Київ використовує хаос і зміцнює свої позиції

Атака на Іран призвела до зростання цін на нафту, що сильно вдарило по багатьох країнах Заходу, а також по Україні. Росії це на руку, оскільки її бюджет сильно залежить від доходів від експорту енергоносіїв. Частина коментаторів вважає, що бойові дії на Близькому Сході відвернуть увагу ЗМІ від України, а також призведуть до перенаправлення частини європейських ресурсів на захист арабських держав у Перській затоці (зокрема, на захист судноплавства через Ормузьку протоку). Також зростають побоювання, що США відмовляться від посередництва в українсько-російських переговорах, що може послабити позиції Києва. Але чи є ці побоювання цілком обґрунтованими?

Чи хоче Трамп врятувати Росію?

12 березня Міністерство фінансів США повідомило про видачу загальної ліцензії на продаж і постачання російської нафти, яка вже була завантажена на танкери, що належать до «тіньового флоту». Вона охоплювала дуже великий обсяг, який оцінюється у 128 мільйонів барелів нафти. У результаті попередніх рішень американської влади про введення санкцій та мит для покупців російської нафти ці запаси застрягли в морях, позбавивши Москву можливості отримувати від них вигоду. Здавалося, що економічна ситуація в Росії різко погіршиться і вплине на рішення про припинення вторгнення в Україну. Дії американської адміністрації перекреслили ці надії.

Ймовірно, головною мотивацією американців була нагальна потреба знизити світові ціни на нафту (які зросли до понад 100 доларів за барель), особливо з огляду на те, що стрибок цін на пальне на американських заправках може мати величезний вплив на результати проміжних виборів до Конгресу в листопаді цього року. Однак наслідком послаблення санкцій щодо «тіньового флоту» є зростання надходжень до бюджету Російської Федерації. «Аль-Джазіра» підрахувала, що протягом перших двох тижнів війни на Близькому Сході Росія заробила 672 мільйони доларів, а зараз її прибуток від продажів, що здійснюються «тіньовим флотом», становить близько 150 мільйонів доларів на день.

Подальші рішення Дональда Трампа викликають дискусії щодо його реальних мотивів – йдеться про згоду на постачання російської нафти на Кубу (яка, згідно із заявою 47-го президента США, має стати наступною метою американської інтервенції), а також скасування обмежень щодо трьох танкерів під російським прапором, що підпадають під санкції (з 2022 року): FESCO Moneron, FESCO Magadan та SV Nikolay. Частина критиків вважає, що Трамп у такий спосіб намагається допомогти Росії у війні з Україною.

Хоча загальна ліцензія має діяти лише до 11 квітня (потім Трамп пролонгував її до 16 травня – ред.) і, як запевняв міністр фінансів Скотт Бессент, не буде продовжена (нині ми знаємо, що він помилився – ред.), українці серйозно побоюються, що на практиці все може бути зовсім інакше. Під будь-яким приводом дозвіл на продаж російської нафти може бути продовжений, забезпечуючи російському бюджету приплив готівки.

У той же час адміністрація Трампа тиснула на українців, щоб ті не атакували російську нафтову інфраструктуру. Незважаючи на це, наприкінці березня українська сторона розпочала серію ударів по нафтових портах у Приморську та Усть-Лузі, що призвело до пожеж, пошкодження терміналів і тимчасового переривання експорту нафти через Балтійське море. Частина атак також охопила залізничну інфраструктуру, що використовується для розвантаження цистерн.

Окрім ударів по російських потужностях з експорту нафти, українці продовжували атакувати нафтопереробні заводи. 14 березня українські дрони вдарили по об’єктах в Афіпському, через тиждень — у Саратові, а 22 березня — в Уфі. Ще через кілька днів було атаковано нафтопереробний завод у Кірішах, який постачав нафту до терміналів на Балтійському морі, та завод у Ярославлі. Паралельні дії охопили «тіньовий флот», про що свідчить атака морського дрона на один із російських танкерів, коли 26 березня той намагався перетнути Босфор. Для операцій проти «тіньового флоту» в Середземному морі українці також використовують порт у Лівії, який їм надала влада в Тріполі.

