Чому Росію потрібно визнати учасником конфлікту

Зниження інтенсивності військових дій на Донбасі не має розглядатися як крок до встановлення миру. Доки Росія залишатиметься у позиції «над конфліктом», доля лютневих угод у Мінську може бути такою ж, як і вересневих. Щоб досягти стійкого миру, Україна має ініціювати визнання Росії учасником конфлікту.         

На це є принаймні п’ять причин. Перша причина очевидна. Щоб зупинити війну, потрібно речі назвати своїми іменами. Звіт Філіпа Карбера, президента американської The Potomac Foundation, виконаний на замовлення українського уряду, свідчить, що на початку лютого на Донбасі перебувало близько 24 батальйонно-тактичних груп РФ, а поблизу кордону з Україною – ще стільки ж. Російського важкого озброєння на Донбасі на цей час налічували 890 одиниць.

Про це знають у Вашингтоні, знають у Брюсселі і знають у Києві, але ніде не хочуть цього визнати. Тим часом Росія використовує Мінськ II для перегрупування сил, а не їх виведення з окупованого Донбасу. На Заході це розуміють, але вдають, що перемир'я працює.

США і ЄС так поводяться тому, що не хочуть перетворення малої війни у велику. Інша причина в тому, що Захід намагається захистити свої інтереси коштом України. Новітня тактика «strategic patience» (стратегічного вичікування) є, по суті, продовженням попередньої тактики умиротворення Путіна. 

Друга. Всередині березня Україна звернулася до ЄС із проханням відрядити поліцейську місію в район конфлікту. Реакція Росії устами «голови народної ради ДНР» Андрія Пургіна була такою: «Якщо нам і потрібні миротворці, то з РФ». Без визнання Росії учасником конфлікту ввести виключно європейську поліцейську місію на Донбас буде неможливо.

Третя. Без визнання Росії учасником конфлікту добитися від неї будь-яких репарацій буде також неможливо. Лютнева заява прем’єра Арсенія Яценюка про те, що Росія має відбудовувати Донбас, правильна,  але її не підтримали ні президент, ні парламент. Вкинута у такій формі у публічний простір ця заява свідчить, що між прем'єром і президентом немає згоди щодо шляхів припинення війни, як і те, що  війна залишається полем внутрішньої політичної боротьби. Це типова гетьманська пастка, якою часто користалися сусіди, зокрема Росія. Захід це бачить. Одне з застережень щодо постачання зброї було саме про те, що українське керівництво розглядає війну як засіб збереження/досягнення влади, а не збереження країни. 

Натомість, визнавши окремі території Донецької і Луганської областей тимчасово окупованими, ВР хоч і з запізненням, але прийняла правильне рішення. Це рішення є необхідним кроком для полегшення США і ЄС визнання Росії учасником конфлікту.

Четверта причина – це імплементація уже прийнятих постанов. Постанова ВР від 27.01.2015 про визнання Росії агресором і звернення до міжнародних організацій  не мали ні внутрішніх, ні зовнішніх наслідків.

Відштовхуючись від цієї постанови і відсутності реакції на неї, ВР України варто звертатися до ЄС, Конгресу і Держдепу США з проханням визнати Росію учасником конфлікту. Ці кроки потрібно зробити незалежно від того, чи Росія почне новий наступ, чи ні. Якщо ж РФ під будь-яким приводом порушить Мінські угоди, ВР варто негайно прийняти закон про агресію РФ проти України.

Разом з тим Україна мала б ініціювати зміну формату переговорів з РФ із Нормандського на Женевський, що передбачає залучення до переговорів США. Нормандський формат зручний для Росії. Він також зручний для Меркель і Олланда, але не найкращий для України. Без участі США у переговорах нам буде дуже важко стримувати Росію.

Насамкінець, якщо Україна буде послідовно прямувати до визнання Росії учасником конфлікту, Заходу легше буде зробити те саме, тобто визнати Росію агресором. Захід спонукав Росію до війни в Україні не розширенням на Схід, а легковажним ставленням до зростаючої агресії Путіна. Стримуючи Україну від активних захисних дій у Криму, а потім на Сході України, Обама і Меркель також несуть частину відповідальності за розпалювання російської агресії на Донбасі. Якщо сьогодні Росію не зупинити в Україні, то завтра жертвами Путіна можуть стати прибалтійські країни. Так, латвійські росіяни уже звернулися до російської Думи з проханням про політичну підтримку. Наступним кроком може стати «захист російськомовного населення» поза межами Росії. Не визнання Заходом загрози, яку Росія становить для Європи, буде підштовхуванням її до продовження агресії.

Якщо Мінські угоди знову будуть зірвані, що виглядає більш імовірним, ніж їх виконання, США нададуть Україні зброю. Цим Захід почне непряму конфронтацію з Росією на території України, тобто «рroxy war». Це спричинить новий виток ескалації, який може бути гострішим, ніж попередні. Так чи інакше, Захід змушений буде визнати Росію учасником конфлікту,  але це дуже дорого коштуватиме Україні. Такий сценарій нам не підходить і його не можна допустити. Натомість ініціатива України з визнання Росії учасником конфлікту може стати справжньою асиметричною відповіддю з нашого боку, що врешті змусить Росію зупинити війну.