Або реформи, або – загибель держави

Я, звичайно, розумію, що т.зв. "мир" - це не мир, а капітуляція. І в його результаті Україна втрачає значні території. Але я так само прекрасно розумію, що у нас і немає поки що відповіді на питання, а що ж з цими територіями робити?

У нас дві емоційні крайнощі: одні вимагають "викинути Донбас", інші "відвойовувати за будь-яку ціну".

Але я розумію, що нам перш за все потрібен план реконструкції.

Адже ясно, що навіть якщо Росія забереться звідти з яких-небудь причин (я в це не вірю, звичайно), то нам потрібно буде облаштовувати там життя. А робити це на таких же принципах, що й раніше, просто неможливо.

Донбас в нинішньому вигляді - продукт соціально-економічної політики минулих років.

Ясно, що якщо не ламати монополії, бандократію, систему смокчучих з бюджету дотації виродків, відсталої індустрії, заповідників "декласованих елементів" і т.д., то все це буде повторятися, а Донбас залишиться слабкою точкою України, в яку будуть завжди бити. Тобто, без "реконструкції" за прикладом реконструкції південних штатів в США - ніяк. Все це не мало б сенсу.

Але говорячи про реконструкцію, ми не можемо забувати, що Донбас - це, звичайно, радикальний варіант, але все ж вияв того ж квазі-феодального ладу, який так чи інакше є в решті України. Тобто, реформи там можуть бути тільки підсумком реформ в цілій Україні. Інакше ми отримаємо навіть у найкращому підсумку нову систему "смотрящих" і бюджетних "смоктунів", а також новий рівень бандократії. Хоч куди ткни - все упреться в питання системних змін країни. Або ми їх нарешті виробляємо, і тоді вирішуємо. Складно, поступово, але вирішуємо наші проблеми, або реформ немає, і тоді нас чекає загибель.