Чому імітація боротьби з корупцією стала новою галуззю злочинного бізнесу

Минає місяць від 24 квітня 2018 р, коли генеральний прокурор України Юрій Луценко під час публічних слухань у Європарламенті був одним зі спікерів на тему «Чи може Україна виграти війну проти корупції?».

Чи багато було слухачів ? Порожній зал разом з луною. Ну, приблизно, як і в Порошенка на Мюнхенській конференції з питань безпеки .

І це не дивина .

Адже світ уважно спостерігає за тим , що Луценко називає боротьбою з корупцією, а «Львівська правозахисна ініціатива» на прес-конференції охрестила, даруйте, фалоімітацією.

За результатом спілкування як мінімум з трьома послами країн розвинутих економік мені стало зрозуміло - окозамилювання статистикою, виданою «на ура», тішить та вражає хіба її авторів в особі недопрокурора Луценка & Co.

Під час виступу в Брюсселі генеральний прокурор хвалився тим, що:

- більшість розслідувань щодо високопосадовців часів президентства Віктора Януковича завершені минулого року та передані до суду;

- винесеними 1700 вироками чиновникам категорії «Б» (нижня та середня ланка), понад 100 з яких були ув’язнені;

- закриттям можливостей для корупційних схем, а саме: електронне декларування, запровадження системи держзакупівель ProZorro та автоматичного відшкодування ПДВ;

- говорив про «ліквідацію» схем ухилення від сплати податків завдяки «компаніям-оболонкам» і схем збагачення завдяки різниці ціни на газ для бізнесу та населення.

Підсумовував Луценко: «загальний ефект від цих реформ – шість-сім мільярдів доларів щорічно, що складає близько шести відсотків ВВП».

Мене глибоко здивувало це окозамилювальне «розшаркування» генерального прокурора та склалось враження, що людина на такій посаді не помічає очевидних речей.

Чи не кожен свідомий українець знає поіменно списки не одного десятка казнокрадів ери Януковича, розслідування відносно яких безславно злито поліцією та прокурорами.

Серед тих хвалених 1700 вироків немає жодного топ-корупціонера, який займав хоча б середню ланку в корупційних потоках; як правило, це засуджені за дріб’язкові суми хабарів чиновники, відносно яких в більшості випадків мали місце очевидні провокації, про що детально нижче.

Електронне декларування, ProZorro, автоматичне відшкодування ПДВ – це прогрес, але аж ніяк не заслуга органів прокуратури.

Як і не зрозуміло середньостатистичному українцеві, в які галузі розподілені названі 6-7 мільярдів доларів щороку, очевидно, що вони обслуговують бізнес-імперії теперішніх любих друзів, або майстерно виведені в офшори.

Якою мала б бути реальна мета антикорупційної роботи? З аналізу «плідної» роботи правоохоронної системи складається враження, що це лише кількість затримань і коефіцієнт обвинувальних вироків.

Однак на четвертому році так званої антикорупційної боротьби слід уже визнати, що мета була поставлена очевидно невірно, прокурори та горе-міліціянти ймовірно забули, що часи НКВС та культу статистики давно минули.

В правовому суспільстві, яке прагне взяти курс на систему цінностей, що закладена в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і багаторічній практиці Європейського суду з прав людини, доцільно було б ставити за орієнтири антикорупційної діяльності боротьбу з реальною корупцією, і не забувати, що в кожному державному органі риба гниє з голови.

Мало хто очікував, що пан Луценко, який був засуджений режимом Януковича, зазнав неабияких моральних принижень, деякий час провів за ґратами, занедбав здоров’я, а з часом домагався справедливості у Європейському суді з прав людини, буде у своїй прокурорській роботі нахабно, умисно, протиправно та в найцинічніших проявах застосовувати незаконні методи своїх кривдників, яких безславно вигнав український народ із займаних посад.

Перші справи потерпілих від прокурорського свавілля дуже скоро будуть на розгляді Європейського суду з прав людини, на який прокурорський тиск апріорі не може подіяти на відміну від заляканої української Феміди, яка хоч і декларує незалежність, проте дуже часто боїться виправдовувати невинних тільки тому, щоб не накликати гнів прокурорів.

Як сказав мій чоловік, юрист за фахом: «Країна, в якій прокурор може відкрити кримінальну справу на суддю за неправосудне судове рішення - ніколи не стане “rule of law country“- правовою державою».

Антикорупційна діяльність чинної влади в Україні зводиться виключно до:

1) боротьби проти незручних людей та/або усунення їх з посад (не раз суспільство сколихали новини про затримання «на хабарі» службовців, які були у жорсткій опозиції до влади та системно викривали зловживання топ-посадовців, при цьому громадськість дуже скептично ставилась до версії правоохоронців про корупцію таких посадовців;

2) затримань з допомогою відвертих підстав (коли заявник кілька разів спілкується з посадовцем щодо процедури отримання певного блага, в цей же час пише заяву про вимагання; а коли посадовець відмовляється вирішувати питання заявника за гроші, останній просто підкидає певну суму на стіл, в кабінет, машину. І хоча провокація хабара і штучне створення злочину категорично заборонене і українським законодавством, і практикою Європейського суду з прав людини - в Україні це нова галузь злочинного бізнесу .

