Замальовки з Євромайдану

Данило Мокрик, 18 грудня 201343839

Веселі моменти і епізоди з київських майданів (і «антимайданів»), які не увійшли до «канонічних» репортажів ZAXID.NET зі столиці.

Прямо перед будівлею КМДА на стіні висить величезний рекламний плакат з Джоном Траволтою. Погляд актора спрямований кудись вдалечінь, у бік Майдану Незалежності, ніби в першу чергу він наглядає за тим, що відбувається у самому серці революційного містечка. Однак написом “Welcome to my world” Траволта водночас наче запрошує усіх революціонерів до КМДА, під своє крило.

Тим часом на другому поверсі – при вході у сесійну залу, де живе революційний люд, новоприбулих зустрічає далеко не такий привітний молодик.

- Шапку зніміть, – наказує він.

- Чого? – Питаю.

- Бо це – громадське приміщення. У шапці бути некультурно, – пояснює він.

У голові під шапкою одразу виникає купа питань щодо культурності групового спання на підлозі того ж «громадського приміщення» й інших схожих моментів. Як і щодо того, що обличчя молодика приховане великою маскою – теж ознака радше субкультури, аніж культури.

***

«Провокатор» – найбільш ходове слово у революційному містечку між барикадами. Розповідають, що один хлопчина днями з цього приводу навіть провалився у вир параної – «провокатори» йому почали ввижатися серед добре знайомих товаришів.

У провокаціях революціонери підозрюють навіть природу. От із даху одного з будинків на Хрещатику шумно валиться на землю невеличка лавина зі снігу та льоду.

- Провокатори! – Одразу гукає хтось.

Слава Богу, конкретно від цієї провокації ніхто не постраждав.

***

Побудка у КМДА настає порівняно рано – о 8:00. Разом з іншими, невідомими мені «свободівцями», її проводить депутат Львівської міської ради Богдан Галайко. Народ прокидається повільно і не надто охоче. З іще меншим ентузіазмом він відгукується на заклик займатися «революційними справами».

- Потрібно четверо хлопців, щоб помогти дівчатам зі сміттям! – оголошує Галайко. – Хто йде, підніміть руки!

У відповідь не зголошується ніхто.

***

Біля кордону внутрішніх військ на вулиці Банковій збираються не лише для того, щоб пофоткатися на тлі правоохоронців чи спробувати проводити з ними якісь переговори в дусі «Міліція з народом». Хтось приходить для того, щоб просто подивитися і потравити байки.

- Бідні вони! – Каже один дядько з відчутним галицьким акцентом. – Віддали їм тупорилий наказ, от і мусять стояти…

- Та шо, – відповідає його товариш з таким самим акцентом. – Стоять тут отак по шість годин. Стоїть один так, мерзне, трясеться, руки задубіли. «Випий чаю, бо задубієш, калікою станеш!» – кажу йому. А він – нє…

Інші натомість намагаються говорити так голосно, щоб солдати внутрішніх військ могли «підслухати» їхні розмови.

- Вони ж ще не знають, що міліцію розпустили! – Майже гукає один такий чоловік, стримуючи сміх.

***

Коли довго живеш у революційному містечку, то втрачаєш відчуття часу. Один такий загублений в часі революціонер стоїть у самих лише шкарпетках біля бочки з вогнем прямо на Майдані – сушить черевики. Каже, що звуть його Саня, і приїхав він з Одеси.

- А коли приїхав? – Питаю.

- У четвер, – відповідає.

- То це, виходить, тиждень, – кажу.

Саня дивиться на мене розгубленим поглядом.

- А який сьогодні день?

Ну, зате він добре пам’ятає, що черевики в нього – за 250 доларів, про що й не забуває гордо заявити.

***

Особливо кмітливі кияни (а може, й гості міста також) роблять на революції бізнес. Ось неподалік від головпоштамту на Хрещатику стоїть дівчина з жовто-блакитними смужками і прапорцями. Смужки – по 10 грн, прапорці – по 5.