Хоча дії України не повністю нівелюють вигідні для Росії наслідки війни в Ірані, вони є цілком раціональною реакцією. Так Київ зменшує потенційні збитки, яких завдає примирювальна щодо Москви політика Білого дому, а також впливає на сприйняття сили та перспектив дніпровської держави в очах Заходу (і самих росіян). За оцінками агентства Reuters, українці обмежили можливості експорту російської нафти на 40%. Водночас залишається відкритим питання, як швидко росіянам вдасться відновити зруйновані потужності.

Дрони – українська демонстрація сили та безпеки

Війна Ізраїлю та США проти Ірану довела, що ставка виключно на дорогі і технічно досконалі системи протиповітряної оборони є глухим кутом. Як повідомляють автори звіту RUSI, уже за 16 діб протиповітряна оборона арабських держав Перської затоки використала значну кількість ракет, що були в наявності, для найдорожчих систем протиповітряної та протиракетної оборони. Йдеться про 60% ракет для систем THAAD, придбаних у США, та 32% ракет, випущених з пускових установок Patriot. Водночас американські війська на Близькому Сході використали понад 39% власних ракет для THAAD і 16% ракет із систем Patriot. Саудівська Аравія витратила близько 6% запасів боєприпасів для Patriot. Значну їхню частину було використано для збиття іранських балістичних ракет, але частина послужила для знищення відносно дешевих ударних дронів-камікадзе, наприклад Shahed 136. Враховуючи, що одна ракета для системи Patriot коштує при експорті близько 4 мільйонів доларів, а стандартний безпілотник, який використовує Іран, – близько 100–120 тисяч доларів, важко навіть приблизно говорити про помірне співвідношення витрат та ефекту. На додачу до цього траплялися ситуації, коли ці системи, діючи в автоматичному режимі (обслуга з міркувань безпеки ховалася в укриттях), вистрілювали навіть кілька ракет, щоб нейтралізувати одну ціль.

Хоча Іран поступово зменшував інтенсивність обстрілу з використанням ракет і дронів, проте – на що звертали увагу аналітики – до припинення вогню вона залишалася на приблизно тому ж рівні (від 25 до 50 балістичних і маневрених ракет на день та від 40 до 110 дронів на день). Це означає, що США, Ізраїль та арабські країни повинні будуть швидко поповнити запаси засобів протиповітряної оборони або знайти замінник, який розвантажить дорогі системи. Проблема в тому, що отримання нових ракет для THAAD і системи Patriot буде дуже тривалим процесом – припускають, що американській промисловості на це знадобиться до п’яти років, а боєприпаси замовляють також європейці.

Тому араби швидко згадали про виставку озброєння World Defense Show 2026 в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія), де також були стенди українських оборонних компаній, що переважно виробляють безпілотні системи. Уже тоді деякі представники близькосхідних міністерств оборони й оборонних компаній зацікавилися пропозиціями українців. Компанії з-над Дніпра пропонували клієнтам не тільки бойові й розвідувальні дрони, а й дешеві (вартістю лише кілька тисяч доларів) перехоплювальні безпілотники, призначені для збивання дронів-камікадзе. Крім них, важливими виявилися також пропоновані радари, системи радіоелектронної боротьби, системи управління полем бою та інструменти аналізу даних. Отже, українці запропонували не лише самі дрони, а й цілу систему захисту повітряного простору від дронів противника, яку можна інтегрувати з дорогими ракетними системами протиповітряної оборони й зенітними гарматами, що чудово підходять для збивання безпілотників (деякі арабські країни мають їх на озброєнні). Перевагою українських продуктів є те, що вони пройшли бойові випробування і є недорогими. Крім того, українські компанії мають вільні виробничі потужності, оскільки влада не в змозі закупити все.

Тому в останні тижні до Києва звернулися представники аж 11 країн Близького Сходу, зацікавлених у придбанні комплексних систем протиповітряної оборони. Приватні і державні підприємці з-за Дніпра вже потирали руки, розраховуючи на прибутки, але влада призупинила видачу дозволів на експорт. Спочатку на Близький Схід було відправлено близько 200 фахівців Збройних Сил України (ЗСУ) разом з технікою. Частина українських коментаторів визнала це саботажем з боку президента Володимира Зеленського та уряду Юлії Свириденко, що може призвести до втрати історичного шансу для виробників дронів, систем РЕБ та радарів, а також для самої України. Адже раптом виявилося, що країна може не тільки повернутися до ролі значного експортера зброї, а й здобути геополітичний вплив.

26–28 березня Зеленський відвідав Катар, Саудівську Аравію та Об’єднані Арабські Емірати, які постраждали від агресії Ірану. Президент України підписав з ними довгострокові угоди про співпрацю. Вони охоплюють не лише питання озброєння та безпеки, а й торговельний обмін, особливо у сфері товарів і сировини, яких бракує обом сторонам контракту. Зеленський повідомив, що Україна отримає, серед іншого, дизельне паливо, необхідне ЗСУ. Також йдеться про бартер зброєю: українська система захисту від дронів в обмін на ракети для боротьби з балістичними цілями або, наприклад, літаки Mirage 2000.

Терпіння окупилося, але треба наголосити, що зараз багато залежить від виконання зобов’язань, зокрема з боку України. Хоча готовність до їхнього виконання з боку українських оборонних компаній є відносною, перешкодою можуть виявитися деякі київські бюрократи. У будь-якому разі війна на Близькому Сході була чудово використана Києвом для значного зближення з арабськими державами та підвищення міжнародного значення України.

Україна та Ізраїль – новий поворот?

Інакше виглядають відносини з Тель-Авівом. Справа в тому, що уряд Беньяміна Нетаньягу завжди більше симпатизував Росії. Ізраїль відмовлявся продавати озброєння Україні, а також блокував передачу тих систем, у яких були компоненти ізраїльських виробників. Відносини не потеплішали навіть після слів підтримки з боку Зеленського, висловлених після нападу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. До того ж вони коштували Україні охолодження відносин з арабськими державами, особливо коли реакція ізраїльської влади та збройних сил перетнула межу розважливої відповіді і перетворилася на «злочинну епопею в Ґазі».

Війна з Іраном, яка, ймовірно, розгорілася знову саме з ініціативи Ізраїлю, призвела, однак, до ситуації, коли уряд у Єрусалимі сам опинився в пастці. Його можливості захисту від іранських бомбардувань слабшали, оскільки почали вичерпуватися його запаси ракет. Перші 16 днів протистояння коштували Ізраїлю 81% протиповітряних і протибалістичних ракет Arrow 2 і Arrow 3, 54% ракет для «Пращі Давида», близько 46% ракет для систем THAAD та близько 19% ракет для пускових установок системи «Залізний купол». Враховуючи, що для збиття однієї балістичної ракети потрібно щонайменше кілька зенітних ракет (що збільшує шанси на збиття цілі), а також те, що Іран усе ще має запаси, а можливо, навіть можливості виробництва ракет, які важко локалізувати та знищити, Ізраїль у майбутньому може зіткнутися з нестачею засобів для захисту власного повітряного простору. Проблемою може виявитися також військове втручання в Лівані (що зв’язує частину сил і засобів) та вступ у війну хуситів з Ємену на боці Ірану (що не повинно дивувати з огляду на багаторічну підтримку їхньої справи з боку Тегерана). Якщо вони також почнуть ракетний обстріл й атаки дронами на територію Ізраїлю, зросте ризик втрат і руйнувань, а відсутність стратегічної глибини може зробити державу легкою мішенню у разі вичерпання боєприпасів для протиповітряної оборони.

Із цих причин Ізраїль також почав розглядати можливість зближення з Україною. Придбані в Києва рішення, до речі, у майбутньому могли б бути модернізовані ізраїльськими інженерами. 14 березня ізраїльські ЗМІ повідомили, що прем’єр-міністр Нетаньягу зв’язався з президентом Зеленським і висловив бажання відновити переговори з метою обговорення військової співпраці. Однак потім настала тиша. Зустрічі Нетаньягу і Зеленського не відбулося навіть під час візиту останнього на Близький Схід. Незрозуміло, що спричинило зміну позиції ізраїльської влади. Можливо, на неї вплинула гнівна реакція Трампа, про що йдеться нижче. Тож потепління українсько-ізраїльських відносин знову було відкладено.

«Епічна лють» і поразка Трампа

Зростання значення України та її дипломатичні й економічні успіхи на Близькому Сході явно стурбували Сполучені Штати та зачепили особисто американського президента. У результаті нововиниклих обставин Київ отримує чергові сильні карти, яких, на думку Трампа, Зеленський не мав. Україна самостійно зміцнює відносини з країнами Близького Сходу і може отримати щось натомість, а також налагодити довгострокову торговельну співпрацю. Київ пропонує пряму військову підтримку (обґрунтування: Іран матеріально підтримував Росію в агресії проти України) у вигляді радників та інструкторів, яких відправляють на Близький Схід разом із системами протиповітряної оборони. Це робить Україну експортером безпеки, а таку роль у цій частині світу досі виконували лише кілька держав поза регіоном – причому деякі з них важко назвати так через хаос, який спричиняли їхні дії (варто згадати наслідки інтервенції США в Іраку або дії Росії в Сирії). Однак Київ зосереджується на посиленні оборонних можливостей своїх партнерів, що може сприяти швидшому завершенню конфлікту, а отже — поверненню до отримання доходів від торгівлі енергоносіями та туризму.

Також видно, що Трамп погано сприймає не лише сам факт наявності в Зеленського козирів, а й перспективу того, що Україна отримуватиме прибутки від продажу систем протиповітряної оборони. Він заявив, що араби можуть купувати українську зброю виключно через Сполучені Штати. Безумовно, американців також турбує ослаблення фінансового важеля, яким вони досі володіли щодо арабських держав. Виявилося, що на горизонті з’явився ще один конкурент, який продає їм військові рішення і є значно ґречнішим в особистих стосунках. У ситуації, коли можливості США щодо захисту країн Перської затоки й Саудівської Аравії обмежені, араби можуть ще більше унезалежнитися від інтриг і примх мешканців Білого дому, а також їхньої некритичної позиції щодо агресивної політики Єрусалиму. Таку можливість їм надає саме Європа, зокрема Україна.

Про те, що Трамп погано переносить цю ситуацію, свідчить його висловлювання під час конференції Future Investment Initiative в Маямі, штат Флорида. Президент заявив, що спадкоємець престолу Саудівської Аравії «цілує його в дупу». Не довелося довго чекати на реакцію Мухаммада ібн Салмана, хоча, зауважимо, вона була незрівнянно тактовнішою.

Під час свого недавнього візиту до Саудівської Аравії держсекретар Марко Рубіо обговорив занепокоєння американської влади щодо прийняття Ер-Ріядом допомоги від України, натякнувши, що саме його країна вирішує питання безпеки в цій частині світу. Принц-спадкоємець заявив, що США не виконали повністю своїх зобов’язань, і це змусило Саудівську Аравію шукати підтримки в інших. При цьому він наголосив, що його країна є суверенною державою і може самостійно вирішувати питання безпеки й оборони. Хоча слова ібн Салмана були виваженими, у них чітко пролунав докір на адресу Сполучених Штатів – самовпевненого й зарозумілого гегемона, який переоцінив власні можливості, а тепер намагається звалити на інших відповідальність за власну легковажність.

Іншим несприятливим для України наслідком війни в Ірані є поява в нинішній адміністрації США контексту, що може сприяти відверненню від союзників по НАТО, а можливо, навіть припиненню поставок озброєння для Києва (придбаного європейськими державами в рамках програми PURL). Представники американської влади пояснюють ці погрози відсутністю реакції країн НАТО на заклик Трампа надіслати війська для розблокування Ормузької протоки, а також необхідністю поповнення власних запасів боєприпасів. Рубіо заявив, що США у 2022 році надіслали підтримку Україні, хоча російська агресія нібито є справою Європи, а не Америки – ймовірно, це було натяком на те, що європейські союзники не відреагували на накази мешканця Білого дому. Використання озброєння, придбаного в рамках PURL, для поповнення запасів американських військ, своєю чергою, знизить авторитет США як експортера зброї. Уже зараз ми спостерігаємо загострення конфлікту між Америкою та Швейцарією, яка хоче призупинити закупівлю систем Patriot через значні затримки з виконанням контракту.

Хоча атака на Іран запустила кілька несприятливих для України процесів, вона також відкриє перед нею певні можливості. За успіх варто вважати інтенсифікацію контактів з арабськими державами, кульмінацією яких став успішний дипломатичний візит Зеленського на Близький Схід. Це також означає ослаблення позицій Дональда Трампа, який видається дедалі менш передбачуваним партнером. Своєю чергою, з огляду на зростання прибутків Москви від продажу нафти, Київ може частково протидіяти власним «санкційним заходам», що полягають у запуску ракет та ударних дронів, спрямованих на російські нафтопереробні заводи й нафтові порти. І в такий спосіб засвідчувати свою суб’єктність на міжнародній арені.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Konflikt z Iranem podnosi ceny ropy