Дикі картинки «руской жизні»

Дарма ми нехтуємо деякими кавалками російської літератури, де сутність «загадкової рускої душі» описана так, як її не зміг би описати жоден наклепник «вілікава народа» – хохол, жид, гейропеєць чи піндос. Картинки «руской жизні», описані істинно російським і православним письменником Даниїлом Івановичем Ювачовим (Хармсом) можуть здатися неймовірним гротеском і фантастикою, утім насправді це сувора реальність, і нині подивившись відео на телеграм-каналах «РАША-ПА-РАША» чи «Ватне болото», зокрема в рубриці «Руцкій мір в деталях», ми побачимо ще й не таку фантастику. Якщо би хтось у світі намагався вигадати щось найвищою мірою дурне, тупе, огидне, нелюдське, аморальне, все одно воно б не змогло перевершити епізоди звичайнісінької, банальної, сірої, буденної «руской жизні».

У пропонованих двох фрагментах болотне життя буяє на повну силу, особливо в другому фрагменті розвінчується так званий «російський патріотизм» в образі сфальсифікованого «патріота» Івана Сусаніна, якому в сучасній Росії ставлять пам’ятники і про «героїзм» якого розповідають російським школярам у так званих «разґаворах о ґлавном». Український переклад пропонованих творів Даниїла Хармса автора цієї публікації. 1942 року літературний дисидент Даниїл Хармс помер у радянській тюремній лікарні від голоду.

Початок дуже гарного літнього дня (симфонія)

Ледь-но прокукурікав півень, Тимофій вистрибнув з віконця на дах і налякав усіх, хто в цей час ішов вулицею.

Селянин Харитон зупинився, підняв камінь і жбурнув його в Тимофія. Тимофій кудись зник.

«Ач який спритник!» – заверещало людське стадо, і такий собі Зубов щодуху розбігся і щосили вдарився головою об стінку.

«Ух!» – заверещала баба з флюсом, але Комаров зробив цій бабі тепель-тапель, і баба, скиглячи, втекла у підворіття.

Повз них ішов Фетелюшин і посміювався. До нього підійшов Комаров, сказав: «Гей ти, сало!» – і вдарив Фетелюшина по животу. Фетелюшин притулився до стіни і почав гикати.

Ромашкін плювався згори з вікна, намагаючись влучити плювком у Фетелюшина.

Тут же неподалік носата баба била коритом свою дитину, а молода товстенька мати терла гарненьку дівчинку личком об цегляну стіну.

Маленький песик, зламавши свою тоненьку ніжку, валявся на хіднику.

Маленький хлопчик їв з плювальниці якусь гидоту.

Біля бакалійної крамниці стояла довжелезна черга за цукром. Баби голосно сварилися і штовхалися кошиками. Селянин Харитон, напившись денатурату, стояв перед бабами з розщепнутими штанами і вимовляв негарні слова.

Таким чином розпочався дуже гарний літній день.

1937 рік

Історичний епізод

Іван Іванович Сусанін (та сама історична особа, яка поклала своє життя за царя і згодом була оспівана оперою Глінки) одного разу зайшов до російської харчівні і, сівши за стіл, замовив собі антрекот. Поки господар харчівні смажив антрекот, Іван Іванович, за своєю звичкою, замислившись, жував бороду.

Минуло тридцять п’ять кілків часу, і господар приніс Івану Івановичу антрекот на круглій дерев’яній дощечці. Іван Іванович був дуже голодний, і за звичаєм того часу, схопив антрекот руками та швидко почав його їсти, утім намагаючись якнайшвидше втамувати свій голод, він забув витягнути бороду з рота і з’їв антрекот з кавалком своєї бороди.

І ось тут вийшла неприємність, позаяк не пройшло й п’ятнадцяти патичків часу, як в животі Івана Івановича почало сильно різати, і він щодуху вибіг надвір. Тоді боярин Ковшегуб, який сидів у куті харчевні й пив сусло, раптом вдарив кулаком по столі і скрикнув:

- Се що за один?!

- Се суть наш патріот Іван Іванович Сусанін, який поклав свого живота за царя, - відповів хазяїн.

- Он як!

- Чи не бажаєте рибки? – спитав хазяїн.

- Та пішов ти до *уя! – крикнув боярин і запустив у хазяїна ковшем.

Ківш просвистів біля хазяйської голови, вилетів крізь вікно надвір і гримнув просто по зубах Івана Івановича, який, спустивши штани, сидів орлом. Іван Іванович схопився рукою за щоку і повалився на бік.

Хазяїн вийшов надвір і побачив Сусаніна, який нерухомо лежав на землі. Хазяїн підійшов поближче і зазирнув йому в обличчя.

- Так ти живий? – запитав хазяїн.

- Живий, та тільки боюся, що мене ще чимось вдарять, – відповів Сусанін.

- Ні, не бійся, це тебе боярин Ковшегуб ледь не вбив, а зараз він пішов геть.

- Ну, слава тобі, Боже! – сказав Іван Сусанін, підводячись з землі, – Я чоловік хоробрий, та задарма життя покладати не люблю. Ось я припав до землі і чекав: що ж воно далі буде. Якщо би щось, я б на животі до самої Єлдириної слободи би доповз… Ойой, як же мою щоку рознесло. Батюшки! Пів бороди десь поділося.

- Так це ж і раніше в тебе так було, – сказав хазяїн.

- Як так раніше?! – завищав патріот Сусанін – та що ж по-твоєму я з такою обірваною бородою ходив?

- Ходив, – сказав хазяїн.

- Ах ти мяфа, – промовив Іван Сусанін.

Хазяїн заплющив очі і, розмахнувшись, щосили заїхав кулаком Сусаніну у вухо. Сусанін повалився на землю і завмер.

- Ось тобі! Сам ти мяфа! – сказав хазяїн і пішов до своєї харчівні.

Декілька патичків часу Сусанін лежав на землі і прислуховувався, та, не чуючи нічого підозрілого, обережно підвів голову і озирнувся. На подвір’ї нікого не було, окрім свині, яка, вивалившись з корита, валялася в брудній калюжі. Іван Сусанін, озираючись, підібрався до воріт. Ворота, на щастя, були відчинені, і патріот Іван Сусанін, звиваючись по землі наче хробак, поповз у напрямку до Єлдириної слободи.

Ось епізод із життя знаменитої історичної особи, яка положила своє життя за царя і згодом була оспівана в опері Глінки.

1939 рік