішення не приймалось суб’єктивно (тому що не може одна людина зрозуміти, треба позбавити чи не треба – це стосунок), ми маємо діяти професійно, для цього при кожній адміністрації у Львові є комісія з питань захисту прав дитини, де збираються професіонали. Туди входять і медики, і освіта, і психологи, і соціальні служби, і служби у справах дітей – тобто всі дотичні структури, які приймають рішення позбавляти маму батьківських прав чи все ж таки, як буває інколи рішення, дати можливість соціальній службі попрацювати з даною сім’єю на виправлення.

І коли наша служба працює, ми скеровуємо і психологів, і людей, які працюють зі залежностями, які професійно відпрацьовують випадок. І коли вони бачать, що мама йде на контакт, що є позитивна динаміка – тоді ми даємо такій родині можливість підніматися, долати складні життєві обставини.

Якщо ми бачимо, що позитивної динаміки немає, що ситуація або залишилися, як є, або погіршилася, тоді ми знову скликаємо комісію або негайно відбираємо дитину спільно зі Службою у справах дітей.

Скільки триває це з’ясування – готова стати на шлях виправлення родина чи ні? Бо весь цей час діти перебувають у небезпеці.

Ні, якщо діти в небезпеці – їх треба відбирати, як я вам вже казала. Тобто якщо ми розуміємо, що діти в небезпеці – їх треба негайно забрати, вилучити і дати можливість мамі поправитися. Але бувають інші складні…

Дивіться, інакше – п’яна мама спить. Буває різне в родинах – може, це вперше в житті?

Якщо це вперше в житті, от тоді саме…

А як ви виясняєте, вперше в житті це чи систематично?

Для цього працюють професіонали, для цього візити в сім’ю мають відбуватися систематично. Буває, коли ми відвідуємо сім’ю кожен день, коли ми постійно в телефонному режимі з’ясовуємо, що з мамою зараз відбувається, постійно на контакті зі школою.

Немає якоїсь універсальної схеми роботи з даною сім’єю – кожна сім’я індивідуальна. І залежність буває прихована. Дуже часто коли ми бачимо благополучну, як нам здається, родину, а мама випиває або тато (ми зараз говоримо про маму, бо стався такий випадок), або випивають уночі – і ніхто про це не знає.

От для цього працюють професіонали, для цього навіть в нас у самому центрі працюють люди, які вміють професійно встановити, чи можна з мамою працювати. Може, її зараз краще спрямувати на реабілітацію, може, краще її зараз пролікувати?

Залежності – ще більш-менш зрозуміло. В нас були, буквально за останній рік, два жахливі випадки. Коли у вересні 2020 року в Великій Волосянці мама просто застрелила двох дітей і сама наклала на себе руки. І в січні цього року був випадок, коли 31-річний львів’янин убив дружину на очах у їхніх трьох дітей. І в тому, і в тому випадку очевидно йшлося про якісь психічні проблеми. От як у такому випадку? Тобто хто це – медики мають визначити?

Ви знаєте, це настільки глибока тема, про яку за п’ять хвилин не розкажеш. Це може бути психіатрія. Це може не бути психіатрія, а глибока затяжна депресія. Це може бути нервовий зрив. Це може бути будь що. І тому сказати сьогодні, що ми можемо забезпечити всі родини, захистити їх від того – ні.

Але якщо ми бачимо ознаки, що в людини таке є… Тобто ми бачимо якнайшвидше оте, що ви кажете – батько застрелив дітей… Я не можу зараз казати, як усе відбувалося, – але ознаки мали бути ще за пів року до того, як це відбулося. І так само хтось би мав про це повідомити – як мінімум, дружина мала би звернутися до професіонала (я не кажу зразу в соціальні служби, а до професійного психотерапевта) і поговорити, сказати: «Будь ласка, зверніть на це увагу». Професійний психотерапевт, оцінивши ситуацію, може сказати: «Ви знаєте, а вам ще потрібна допомога – бажано в соціальну службу звернутися або ще до когось».

У нас просто до психотерапевтів ставлення таке не дуже.

Так. Це немає привитої культури – і від того якраз дуже багато людей опиняється в складних життєвих обставинах. Тобто виявляється, що цьому можна запобігти. От якщо вчасно звернутися до професіоналів, то в самих обставинах можна і не опинитися. Але оця культура в нас ще не привита. У нас люди навіть не відрізняють психолога від психотерапевта, від психіатра, правильно?

Так.

І тому більшість людей навіть психолога сприймає як психіатра і виставляє собі діагноз. Це зовсім не так.

Скажіть, будь ласка, у Львові багато родин таких? Я все-таки вживу це «неблагополучних», бо у вас дуже складна конструкція.

А я все ж таки вас виправлю, тому що складні життєві обставини – це не неблагополуччя, не обов’язково неблагополуччя. Тому що якщо казати про благополуччя, то дуже часто, наприклад, насильство в сім’ї відбувається в благополучних, умовно, сім’ях.

Тут ідеться не лише про фінансову точку зору.

Я про що і говорю. Це така делікатна тема. Але я би казала більше «складні життєві обставини». Тобто людина не може подолати якихось труднощів.

Чи багато в нас таких родин?

Скільки їх? Їх є от зараз на обліку, наприклад, у нашому львівському міському центрі 4700.

Ого.

4700 людей, які…

Це родин чи людей?

Родин, так. Це клієнтів я зараз говорю – тобто людей, які отримують послуги. Але людей, які вже опинилися саме в складних життєвих обставинах і які стоять на обліку – це є 505 таких родин. У них 763 дитини. І там може бути і насильство в сім’ї, там може бути післяродова депресія в жінки – тема, яку не зачіпають, коли жінка просто не може: вона не алкозалежна, не наркозалежна, але вона просто не може на даний момент допомогти своїй дитині, доглядати свою дитину. Це дуже глибока тема.