Одразу в кількох місцях у революційному містечку продають також каву, чай та інші гарячі напої. Хоча у значно більшій кількості місць каву і чай роздають безкоштовно, нерідко – одразу з печивом та канапками.

Зрештою, ці місця легко відрізнити здалеку. Біля безкоштовних точок – черги різної довжини, а біля платних – майже нікого. Черга за гарячим кулешем взагалі збирає одразу по кілька сотень людей.

***

У четвер на початку бульвару Шевченка ще продовжують роздовбувати пам’ятник Леніну – точніше, ту безформну брилу граніту, яка від нього залишилася. Люди фотографуються на фоні цього процесу і намагаються захопити й собі шматочок Ілліча.

- А ото комуністи самі винуваті, – міркує вголос один дідусь. – Якби вони проголосували за відставку уряду Азарова, то пам’ятника би не рухали. Так їм і треба.

***

Цікавих до спілкування з опонентами в рази більше на Євромайдані, ніж на «антимайдані». Коли на Європейській площі збирається перша справді велелюдна акція «на підтримку стратегічного курсу президента Януковича», то з одного боку міліцейського кордону збирається тисяча охочих поспілкуватися євромайданівців.

- Не напирайте на кордон правоохоронців! Має бути як мінімум два метри відстані! – Гукає в гучномовець активіст, який намагається їх координувати.

З іншого боку кордону тим часом не набереться більше, як десяток-другий цікавих. І ентузіазму в них явно недостатньо, щоб на когось напирати.

Коли наступного дня делегація активістів з Євромайдану приходить на провладний мітинг до Маріїнського парку і запрошує контрреволюціонерів на Хрещатик, вони всі, як один, відмовляються.

- Шо до вас іти? Ви ж там всі бандерівці! – Відрізає один з них.

- Ми не домовимося. Давайте просто потиснемо руки і розійдемося, – пропонує інший.

***

Серед тих, хто приходить у Маріїнський парк на переговори, є і свої провокатори. От групка євромайданівців з прапором ЄС проходить повз організований там молитовний пункт, де перед іконами якраз моляться дві жінки.

- Богородице, позбав нас Януковича! – Кричить молодик, який несе прапор.

Жінки, своєю чергою, поводяться саме так, як вчать на Майдані Незалежності. Тобто не реагують на провокацію.

***

Один опозиційний нардеп у Будинку профспілок розповідає, як і сам собі ходив до Маріїнського парку стежити за тим, що відбувається у контрреволюціонерів.

- Сів собі на лавочку, покурив. Потім став під деревом, відлив – ну, щоб вписатися до них, – каже.

Одразу згадується, що чи не кожне друге дерево в тому парку – страшна ботанічна пам’ятка.

***

А окремі учасники «антимайдану» тим часом виявляють несподівану чутливість. Скажімо, один з них болісно реагує на табличку «Мы говорим по-русски», з якою на площу біля Верховної Ради приходять активісти Євромайдану.

- Ну от що це таке? Це що, ви натякаєте, що я тільки російською вмію говорити? Це ж образливо! Я ж можу з вами і англійською говорити, і українською! – Обурюється він. Щоправда, робить це таки російською.

- А от чого нас називають «тітушками»? – Ображається інший молодий чоловік. – Я от, наприклад, взагалі не знаю, шо це за «тітушки»! Шо це слово означає?

Поміж тим зі сцени в Маріїнському парку народний депутат від Партії регіонів Михайло Опанащенко, ніби підтримуючи свою публіку, розповідає про те, що лідери опозиції ділять людей на хороших і поганих.

Втім, серед учасників провладного мітингу є і свої дипломати.

- Вас тут не трогають? – Цікавиться один з них, молодий хлопчина, у дівчини, яка прийшла на переговори до парку з Євромайдану.

