Директор Інституту нацпам’яті Польщі назвав українські регіони «Східною Малопольщею»

Керівник польського Інституту національної пам’яті Кароль Навроцкі назвав українські західні регіони «Східною Малопольщею». Таке слововживання він використав в прес-релізі, який процитував сайт Wpolityce на тему Волинської трагедії. Назва «Східна Малопольща» вживалася у період міжвоєння щодо Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, які тоді приєднали до складу Польської республіки.

На це висловлювання польського політика звернув увагу історик, депутат Верховної Ради України, колишній керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

«Галичину таким терміном іменували тільки короткий період 1922-1939. І причина його запровадження тоді була виключно політичною. Таким чином українську Галичину вписували в загальнопольський наратив, витирали її українськість. Звісно, робили це не лише найменуванням, але системною політикою полонізації освіти, культури, соціальної підтримки польських переселенців», – зазначив Володимир В’ятрович.

Український історик вважає, що вжитий нині директором ІПН термін «Східна Малопольща» свідчить не про вшанування памʼяті загиблих поляків, а про «жаль за втраченим територіями, які так і не стали польськими».

Суперечливе висловлювання щодо українських регіонів директор ІПН Кароль Навроцкі вжив, коментуючи тему Волинської трагедії. Дослівно його слова цитує сайт Wpolityce: «Ми чекаємо від української влади позитивної відповіді на наші запити, щоб ми могли розпочати роботи з пошуку та ексгумації жертв геноциду на Волині та Східній Малопольщі».

Зазначимо, що після розпаду Австро-Угорської імперії та закінчення Першої світової війни у 1918 році було проголошено Польську республіку, до якої згодом приєднали регіони східної Галичини – Львівщину, Тернопільщину, Івано-Франківщину. Тоді Галичину поділили на воєводства, зруйнували автономію краю і назвали «Східною Малопольщею». Тодішній професор Львівського університету Станіслав Грабський у середині 1920-х років казав, що «наше завдання – аби за 25 років українців взагалі не було, щоб вони були дуже малопомітною меншістю в морі Галичини чи Східної Малопольщі».

Додамо, що такий суперечливий вислів працівники Інституту нацпам’яті Польщі вживають не вперше. Наприклад, 28 лютого 2024 року у Ґдині та Ґданську відбулася дискусія під назвою «Після Волині була Східна Малопольща. До 80-ї річниці знищення Гути Пеняцької». Гута Пеняцька – це колишнє село у Золочівському районі Львівщини, де раніше проживали поляки. Варто також наголосити, що у 2019 році Конституційний суд Польщі визнав неконституційними положення закону про ІПН із визначеннями «українські націоналісти» та «Східна Малопольща».

Польський Інститут національної пам’яті називає Волинську трагедію «геноцидом», а преса – «злочином» і «різнею». Ба більше, щодо України багато польських журналістів і політиків досі вживають прийменник «на» («на Україні» замість «в Україні»), що притаманно для використання з назвами територій, частин, регіонів, а не суверенної держави. Попри те, що ще у 2022 році Рада польської мови при Академії наук Польщі рекомендувала застосування форми «в Україні».

Зазначимо, що тема Волинської трагедії випливає у суспільних дискусіях Польщі напередодні виборів, а останнім часом і в контексті процесів євроінтеграції України. Польські політики заявляють, що блокуватимуть переговори про вступ України до ЄС без «вирішення цього питання», ексгумації жертв та публічного вибачення. Водночас у контексті примирення Польща нічого не говорить про взаємне вибачення і готовність визнати і вибачитись за кривди українцям, завдані поляками.

Тим часом Український інститут національної памʼяті заявив, що планує відновити пошукові роботи та ексгумацію решток жертв Волинської трагедії у 2025 році.

Волинська трагедія – двосторонні масові вбивства польського та українського населення на Волині під час Другої світової війни. Польща заявляє про 100 тис. загиблих місцевих поляків, втім, за різними оцінками істориків, кількість жертв – від 30 до 70 тис. людей. Водночас кількість загиблих під час Волинської різні українців сягає від 5 до 20 тис. людей. Польща називає вбивства «геноцидом». Втім Україна трактує їх як «трагедію» та закликає до взаємних вибачень, міжнаціонального прощення і примирення.