І що ви у такому випадку робите?

Це дуже важливо, я знову ж таки наголошую, щоби нам повідомили – і тоді ми точно вчинимо необхідні дії. У нас є професійні психологи. Якщо їх немає в центрі соціальних служб, ми точно співпрацюємо з благодійними фондами, громадськими організаціями, психотерапевтичними центрами. Тобто ми знаємо, з ким працювати, щоби допомогти тій людині і її скерувати.

А скільки загалом у вас співробітників? Майже 5000 родин – і… От скільки у вас співробітників?

Я можу казати, що в нас 108 співробітників, і це найкраща ситуація в Україні – у Львові. А на кожного фахівця соціальної роботи припадає близько 123 сімей. 123 сім’ї на одного фахівця.

Це у Львові?

Так. Щоби ви розуміли, в Європі на кожного фахівця соціальної роботи приходиться 15 сімей. І тепер ми говоримо від кількості про якість роботи. Якість роботи можна задовольнити тільки за умови, якщо фахівець спроможний охопити всі ті сім’ї якісно.

Зрозуміло.

В Україні ситуація значно гірша. Я можу помилятися на рахунок Києва, але, як я цікавилася, в інших містах України може бути навіть 10 фахівців на таку кількість людей.

Скажіть, будь ласка, вас же фінансує міська рада?

Так.

А ви виходили з якимись ініціативами – можливо, треба збільшити штат? Ці цифри хтось у міській владі чув?

Так, ми зараз розглядаємо це питання, ми звертаємося.

Бо найкраща в Україні ситуація – це таке дуже сумнівне…

Так, так, ми зараз багато говоримо про це питання. І я думаю, що воно найближчим часом буде вирішене.

Що, можливо, вам збільшать штат, так?

Тут можна говорити про збільшення штату. Тут можна говорити про нову таку (і не зовсім нову) закупівлю соціальної послуги. Тобто є такі соціальні послуги, які можна…

У приватних структур?

У громадських організацій, які мають відповідні сертифіковані програми, пройшли сертифіковані програми. Тобто можна говорити про те, що є такі тематики, якщо не справляється центр – їх можна закуповувати в інших організацій. І тоді таким чином ми також можемо покрити місто якісною послугою. В нас є у Львові їх достатньо.

Коли вилучають дітей із родини… В нас ніби, з одного боку, борються з тим, щоби взагалі не було інтернатів – але чи можуть повернути потім цю дитину в ту ж родину, якщо подолають залежність чи виправиться родина? За якийсь час.

Звісно, що можуть. Інше питання, що має бути надзвичайно потужна робота і бажання самої родини. От тут ми говоримо про те, що спрацювати ми можемо тільки тоді, коли сама мама того хоче, розумієте? От, наприклад, прийти і насильно запропонувати мамі відвідати реабілітаційний центр можна, але чи від цього буле результат – багато запитань.

Поширені випадки, коли подружжя розлучається – і вони не можуть поділити дітей. І я знаю випадки, коли поділили дітей «одне тобі, одне мені», забороняють бачитися і так далі. І я знаю, коли скаржаться, але ніхто на це вплинути не може. Вам відомі такі випадки?

Звісно, відомі. Тому що саме наші фахівці беруть участь у засіданні комісії, де якраз такі питання піднімаються. Взагалі такі родини вже вважаються потенційними отримувачами послуг у нашому центрі. Чому? Тому що це вже складні життєві обставини. Чому складні життєві обставини? Тому що для дитини це стрес, і такій дитині вже треба допомагати. І треба об’єднати всі зусилля. Бо коли сваряться батьки, найбільше потерпають діти, і це їхня травма.

Треба зрозуміти, що якщо це приходиться на підлітковий вік, ми можемо мати і девіантну поведінку внаслідок травматизації. Ми можемо мати і нарко-, й алкозалежність в подальшому, тому що дитина не справляється зі стресом. Тому дуже бажано, щоби з такими родинами при прийнятті рішення… Це взагалі суд вирішує години побачення і так далі, або комісія з питань захисту прав дитини. Але дуже бажано, щоби з такою сім’єю обов’язково працювали психологи.

Зрозуміло. Численні випадки, коли в новинах повідомляють, що розшукують дитину 13–14 років – і, як правило, ці діти повторюються, це діти, які часто втікають із дому. Впізнаєте своїх клієнтів?

Так, буває. Я можу сказати таку річ… Може, я зараз скажу трошки пафосно, і це не стовідсотково – але все-таки з благополучних сімей діти не тікають. От на такі сім’ї обов’язково треба звернути увагу. І навіть виглядом своїм, якщо вона виглядає благополучно, можуть бути приховані підводні течії, де дитина потерпає. Коли дитині добре вдома – навряд чи вона опиниться на вулиці.

Чи це означає, що поліція вас повідомляє обов’язково про такі випадки, і ви берете ці сім'ї на облік?

Обов’язково, так.

Зрозуміло, дякую. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE була Алла Горбач – керівниця Львівського міського осередку соціальних служб «Між нами». Мене звати Олег Онисько, дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.

***

Якщо ви стали свідком недбалості чи насильства щодо дітей – звертайтесь до Львівського міського центру соціальних служб (сайт, Facebook, Instagram).

Гаряча лінія мобільної бригади з протидії домашньому насильству: 0 800 307 305

Гаряча лінія підтримки львів’ян, що опинилися у складних життєвих обставинах: 0 800 301 205