Чому немає альтернативи ударам по Росії

Наші американські союзники, які довгий час не можуть вирішити питання з військовою допомогою Україні, не приховують свого невдоволення ударами по російській нафтовій інфраструктурі. Із цього приводу вже встигли висловитися чимало посадових осіб, які працюють в адміністрації Джо Байдена: від глави Пентагону Ллойда Остіна і його помічниці Селести Волландер до радника з національної безпеки президента США Джейка Саллівана. Нафтопереробні заводи держави-агресора тепер стали «цивільними об’єктами». І взагалі, атакувати промислові потужності РФ, які працюють на війну й допомагають фінансувати російську воєнну машину – це не демократично і не по-європейськи.

Такі заяви звучать особливо цинічно на тлі жорстоких ракетних і бомбових ударів Росії по українській енергетиці, підприємствах і містах. Сумно констатувати, але останні атаки України по РФ викликали в американських політиків значно більше занепокоєння, ніж вбивства мирних українців і знищення українських електростанцій. Із цього приводу соціальними мережами почали поширюватися жарти, що США розглядають можливість передати РФ кілька батарей Patriot для захисту нафтопереробних заводів від українських дронів. Здається, із цим світом щось справді не так.

В американських рекомендаціях припинити атакувати нафтовий сектор Росії немає ні економічного, ні військового сенсу. Знищення НПЗ ніяк не вплине на видобуток нафти. Навпаки, Росії доведеться більше «чорного золота» продавати на зовнішніх ринках, оскільки переробити її не буде можливості. А це може збити ціну на барель. Нинішній ріст цін на нафту зумовлений порушенням транспортного коридору через Суецький канал внаслідок піратських атак хуситів і позицією країн ОПЕК щодо видобутку, а не зупинкою російських НПЗ.

Також безглуздо стверджувати, що російські НПЗ – це цивільні цілі і їхнє знищення ніяк не вплине на хід бойових дій. Без пального агресор не зможе заправляти свою техніку і літаки. Брак бензину може серйозно порушити маневреність російської армії. Отже, за заявами представників американської влади приховуються якісь інші мотиви. І є підстави вважати, що вони не дуже благородні і щирі. Імовірно, Москва знайшла аргументи для Вашингтона, щоби той почав тиснути на Україну і вимагати припинити атакувати Росію.

Американські посадовці лукавлять, коли кажуть, що знищувати російські НПЗ непотрібно. Та й досвід США у Другій світовій війні свідчить про зовсім протилежне. Американці без зайвих докорів сумління свого часу знищували військову, промислову і не тільки інфраструктуру Третього Райху, Японії і їхніх союзників.

У січні 1943 року на Касабланській конференції США і Велика Британія вирішили розпочати стратегічні бомбардування Німеччини. Цілями бомбардувань мали стати як об'єкти військової промисловості, транспортні вузли, електростанції, так і міста Німеччини. Операція одержала кодову назву Pointblank. Спочатку Третьому Рейху більш-менш вдавалося адаптуватися до повітряних атак союзників. Але вже у першій половині 1944 року Німеччина почала терміново перерозподіляти свої промислові потужності, які частково були знищені. Втім, найбільшим ударом для промислової потужності Райху стало знищення заводів з виробництва синтетичного бензину, каучуку й аміаку.

З липня 1944-го по квітень 1945 року половина усіх бомб ВПС США та Великої Британії була скинута на підприємства нафтової і паливної промисловості та на транспортну інфраструктуру. Також союзники здійснювали регулярні нальоти на нафтопереробні заводи в Румунії, які слугували головним джерелом нафти для Райху. Атаки на нафтові свердловини, нафтопереробні заводи і нафтобази виявились дуже успішними і зробили великий внесок у загальний колапс німецької економіки наприкінці війни. Як вважав міністр озброєнь і військового виробництва Третього Райху Альберт Шпеєр, у технічному сенсі Німеччина зазнала поразки 12 травня 1944 року, коли завдяки масованим бомбардуванням союзників було знищено 90% заводів, які виробляли синтетичне пальне. Через дефіцит пального літаки Люфтваффе часто не піднімалися в повітря навіть у сприятливу погоду, а пілоти не мали можливості тренуватися. Сухопутні війська Верхмахту були змушені застосувати велику рогату худобу для буксування вантажівок. Часто не вистачало бензину для танків і бронетехніки. Усе це дуже погіршило маневреність німецької армії, яка раніше була вагомою перевагою Вермахту.

Бомбардування також вплинули на розробку новітніх видів німецьких озброєнь. Чи вдалося б США і Великій Британії перемогти своїх противників, якби заводи Німеччини працювали на повну потужність, нафта Румунії перероблялася на численних нафтопереробних заводах для потреб Вермахту, а німецькі вчені могли б спокійно розробляти ракети, субмарини, реактивну авіацію і проводити досліди з виготовлення першої атомної бомби?

Ситуація на російсько-українському фронті складна. Війна з агресором перейшла в затяжну фазу. Україні навряд чи вдасться здолати Росію чи бодай спричинити для неї критичні неприємності, які можуть перехилити шальки терезів на наш бік, без руйнування російської економіки і військово-промислового комплексу. Поки на території РФ цілодобово працюватимуть підприємства ВПК, поки НПЗ стабільно забезпечуватимуть російську воєнну машину пальним, поки енергетична й інша промислова інфраструктура залишатимуться неушкоджені, війна триватиме. І шанси змінити її хід мізерні.

Щодня Росія виробляє смертоносні боєприпаси, ракети, дрони, ремонтує законсервовану військову техніку. Її економіка не тільки не падає, а й зростає завдяки розширеним військовим видаткам. Працююча економіка – це надходження до бюджету, які потім трансформуються в інструменти вбивств українців і знищення нашої держави. В ідеалі справу руйнації російської економіки мали б виконати західні санкції. Але вони не працюють так, як потрібно. Отже, знищувати військово-промислову потугу РФ потрібно іншим шляхом – військовим.

Україна вже має певні можливості завдати ударів по російській території. Але вони все ще надто обмежені. Важливо приділяти увагу не тільки НПЗ, а й промисловим і науково-технологічним підприємствам. Також доцільно і справедливо знищувати російську енергетику. У радіусі ураження українських дронів уже перебуває кілька цікавих і доволі потужних об’єктів електрогенерації держави-агресора. Було б чудово, якби Україна отримала можливість зруйнувати уральський військово-промисловий комплекс, де розташовано чимало важливих для агресора підприємств. Сумнівно, що у Кремля вистачило б засобів ППО, щоб прикрити ними усю свою гігантську територію.

Є серйозні підстави вважати, що реальним наслідком відмови від ударів по Росії може стати українська поразка. На тлі обмеженого ефекту від санкцій і неспроможності Заходу забезпечити виробництво зброї для України в потрібній кількості вибір у нас невеликий. Якщо російська промислова потуга і сектор ВПК працюватимуть на повну силу, у нас немає жодних шансів переломити хід війни.