Замальовки з Євромайдану

Веселі моменти і епізоди з київських майданів (і «антимайданів»), які не увійшли до «канонічних» репортажів ZAXID.NET зі столиці.

Прямо перед будівлею КМДА на стіні висить величезний рекламний плакат з Джоном Траволтою. Погляд актора спрямований кудись вдалечінь, у бік Майдану Незалежності, ніби в першу чергу він наглядає за тим, що відбувається у самому серці революційного містечка. Однак написом “Welcome to my world” Траволта водночас наче запрошує усіх революціонерів до КМДА, під своє крило.

Тим часом на другому поверсі – при вході у сесійну залу, де живе революційний люд, новоприбулих зустрічає далеко не такий привітний молодик.

- Шапку зніміть, – наказує він.

- Чого? – Питаю.

- Бо це – громадське приміщення. У шапці бути некультурно, – пояснює він.

У голові під шапкою одразу виникає купа питань щодо культурності групового спання на підлозі того ж «громадського приміщення» й інших схожих моментів. Як і щодо того, що обличчя молодика приховане великою маскою – теж ознака радше субкультури, аніж культури.

***

«Провокатор» – найбільш ходове слово у революційному містечку між барикадами. Розповідають, що один хлопчина днями з цього приводу навіть провалився у вир параної – «провокатори» йому почали ввижатися серед добре знайомих товаришів.

У провокаціях революціонери підозрюють навіть природу. От із даху одного з будинків на Хрещатику шумно валиться на землю невеличка лавина зі снігу та льоду.

- Провокатори! – Одразу гукає хтось.

Слава Богу, конкретно від цієї провокації ніхто не постраждав.

***

Побудка у КМДА настає порівняно рано – о 8:00. Разом з іншими, невідомими мені «свободівцями», її проводить депутат Львівської міської ради Богдан Галайко. Народ прокидається повільно і не надто охоче. З іще меншим ентузіазмом він відгукується на заклик займатися «революційними справами».

- Потрібно четверо хлопців, щоб помогти дівчатам зі сміттям! – оголошує Галайко. – Хто йде, підніміть руки!

У відповідь не зголошується ніхто.

***

Біля кордону внутрішніх військ на вулиці Банковій збираються не лише для того, щоб пофоткатися на тлі правоохоронців чи спробувати проводити з ними якісь переговори в дусі «Міліція з народом». Хтось приходить для того, щоб просто подивитися і потравити байки.

- Бідні вони! – Каже один дядько з відчутним галицьким акцентом. – Віддали їм тупорилий наказ, от і мусять стояти…

- Та шо, – відповідає його товариш з таким самим акцентом. – Стоять тут отак по шість годин. Стоїть один так, мерзне, трясеться, руки задубіли. «Випий чаю, бо задубієш, калікою станеш!» – кажу йому. А він – нє…

Інші натомість намагаються говорити так голосно, щоб солдати внутрішніх військ могли «підслухати» їхні розмови.

- Вони ж ще не знають, що міліцію розпустили! – Майже гукає один такий чоловік, стримуючи сміх.

***

Коли довго живеш у революційному містечку, то втрачаєш відчуття часу. Один такий загублений в часі революціонер стоїть у самих лише шкарпетках біля бочки з вогнем прямо на Майдані – сушить черевики. Каже, що звуть його Саня, і приїхав він з Одеси.

- А коли приїхав? – Питаю.

- У четвер, – відповідає.

- То це, виходить, тиждень, – кажу.

Саня дивиться на мене розгубленим поглядом.

- А який сьогодні день?

Ну, зате він добре пам’ятає, що черевики в нього – за 250 доларів, про що й не забуває гордо заявити.

***

Особливо кмітливі кияни (а може, й гості міста також) роблять на революції бізнес. Ось неподалік від головпоштамту на Хрещатику стоїть дівчина з жовто-блакитними смужками і прапорцями. Смужки – по 10 грн, прапорці – по 5.

Одразу в кількох місцях у революційному містечку продають також каву, чай та інші гарячі напої. Хоча у значно більшій кількості місць каву і чай роздають безкоштовно, нерідко – одразу з печивом та канапками.

Зрештою, ці місця легко відрізнити здалеку. Біля безкоштовних точок – черги різної довжини, а біля платних – майже нікого. Черга за гарячим кулешем взагалі збирає одразу по кілька сотень людей.

***

У четвер на початку бульвару Шевченка ще продовжують роздовбувати пам’ятник Леніну – точніше, ту безформну брилу граніту, яка від нього залишилася. Люди фотографуються на фоні цього процесу і намагаються захопити й собі шматочок Ілліча.

- А ото комуністи самі винуваті, – міркує вголос один дідусь. – Якби вони проголосували за відставку уряду Азарова, то пам’ятника би не рухали. Так їм і треба.

***

Цікавих до спілкування з опонентами в рази більше на Євромайдані, ніж на «антимайдані». Коли на Європейській площі збирається перша справді велелюдна акція «на підтримку стратегічного курсу президента Януковича», то з одного боку міліцейського кордону збирається тисяча охочих поспілкуватися євромайданівців.

- Не напирайте на кордон правоохоронців! Має бути як мінімум два метри відстані! – Гукає в гучномовець активіст, який намагається їх координувати.

З іншого боку кордону тим часом не набереться більше, як десяток-другий цікавих. І ентузіазму в них явно недостатньо, щоб на когось напирати.

Коли наступного дня делегація активістів з Євромайдану приходить на провладний мітинг до Маріїнського парку і запрошує контрреволюціонерів на Хрещатик, вони всі, як один, відмовляються.

- Шо до вас іти? Ви ж там всі бандерівці! – Відрізає один з них.

- Ми не домовимося. Давайте просто потиснемо руки і розійдемося, – пропонує інший.

***

Серед тих, хто приходить у Маріїнський парк на переговори, є і свої провокатори. От групка євромайданівців з прапором ЄС проходить повз організований там молитовний пункт, де перед іконами якраз моляться дві жінки.

- Богородице, позбав нас Януковича! – Кричить молодик, який несе прапор.

Жінки, своєю чергою, поводяться саме так, як вчать на Майдані Незалежності. Тобто не реагують на провокацію.

***

Один опозиційний нардеп у Будинку профспілок розповідає, як і сам собі ходив до Маріїнського парку стежити за тим, що відбувається у контрреволюціонерів.

- Сів собі на лавочку, покурив. Потім став під деревом, відлив – ну, щоб вписатися до них, – каже.

Одразу згадується, що чи не кожне друге дерево в тому парку – страшна ботанічна пам’ятка.

***

А окремі учасники «антимайдану» тим часом виявляють несподівану чутливість. Скажімо, один з них болісно реагує на табличку «Мы говорим по-русски», з якою на площу біля Верховної Ради приходять активісти Євромайдану.

- Ну от що це таке? Це що, ви натякаєте, що я тільки російською вмію говорити? Це ж образливо! Я ж можу з вами і англійською говорити, і українською! – Обурюється він. Щоправда, робить це таки російською.

- А от чого нас називають «тітушками»? – Ображається інший молодий чоловік. – Я от, наприклад, взагалі не знаю, шо це за «тітушки»! Шо це слово означає?

Поміж тим зі сцени в Маріїнському парку народний депутат від Партії регіонів Михайло Опанащенко, ніби підтримуючи свою публіку, розповідає про те, що лідери опозиції ділять людей на хороших і поганих.

Втім, серед учасників провладного мітингу є і свої дипломати.

- Вас тут не трогають? – Цікавиться один з них, молодий хлопчина, у дівчини, яка прийшла на переговори до парку з Євромайдану.

- Пішли до нас, погріємося, – весело пропонує інший хлопчина ще одній дівчині з символікою ЄС.