Головне квартирне питання України
IQ

Головне квартирне питання України

Захланність української «еліти»: моральні та законодавчі аспекти

Олександр Косвінцев, 20 вересня 201618903

Днями біля входу в торговий зал львівського супермаркету «Арсен» я зауважив дівчину з листівками, що закликають мешканців і гостей міста робити пожертвування для бійців АТО. Поруч стояв візок, у який небайдужі люди опускали бутлі з питною водою, засоби особистої гігієни, пакети з крупами й іншою їжею. Українські контрактники, призовники та добровольці, які захищають країну від ворога на Донбасі, як і раніше, потребують підтримки народу.

А трохи пізніше у новинній стрічці на очі потрапило повідомлення про придбання народним депутатом від «Блоку Петра Порошенка» Сергієм Лещенком, котрий позиціонує себе як борець із корупцією, квартири площею 192 «квадрати» вартістю 7,5 мільйона гривень у новобудові на одній із центральних вулиць Києва. Прямо скажемо, не кволо для людини, яка ще недавно працювала журналістом у виданнях, які перебиваються на грантах, а як депутат отримувала від 6 до 14 тисяч гривень на місяць.

Новина про придбання молодим політиком дорогої квартири сприймалася як його меседж суспільству: «Життя вдалося!». Щоправда, багатьох українців він відразу ж насторожив: звідки у колишнього трудівника пера такі шалені гроші? Довелося новоявленому слузі народу виправдовуватися і викладати різні версії походження коштів. Ну, ви пам'ятаєте: квартира, мовляв, куплена за рахунок частини заощаджень журналіста як співзасновника «Української правди», позики від основної власниці інформресурсу Олени Притули терміном на 10 років і матеріальної підтримки його подруги – діджейки Анастасії Топольської.

Такі пояснення мало кого задовольнили. Тим більше, що незабаром з'явилося підтвердження певної правової «забрудненості» великої частини зазначеної суми. Так, Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), провівши оперативну перевірку, виявило ознаки адміністративного правопорушення при здійсненні придбання.

«Безвідсоткова позика (3,77 млн ​​грн, – авт), яку Лещенко отримав від Притули, має ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією», – заявив 19 вересня на брифінгу в столиці керівник НАБУ Артем Ситник. Він також повідомив, що парламентар не вказав у своїй декларації матір, у якої позичив 78 тисяч доларів на придбання елітного житла. За словами глави відомства, такі дії підпадають під частину 3 статті 172 Кодексу про адміністративні правопорушення – порушення вимог фінансового контролю.

Повідомлялося, що НАБУ передасть матеріали перевірки до Національного агентства з запобігання корупції (НАЗК), оскільки саме не має повноважень розглядати адмінправопорушення. Пан Лещенко зі свого боку заявив, що буде оскаржувати такі висновки, зокрема, якщо знадобиться, в суді.

Поки вся ця перевірочно-судова карусель крутиться, задамося ось яким питанням: а чи не соромно зараз витрачати такі величезні кошти на особисті потреби не першої необхідності? Тільки не треба говорити, що люди мають право як завгодно витрачати чесно зароблені гроші. З точки зору закону – так, мають таке право, якщо джерело доходів прозоре і чисте. З точки зору моралі – не все так просто... Якщо хто забув, в Україні триває виснажлива війна, хай навіть під назвою АТО. Майже кожен день з Донбасу надходять повідомлення про поповнення списку загиблих і поранених. Країна, яка зазнала зовнішньої агресії, не може забезпечити всім необхідним своїх бійців, котрі перебувають на лінії зіткнення з ворожими силами. Українські чиновники вимолюють у міжнародних донорів «зайвий» мільярд. Чимала армія волонтерів збирає з хати по нитці, щоб відправити на передову гуманітарну допомогу. Сотні постраждалих у боях українців потребують дорогого лікування і реабілітації, десятки тисяч знедолених переселенців – нормального житла і матеріальної підтримки. А в цей час багато вітчизняних політиків, бізнесменів та чиновників відверто «жирують».

Українські ЗМІ рясніють повідомленнями про особняки і маєтки високих чиновників вартістю в кілька мільйонів доларів. У порівнянні з деякими цими палацами житла лідерів процвітаючих країн Заходу виглядають жалюгідними халупами. А фешенебельні автомобілі української «еліти»? Їхній відпочинок на модних закордонних курортах? Пригоди і гульки навколовладних «мажорів»?..

Дивлячись на весь цей розгул, мимоволі починаєш думати: не така вже й бідна Україна, щоб ходити з простягнутою рукою. І, що характерно, у багатьох випадках невідповідність рівнів доходів та витрат видно неозброєним оком. Чому ж практично ніхто з сумнівно розбагатілої «еліти» України, країни з одним із найбідніших у світі народом, країни, яка переживає небачену зовнішню агресію, не боїться потрапити під немилість закону та громадської думки?

Зрозуміло, кожен може витрачати чесно зароблені гроші, відповідно до своїх життєвих принципів та цілей. От тільки чи всі в Україні заробляють гроші абсолютно легітимно? За офіційними даними, приблизно 40% економіки країни перебуває в тіні, чи то пак – поза законом.

Подивимося, наприклад, на систему мас-медіа, в середовищі якої той же Лещенко став вельми заможною людиною. Ні для кого не секрет, що поширеність «джинси» (читай: проплаченої прихованої реклами, в основному політичної) в українських ЗМІ давно перевалила за межу всілякої пристойності. Не раз згадувалася у зв'язку з цим і «Українська правда».

Або згадаємо гучні офшорні скандали, в яких були замішані впливові персони, включно з президентом Порошенком. На думку низки експертів, сума виведених в офшори коштів становить не один річний бюджет України. Ось вам і вся чесність вітчизняної «еліти».

У корені подібних потворних явищ лежать не тільки пріснопам'ятна корупція і незнищенне українське кумівство. Величезної шкоди розвитку країни завдає відсутність можливості контролю з боку фіскальних органів як за доходами громадян, так і за їхніми витратами.

Чи багато можуть досягти антикорупційні відомства з чинною законодавчою базою? Ну, припустимо, надійде до них сигнал, що хтось із чиновників чи політиків придбав нерухомість на суму, що у багато разів перевищує його дохід за все життя. «Звідки у вас такі гроші?», – суворо спитають борці з корупцією. «А мама (дідусь, тітка, наречена) позичили», – з посмішкою може відповісти пестунчик долі. Або: «Колишня начальниця позичила на 10 років». І спробуй доведи, що «мама» теж витрачала свої минулі депозити, а у колишньої колеги в принципі не могло бути на руках таких грошових сум. Але не спійманий – не злодій, кажуть.

Багато зараз сподіваються, що ситуацію з корупцією в Україні поліпшить введення так званого е-декларування, що передбачає подачу державними службовцями електронної декларації за минулий рік. Так, це може дати певний ефект, але дуже обмежений і, швидше за все, тимчасовий. Через якийсь період після запуску системи е-декларування впливові корупціонери підберуть ключик і до неї. Радикально та безповоротно змінити ситуацію можна лише з прийняттям закону про «нульову декларацію», яку повинні будуть подати всі без винятку громадяни країни, з подальшим регулярним декларуванням. Тоді явну невідповідність доходів та витрат приховати буде практично неможливо. З подоланням певного порогу невідповідності настане податкова відповідальність.

Розмови про «нульове декларування» у середовищі українських законодавців точаться вже не перший рік. Однак щоразу знаходяться «експерти», котрі стверджують, що в Україні ще не час запроваджувати такі норми: мовляв, українські громадяни поки що не готові грати відкрито з державою. У багатьох країнах світу – готові, а в Україні – ні. Ось такі байки.

У березні поточного року законопроект про «Нульову декларацію» до Верховної Ради внесли депутати Юрій Луценко та Олександр Кірш. Судячи з усього, це було зроблено лише для задоволення західних спостерігачів: мовляв, дивіться, рухаємося вперед у боротьбі з корупцією. Насправді користі від їхньої творчості практично жодної: документ не вимагає від громадян розміщення готівкових коштів або банківських металів на депозитах для того, щоб задекларувати їх. А без цього перевірити правдивість відомостей не є можливим. І може вийти так, що люди, котрі в подальшому не мають наміру платити податки, можуть вказати в декларації, що у них на руках мільйон доларів. І жодні перевірки в подальшому їм будуть не страшні.

Здавалося б, виправити цей момент не так уже й складно. Але тут же почалася залаштункова метушня: мовляв, і банки у нас ненадійні, і законодавці будь-якої миті можуть підкласти народу «свиню» у вигляді надмірно великого податку на задекларовані кошти... Питання є. Порядність можновладців потребує підвищення. Однак замість того, щоб на законодавчому рівні виробити заходи зниження ризиків для добропорядних громадян, законопроект про «нульове декларування» знову відсунули. Тим часом рік котиться до кінця, і до початку нового звітного року добротно пророблений закон про «точку відліку» може не встигнути...

На перший погляд здається, що противники декларування готівки з-під «матраців» шляхом внесення на депозити дбають про народ. Але в основної маси населення України під «матрацами» немає не тільки мільйонів, а й навіть сотень тисяч. Ті, хто опирається таким механізмам, лише грають на руку організованій злочинності та сановним корупціонерам, котрі нажили статки на хабарах і відкатах при держзакупівлях.

Слабку активність нинішньої владної команди у справі прийняття закону про нульове декларування можна легко пояснити. За його відсутності за бажання легко можна виправдати будь-яку нерухомість, навіть якщо чиновники будуть справно заповнювати річні е-декларації. Останні зачеплять не всіх громадян країни, і в разі потреби завжди можна буде послатися на якогось старого родича, у якого за довге життя нібито ненароком зібралося кілька зайвих мільйонів.

Рано чи пізно Україні доведеться ступити на шлях «нульового декларування». Але навіть це – не панацея від появи товстосумів, котрі при офіційних скромних заробітках можуть дозволити собі мільйонні витрати. Найкращим захистом від таких викривлень стало б створення такої атмосфери в суспільстві, коли за наявності в країні великої кількості незаможніх громадян прагнення до розкоші стане ганебним і вартим осуду. А ті, хто «жирує» під час війни, взагалі стануть нерукоподаваними.

Така суспільна атмосфера панує, наприклад, в Норвегії. Чи не тому ця країна – одна з найбагатших і найблагополучніших у світі?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук