«Безпритульний не означає безкорисний»
Суспільство

«Безпритульний не означає безкорисний»

Яку роль відіграють безхатченки у житті Львова

Софія Трощук, 26 січня 201715542

Зазвичай мешканці Львова не помічають безпритульних та проходять повз них. Чи зауважують люди, що не мають житла, упереджене ставлення до себе? Чи насправді вони належать до своєрідної «касти», яка не приносить користі державі? У середу, 25 січня, у львівській книгарні «Є» відбулася відкрита дискусія на тему «Що роблять для нашого міста безпритульні люди?». Відповідь на ці питання – у репортажі ZAXID.NET.

***

Представниця львівської спільноти взаємодопомоги «Емаус-Оселя» Наталя Саноцька розповідає, що у Львові люди, які позбавлені даху над головою, завжди мають право на прихисток у «Оселі». Хоча на думку жінки, львів’яни рідко замислюються над користю, яку приносять безпритульні.

«Існує міф, що бездомні - це люди, які не хочуть працювати. Начебто вони ліниві, непрацездатні, не мають житла, бо не вміють заробляти на нього. Насправді це не так, бо для того, щоб вижити на вулиці, треба дуже важко працювати. Разом із тим, безпритульні люди, намагаючись вижити, допомагають місту», - каже Наталя Саноцька.

Спільнота взаємодопомоги «Оселя» не перший рік допомагає львівським безхатченкам повернутись до нормального життя

Перш за все мова йде про збір тих речей, які видаються нам непотрібними: склотара, макулатура та все, що можна здати й отримати за це маленьку грошову винагороду. Така праця потребує багато зусиль, адже кілограм макулатури коштує в середньому 2 грн, кілограм пляшок - 5 грн. Щоб заробити хоча б на мінімальний набір «хліб і вода», доводиться багато ходити по місту.

Власним досвідом такої праці ділиться Інна. Жінка належить до спільноти «Оселя», зараз вже офіційно працевлаштована. Проте, до щирої усмішки, якою вона ділиться зі слухачами, шлях був довгим і виснажливим.

«День безпритульного починається о четвертій ранку. Ми збираємо пляшки, старі книги, папір. Здаємо це в пункти прийомів, отримуємо гроші. Влітку все йде непогано. Взимку важко, бо дуже холодно. Можна обморозити руки, ноги», - розповідає Інна.

Це - величезна екологічна робота, адже безпритульні збирають усі пляшки, які трапляються на вулицях. Натомість це висміюється суспільством. Надто мало людей оцінюють екологічну допомогу безхатченків: більшість схильні вважати, що безпритульні - п’яниці, які заробляють не на хліб, а на спиртне. Цей стереотип легко розвінчує «Оселя», адже там уміють слухати. Багатьма такими історіями вони діляться у вуличному журналі «Просто неба»: втрата дому через кредити чи шахрайство, батьки алкоголіки й відтак дитинство на вулиці, відмова батьків від дітей чи дітей від батьків.

Звісно, не всі воліють заробляти важкої працею - багато хто вдається до жебракування. Наталя Саноцька запевняє, що для більшості це крайній варіант, застосований зазвичай через втрату працездатності. Поряд із жебраками вільно розгулюють і кишенькові злодії.

Сашко Горонді на власному досвіді знає все про цей вид «бізнесу». Кілька місяців молодому чоловікові доводилося жити на вулиці. Те життя із вимушених обставин підкинуло йому кілька варіантів: жебракувати, зважитися на крадіжку або ж постаратися виплутатися із болота. Сашко виявився справжнім «діамантом» серед вугілля, бо прийшов до «Оселі» й розпочав нове життя. Зараз він - львівський дизайнер, також долучається до видання журналу «Просто неба». Його приклад доводить, що зміни можливі. Хоча й не всім вдається зробити правильний вибір. Тому безхатченки й надалі видаються людьми, які нічого не вміють і не роблять.

Одним з найвідоміших проектів «Оселі» є журнал «Просто неба», до якого дописують відомі письменники та журналісти і який розповсюджують безпритульні

Наталя Саноцька розповідає, що люди без постійного даху над головою є повноцінними членами суспільства, які приносять не менше користі аніж ті, хто щовечора повертається до власної квартири. Безпритульні роблять місто чистішим. Не всі це роблять через екологічну свідомість, але будь-яка мотивація таких їхніх дій допомагають зробити місто чистішим. І, до речі, повернути до життя речі, які вже давно вийшли з ужитку.

Мешканці «Оселі» збирають у населення непотрібні меблі, одяг, предмети побуту; навчаються та працюють у майстерні, на замовлення клієнтів ремонтують м’які меблі; декорують посуд, працюють у благодійній крамничці. Основним джерелом утримання спільноти є маленький магазин, де тут кожен охочий може за невеличку суму придбати відреставровані речі. Іншим джерелом заробітку є вуличний журнал «Просто неба». Його продають безпритульні у центрі міста. Частина грошей від кожного проданого примірника залишається у них, частина йде на верстку наступного номеру журналу. Це не просто намагання «продати щось, аби заробити». До журналу долучаються талановиті люди, які дописують до нього про життя без даху над головою, біженців, проблеми безпритульних тощо.

Приклад членів спільноти «Оселі» доводить, що кожен може змінити своє життя - якщо дати такій людині шанс

В «Оселі» намагаються кожному допомогти розпочати нове життя. Їхнім гаслом є «Непотрібних речей і непотрібних людей не існує». Організація відкрита для всіх охочих допомогти: придбати речі в крамничці, віддати старі меблі, купити журнал чи просто взяти участь у дискусії, аби зрозуміти, що «безпритульний» не означає «безкорисний».

Всі фото - Софії Трощук.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Останні новини
Залиште відгук