Як правило, в таких ситуаціях з заявою про вимагання звертаються не просто громадяни, а залежні від правоохоронців особи, або системні заявники, а простими словами злочинці, які бажають уникнути покарання таким чином вислужившись перед псевдоправоохоронцями.

Кілька реальних прикладів:

- Пацієнт, в якого лікар вимагає хабар за лікування легень. Лікаря затримують, міліціонери і прокурори доповідають про протидію хабарництву, а з часом виявляється, що в цього пацієнта все прекрасно з легенями, а лікар жодного хабара не вимагав.

Після гучного затримання наш «пацієнт» йде в суд, не маючи жодного юридичного поняття, щоб без довіреності допомагати малознайомій особі вирішити на її користь судову справу, а насправді для того аби затримали наступну жертву - суддю.

- Особа, в якої заборона на виїзд за кордон у зв’язку з обвинуваченням в криміналі заявляє про вимагання хабара за пришвидшене виготовлення закордонного паспорта. Працівника міграційної служби затримали, а паспорт «потерпіла особа» так і не зробила, втратила інтерес.

Поки йде розслідування цієї справи, «потерпіла особа» за наказом кураторів з внутрішніх справ активно шукає наступну жертву, хто в неї буде нібито щось вимагати.

І знаходить. У ВНЗ, або міськраді, або іншому державному закладі.

- Особа йде до адвоката, щоб він представляв її інтереси, сторони домовляються про розмір гонорару, підписують договір, а в поліції вже лежить заява про вимагання в неї хабара. Псевдозаявниця наполягає, що гроші, які вона передала адвокату - насправді для суду, хоча адвокат цього ні разу не казав, а «потерпіла» особа навіть про це і не питала.

Агенти зазвичай за короткий проміжок часу подають кілька заяв про вимагання хабарів, а самі ці нечисті на руку люди перебувають під слідством, наприклад, за службове підроблення, розбій, за викрадення людини, за шахрайство тощо. А через деякий час «за активне сприяння правоохоронним органам» справи таких заявників-агентів спускаються на гальмах, перекваліфіковуються без достатніх правових підстав на менш тяжкі, прокурор просить суд дати мінімальне покарання.

Чи така фальшива боротьба з корупцією зробить заможнішими українців? Підніме інвестиційну привабливість України? Чи є запит в суспільства на таку імітацію? Заслужили платники податків на своїх плечах тягнути таку ганьбу правоохоронних органів? Чи комусь з прогресивних адекватних людей потрібна така боротьба з корупцією?

Гадаю, питання риторичні.

Ще хочу звернути увагу на одну особливість, яка притаманна правоохоронно-прокурорській системі .

Одразу після затримання фейкового хабарника на нього чиниться шалений тиск, його поливають брудом, знищують репутацію, рапортуючи у всіх ЗМІ про затримання хабарника, таким чином, грубо порушуючи презумпцію невинуватості; кидають на кілька днів в ізолятор, згодом в СІЗО, після чого морально тиснуть з метою укласти угоду про визнання вини (а така коштує від 10 до 100 тис. доларів хабара, який розподіляють поліцейські з прокурорами).

Отже, імітація боротьби з корупцією не нищить її, а породжує ще з більшою силою. А у випадку відмови від угоди, незважаючи на відсутність доказів і провокативний характер справи тощо - погрожують посадити підозрюваного в тюрму від 5 до 10 років, мотивуючи це тим, що всі суди в них під контролем та для суду докази не аргумент у порівнянні з волею прокурора. Таким чином, забиваються останні цвяхи у домовину залишків поодинокої незалежності судової гілки влади. Хтось назве такі методи правовими і європейськими? Навряд чи.

У час боротьби правоохоронців з вітряками реальна корупція стала ще більшою, ніж за часів Януковича, адже наші органи не поспішають її розслідувати. По-перше, це їм не вигідно, а по-друге, вони не володіють для цього достатнім інтелектом.

Не можу оминути кричущі прояви подвійних стандартів пана Юрія Луценка. В кінці листопада 2017 р. розгорівся скандал між ГПУ та НАБУ, коли агента НАБУ затримали з формулюванням «за підозрою у провокуванні хабара». В ході конфлікту Луценко Ю.В. різко засудив провокації зі сторони НАБУ та зазначив: «Всі ми маємо ходити під законом, під контролем і діяти проти злочинності ефективно, але законними методами».

Однак це була чергова фальш від генпрокурора, який заради свого лічильника затриманих «хабарників» на сайті ГПУ готовий закрити очі на закон та принести в жертву елементарні моральні принципи. Риторика Луценка полягає в тому, що закон писаний для всіх, окрім прокурорів та їх сателітів.

Саме тому я дуже люблю закони фізики, які, на відміну від законів України, не в змозі порушити навіть сам генеральний прокурор.

А ще більше я ціную і поважаю закони Божі, за якими колишні комуністи і стукачі, які боролись проти Христової віри, а згодом ввели в оману суспільство та перефарбувались у «слава українських» патріотів будуть горіти у пеклі, якщо вчасно не встануть на коліна і не покаються.