Життя повертається у міста українського Сходу

14 поїздка на Схід ми свідомо планували на День Героїв 24 травня. Рівно як свого часу працювали на передовій помічниками Святого Миколая і на друге свято українського Різдва організувались у волонтерський вертеп.

Україна велика країна ! У цьому переконуєшся, коли дізнаєшся про те, що вдома у Львові холод і дощ в той же час коли степ розжарюється на понад 30 градусному повітрі, а повсюдні терикони вивергають суміш індустріальних запахів.

Україна - єдина країна! У це починаєш вірити, коли бачиш черги місцевих мешканців до військових лікарів 66 армійського госпіталю у Красноармійську, а діти в "Сєвєрі" (Сєвєродонецьк) навипередки просять чистою українською шеврони Народної самооборони Львівщини. Посилювати потрібно те що робить нас близькими, а не те, що роз'єднує з донеччанами і луганчанами, наляканими війною.

Звичні 20 тон продуктів і 10 тон води за два дні опиняється у різних 17 підрозділах львівських "вісімдесятки" і "двадцятьчетвірки"  та менших за особовим складом формувань «родом» з Львівщини. На кількох десятках блокпостів військовослужбовці, міліціонери та прикордонники отримують листи від дітей, сплетені в національних і бандерівських символах обереги і львівські смаколики. Взагалі, діти цього разу попрацювали на славу, але про це пізніше. Чотири буси навантажені добром та реманентом за день долають більш ніж 500 км луганських і донецьких доріг кожен. Понад 5 десятків особистих пакунків отримують їх адресати у камуфльованій формі усіх видів військ більшості європейських армій.

Була і особлива місія цієї поїздки. Прилад нічного бачення, куплений за кошти виручені від дитячої праці знайшов своїх господарів  в особі семи службовців Великомостівського прикордонного загону (на фото)  родом з Бродівського району Львівської області, котрі тримають оборону поблизу Донецька. Важко сказати, що додало більше духу для наших Героїв - сам прилад чи його "дитяче" походження.

Чотири різні маршрути дали можливість викроїти на кожній з 17 " точок" по 40 хвилинному спілкуванні.  Для автора блогу  найбільш цінною стала розмова з військовими медиками. Що таке "перемир'я" добре відчуваєш саме у військовій лікарні. Все дуже просто - кількість поранених та характер отриманих ушкоджень для когось тут не є лише простою  статистикою втрат. Коли стаєш свідком повідомлень проте, що везуть  важку жінку військовослужбовця  з характером поранень, що передбачають ампутацію кінцівок...

Краще за всю державну інформаційну політику (котра далі непомітна на Донбасі) працює черга з місцевих жительок різного віку  котрі чекають огляду військовими лікарями із Західної України. Вони щодня приходять сюди зі своїми проблемами добровільно. Військові лікарі навіть відвели під них години – з 14 до 17 години. І чомусь я переконаний - на них не діють фейки щодо  "звірств хунти" і "віддадуть на органи".

Звісно чуєш і про проблеми від самих Героїв, що їх турбують. Почуття справедливості у хлопців  постійно загострюється.  Вкотре почув про неприпустимість ситуації, коли солдат котрий служить у Сватово отримує на руки стільки ж саме,  як той хто на неозорих просторах навколо Бахмутки вкопаний на два метра в землю, а позиції рашатерористів не просто видно, але й чути їх мову (зазвичай мат). Плутанину допущену владною верхівкою зі строками служби мобілізованих військовослужбовців  потрохи на власний ризик вирішують командири з'єднань,  проте так далі не повинно тривати.  Брак набоїв у тих хто на самому передку, приміром у Станиці, де ворог вправляється у перестрілці щоночі,  компетентні тилові органи усіляких мастей упевнено не помічають.

Не буду оригінальним, коли скажу, що для війни найважчий рік – другий, у якому якраз живемо. Заклики "рідненькі, не забувайте за нас!" стосуються не тільки волонтерської спільноти, а й усієї української громади. Простий випадок - іде реорганізація однієї з львівських військових частин, два підрозділи якої переходять в бригади постійне місце дислокації яких інша область. Бійці з комбатом включно турбуються, чи не забудуть їх своєю увагою львівські волонтери...  Так і хочеться відповісти радянським штампом: "ніхто не забутий, ніщо не забуто!" . Хоча на ділі послуговуєшся  цитатою від Матвія "Просіть і дано буде Вам, шукайте і знайдете!".

Пожвавлення на вулицях індустріальних міст кидається в очі. Мами з візочками, молодь на вулицях - разючий контраст з попередніми поїздками осіннього і зимового періоду. Навіть у Кримське, за словами бійців повернулося жити понад 150 місцевих жителів.  Як влучно помітив один з львівських журналістів котрий зара служить в Артемівську: "Є тут два моменти. Перший - відчуваю, що місцевим набридли люди в формі, хочеться спокою. Нормальна людська реакція, підмічена журналістом, котрий донедавна ще волонтерив  з нами, а тепер несу службу в лавах української армії власне в цьому тепер прикордонному місці..  З іншого  боку - вони (місцеві жителі) точно себе відчувають захищенішими, тож приязнь теж відчутна".

У дорозі додому, коли минаєш Луганську, Донецьку, Харківську, Полтавську, Київську області і далі до Львова є час переглянути записи, підсумувати обіцянки , отримати ще кілька дзвінків з подяками. Тож волонтерська круговерть далі втягує тебе до себе. Потреби хлопців стають іншими, думки снують навколо питань "звідки взяти?", "де віднайти ресурс?"...

Кожної поїздки намагаємося брати з собою нових людей, серце яких відкрито до допомоги Героям, штовхнути на волонтерську стежину. Це робить нас сильнішими. Ті хто з нами побували вперше цього разу (і одразу в районі 29 блокпоста) зараз розмірковують над своїм – як наступного разу допомогти Героям з обрізною дошкою... «…Планшети для тих хто у ВОПах, аптечки і форма …» - такі думки сьогодні оволодівають і мною. Так що,  вже   незабаром - до праці!

Написано дорогою Луганськ - Львів.  Всі місця і Герої - реальні!