- Пішли до нас, погріємося, – весело пропонує інший хлопчина ще одній дівчині з символікою ЄС.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 9

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Ольга 9 січня 2014, 23:37

    Зважаючи на те, що сайт chekist.ru передрукував у себе ще серпневе інтерв'ю з Фільцем Данила Мокрика, змінивши назву на "Взгляд на Майдан из кабинета галицкого психиатра", можна зробити певний висновок щодо автора цих замальовок.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Вікторія Андрєєва, журналіст 6 січня 2014, 13:33

    Якщо людина спромоглася вичавити із власних спостережень за унікальним організмом Майдану саме й лише оці незрозумілі краплини - це є свідченням вад зору та мислення, себто, справою особистою. Якщо людина знайшла можливим підготувати й оприлюднити таке, вибачте, шмаття - це вже інша справа. Долучитися до виконання замовлення - викривити,знівелювати атмосферу народження громадянського суспільства? Без доказів кидати таке звинувачення не годиться.Ага, може, авторові просто кортить претендувати на оригінальність, мовляв, всі бачать те, що є насправді, а я "йду проти течії", намагаюся видзьобувати бруд між пальцями ніг й нюхати його до запаморочення?.. Я народилася, працювала, мало не дві третини життя прожила у Львові. Ці однобокі й незначущі етюди, які зараз прочитала на ресурсі, що ніби претендує на об*єктивність, ще раз доводять: Львів змінився на гірше. Проте... І тут є порядні, цікаві, уважні до дійсності молоді журналісти, той же Остап Дроздов. І залишилися - просто мої друзі, їхні вже дорослі, прекрасні діти. Просто виявляється, що читати неспотворену думку Львова доведеться з інших джерел, виключаючи Zaxid.net...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Molotov Vic 2 січня 2014, 10:57

    Багато Українців, а також людей з різних куточків планети спостерігали за святкуванням нового року на майдані Незалежності в Києві. Зачитали листа від Тимошенко, після чого відомі українці всіх щиро поздоровили. Гучно і на весь світ було сказано за надії на майбутнє. Всі висловили надію на Бога, на Віру. Зрозуміло, що без Бога цим планам не судиться збутися. Взявши на себе роль ведучої, Руслана почала с першої пісні Джона Леннона-Леніна «Imagine»- «Уяви собі». В цій пісні Леннон закликає щоб люди уявили собі відсутність країн (включно незалежну Україну), небес, пекла, релігії, ну і отже самого Бога, тому що він це все створив:
    Imagine there is no heaven
    It's easy if you try
    No hell below us
    Above us only sky
    Imagine there's no countries
    It isn't hard to do
    Nothing to kill or die for
    And no religion, too
    Звичайно ж Руслана, чи погано вчила в школі англійську мову і світову історію, через те що часу вистачало тільки на музику, або ж повна дурка, що вирішила хулити Бога, на якого всі присутні покладали свої надії пов'язані з майбутнім країни.
    При своєму житті Леннон захоплювався комунізмом, за що користувався великою повагою Радянського керівництва. Бітлз могли спокійно відвідувати Радянський Союз, тоді як інших правдивих музикантів комуністи не підпустили б і на постріл. Буддизм і Харе Крішна були істинно праведними дорогами для Леннона, як і для інших членів групи. (Довіримося Кришні на шляху до Євросоюзу? Повна маячня!) Для більше демонстративного докази своєї відрази Христу, Леннон демонстративно зняв штани і почав мочиться на розп'яття Хрестове кажучи "Це дощ з небес»! Невдовзі Леннона застрелили у Нью-Йорку.
    Запитайте себе, не знущання це над нашою Християнкою державою? Найприкріше, що більшість присутніх на Майдані через незнання англійської мови та історії, мимоволі стали заручниками найбільшого блюзнірства (кощунства). Руслана підтвердила те, що загальновідомо в народі: "М'язи є розум не потрібен". До речі, голос там завжди був відсутній ...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук