Кабмін, який розводить руками

«Уряд не вирішує наших проблем, уряд і є нашою проблемою», – ці слова колишнього президента США Рональда Рейгана актуалізувалися в Україні після інавгурації новообраного президента Володимира Зеленського. І не випадково були сказані, бо кожен українець на собі відчував так званий «професіоналізм» Кабінету Міністрів України. Ми неозброєним оком спостерігали за кількома сотнями реформ, які розпочинали впроваджувати, а до логічного завершення так і не були доведені. В підсумку – витрати бюджетних коштів, поламані долі людей і жодного поступу вперед. Такі реалії діяльності нинішнього уряду…

Задля справедливості на початку варто наголосити, що уряд Гройсмана де-факто можна назвати Кабінетом Міністрів України імені Петра Порошенка. Бо навіть попри поверхневу ворожнечу між прем’єр-міністром та президентом насправді Кабмін чи не вручну керувався з Адміністрації Президента. Якщо зазирнути глибше, то своїй політичній кар’єрі Гройсман повинен завдячувати саме Порошенку. Адже його шлях у політиці був доволі стрімкий – від міського голови Вінниці, народного депутата України (а став він обранцем за списками БПП), спікера парламенту до голови Кабміну.

Таким чином минула влада створила свій приватний уряд задля вирішення власних бізнесових питань, але жодним чином – не проблем пересічних українців. Бо Кабмін насамперед має бути вищим органом виконавчої влади України, українців, а не частини громадськості, яка наближена до чиновників…

Одна з основних ознак нинішнього поки що чинного Кабміну – непослідовність у своїх словах та діях. Володимир Гройсман впродовж останніх років не стомлювався повторювати – підстав для підвищення тарифів на газ немає й мало того – ціни потрібно зменшувати. І чим ближче країна наближалася до виборів – тим частіше лунали подібні заяви. А паралельно ціна на газ збільшувалася практично щороку – так з 2015 року вона зросла на 23,5% і підвищували її з подання Кабінету Міністрів України п’ять (!) разів. Головна причина цього «зазирання в гаманці» українців, за словами чиновників, – вимоги Міжнародного валютного фонду. Проте напередодні виборів в уряді почали говорити про зниження ціни на газ…

Втім тепер прем’єр-міністр різко змінює вектор своїх думок і заявляє, що спроба зниження тарифів може повести за собою серйозну кризу і розрив міжнародних договорів. Абсурдність й у тому, що в уряді повідомили, що «знизити тарифи на газ можливо, якби це зробити позавчора»… Змінилася влада, змінюється політична система, а відтак попередня чиновницька еліта (якщо так можна її назвати) починає спростовувати свої популістичні заяви, розуміючи, що насправді все можна було робити, якби було свого часу на те бажання. Очевидно, без п’яти хвилин колишні чиновники заметушилися, оскільки через власну бездіяльність їм в майбутньому доведеться відповідати перед українським народом та законодавством.

Тепер про ціну на газ… Погодьтеся – щоразу, коли урядовці говорили про вартість «блакитного палива» виникало логічне питання – а чи адекватну ціну для населення пропонують українцям? Річ у тому, що вже тоді ціна на газ в Європі (нагадаємо, що уряд дуже пишається саме тим, що Україна отримує газ з країн ЄС) впала до 194 доларів США за тисячу кубометрів. І це тоді, коли для українців «блакитне паливо» до кінця квітня коштувало близько 316 доларів за тисячу кубів. А з початку останнього місяця весни відповідно до урядової постанови було заплановано цю ціну підвищити ще на 15 відсотків – до 7 184,8 гривні за тисячу кубометрів (без ПДВ та витрат на транспортування), тобто до рівня близько 364 доларів.

Водночас, за даними Української енергетичної біржі, в квітні ринкова ціна газу на травень становила 6 800 тисяч гривень за тисячу кубометрів із ПДВ. І це на 27 відсотків нижче ціни, розрахованої Кабміном за положенням про покладення спеціальних обов’язків щодо продажу газу за пільговою ціною для населення.

Складається враження, що Кабмін працював за алгоритмом – у всіх непопулярних кроках звинувачуй Міжнародний валютний фонд. В результаті міжнародні кредитори стали спекулятивною темою влади та урядовців. Але не все так проблемно – у МВФ наголосили, що співпраця триватиме за нового керівництва держави – і вже планують надати Україні черговий транш допомоги.

Нині ж Уряд нагадує ображеного хлопчика… На наступний день після інавгурації прем'єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що подасть у відставку. Гройсман наголосив, що йому не соромно за свою роботу і за три роки уряд під його керівництвом не допустив кризи. А відтак, відповідальність за виклики майбутнього та сьогодення, які чекають на Україну, переклав на нинішнього президента. Умив руки – по-інакшому й не скажеш, бо ще минулого тижня переконував суспільство, що працюватиме не покладаючи рук.

Та в останню мить зіграли емоції, політичні амбіції напередодні парламентських виборів та банальний страх за свою кар’єру. Бо насамперед Гройсман має відповісти перед суспільством за свої вчинки, дії та рішення. Саме йому потрібно нести й відповідальність за тих людей, яких рекомендував і посадив на владні крісла, зокрема керівників Державної податкової служби, «Укрзалізниці», Пенсійного фонду - цілої низки державних структур, які напряму підпорядковуються прем’єр-міністру.

Тепер Володимир Гройсман заявляє про свою опозиційність до нинішнього Гаранта Конституції і обіцяє таким чином впливати на розбудовчі процеси в країні. Піти в опозицію – це найпростіше для чиновника, а хто ж нестиме юридичну відповідальність за сумнівні кадрові призначення, економічні кризи та відстоювання власних приватних інтересів.

Нині ж прем’єр-міністр України не воліє згадувати про те, що впродовж останніх трьох років країною фактично керували представники провладної політичної сили – і Гройсман, і Порошенко. То що ж їм заважало робити економічне диво та піднімати країну з колін - чи лише в опозиції політики можуть працювати на результат, щоб не втратити бонуси під час майбутніх виборчих кампаній?

Втім коли на шальках терезів опинилися з одного боку майбутнє країни, а з іншого - політична кар’єра. Володимир Гройсман обрав друге, чим, мабуть, нікого і не здивував… Підтвердженням цього стало нинішнє засідання уряду, під час якого вже відбувалася пряма агітація ще не розпочатої виборчої парламентської кампанії – голосні гасла (зростання економіки, впровадження якісних змін, новий тренд) й банер політичної сили Гройсмана «Україна – це не просто місце на карті»…

А «найкращий» результат цього уряду – це гаманці українців, які схудли. Бо несуттєві підвищення зарплат та пенсій жодним чином не вплинули на загальний рівень економічного достатку української нації.