StanislawІФ без Андруховича

Цьогоріч Івано-Франківськ святкує своє 350-річчя. З цієї нагоди, як і належить, відбувається чимало різних акцій, зустрічей, концертів тощо. Чи не найбільшим достоїнством міста за останні десятиліття є література, тому й не дивно, що письменники пишуть про нього багато і з любов’ю.

Певна річ, наслідком цього стає подальша публікація написаного. Але відбувається вона по-різному і розхристано, якби хотіти побачити картину цілісну. І от до свята утнули!

Письменник Володимир Єшкілєв і краєзнавець Іван Бондарев упорядкували антологію творів авторів, причетних до міста за три з половиною століття. Відомо, що, крім офіційної назви, Івано-Франківськ має ще багато колишніх та неофіційних, а тому всі вони добре надаються до обігрування. Так і тепер сталося: антологія називається доволі химерно і не надто природно, тим не менше, оригінально – «Літературний StanislawІФ».

Книга вийшла у харківському видавництві «Фоліо». Підзаголовок видання – «від Ф. Карпінського до наших днів», себто ретроспекція розвитку літератури в Івано-Франківську протягом усього часу його існування, а чи присутності у ньому Слова. Книга відкривається ще й ґрунтовною передмовою Володимира Єшкілєва, де він подає своє бачення цього розвитку і наводить основні мазки, з яких бачимо більш-менш цілісну картину і можемо розуміти чому «Літературний StanislawІФ» саме такий, а не інакший.

Видання складається з шести розділів. Перший з них – «Під королівською Польщею і цісарською Австрією» – справді відкриває польський поет і драматург Францішек Карпінський (1741–1825 рр.), який народився у покутському селі Голосків і навчався у Станіславівському єзуїтському колегіумі. У своїх текстах він зобразив місто-фортецю, яким воно було у 50-х роках XVIII ст. Серед авторів цього розділу також Садок Баронч, Кароль Свідзінський, Наталя Кобринська та інші.

У «Міжвоєнній добі» представлені твори Теодора Цеклера, Александра Ґранаха, Ольги Дучимінської та ін. Розділ «Війна, роки окупації», зокрема, подає поетичні твори Марка Боєслава – крайового референта пропаганди ОУН Карпатського краю. Він загинув у бою в селі Дзвиняч Богородчанського району у лютому 1952 р. Оточений ворогами, останню кулю випустив собі у скроню.

У розділі «В роки радянської влади» варто виділити сильного прозаїка Миколу Яновського, який витримав свою творчість на високому рівні відповідальності за кожне слово, а також естетичному. Ще трьох письменників – Богдана Бору, Миколу Марковецького і Тадеуша Ольшанського – об’єднано в розділ «Голоси з-за кордону». Та найбільший авторський склад – у розділі «Сучасні літератори і публіцисти про своє кохане місто». Знову ж, назва розділу дещо глузлива, зате хороший вміст – тут зустрічаємо Галину Петросаняк, Ярослава Довгана, Юрка Іздрика, Тараса Прохаська, Степана Процюка, Євгена Барана, Івана Ципердюка і ще багатьох більш і менш відомих авторів. Доволі хороше органічне поєднання прози, поезії, есеїстки, де кожна сторінка говорить щось своє і по-своєму, але, беззмінно, про кохане місто.

Єдине, що подивувало, – це кричуща відсутність одного з найвідоміших сучасних письменників з Івано-Франківська Юрія Андруховича, який постійно декларує свою належність до міста і присвятив йому дуже багато рядків у своїх віршах, есеях, романах. Тож за яким принципом складали антологію? Коментар Івана Бондарева: «Твори підбирались за належністю авторів до нашого міста. Тобто він не просто мав тут народитись (як, скажімо, Винничук), а жити і творити саме у Станіславові. Також допускається, аби літератор тут помер і похований на місцевому цвинтарі (як Гославський). А щодо Андруховича, то краще звернутися до Єшкілєва, бо він займався сучасниками (я більше по покійниках). Чув, що колись Андрухович заявляв, що не буде ніколи друкуватись у «Фоліо», тому що вони друкують Табачника».

Натомість Володимир Єшкілєв зумів знайти гідну відповідь, однак не надто переконливу: «Андрухович в антології присутній. Про нього сказано в передмові, підкреслено його роль як лідера письменницького покоління 90-х, подано цитату з його вірша». Керуючись такою логікою, в антології також присутні Степан Пушик і Олег Лишега. Але треба погодитися, що цитата аж ніяк не є окремою подачею. Сам же Андрухович повважав таку ситуацію не надто пристойною і, зокрема, заявив: «Та що тут коментувати – блядство воно блядством і є. Я нічого не знав про таку антологію».

Тим не менше, книга цікава і багатолика, а тому кожен може знайти щось собі до вподоби. Крім того, видання ілюстроване поштівками Станіславова з колекції краєзнавця Зеновія Жеребецького.