Культура політичної участі в Україні: більше театру, більше гумору!

Культура політичної участі в Україні: більше театру, більше гумору!

Якщо ми бажаємо жити у громадянському суспільстві, потрібно розвивати культуру політичної участі. Зокрема культуру політичного хеппенінгу. Йдеться про театралізовані та гумористичні форми політичної поведінки. Адже такі заходи, збавляючи рівень соціальної напруги, можуть донести до влади та суспільства те, що звичайним громадським акціям не під силу.

Є три ідеальні типи політкультури: відсторонена, пасивна й активна. Остання, рівень якої є дзеркалом демократичності суспільства, має на увазі широку участь громадян у діяльності політичної системи. Однією з базових складових активної політкультури є протестна поведінка. Вона може мати різні форми, серед яких виділяється саме театрально-гумористичний хеппенінг. Щодо нього політолог Петро Олещук у своїй роботі «Хеппенінг як технологія інтеграції у політичний дискурс» пише:

…Необхідно зазначити, що політичний хеппенінг – це своєрідна форма прояву політичної активності за умов медіатизації (зростання обсягів і ролі процесів поширення інформації, авт.) політичного процесу, коли будь-які політичні дії вимушені конкурувати у загальносуспільному інформаційному просторі із масою різноманітних політичних та неполітичних повідомлень.

Для включення у політичний дискурс акції мають якісно вирізнятися від інших для того, щоб завоювати власне місце у медіапросторі. Дана задача може бути реалізована в тому числі й засобами політичного хеппенінгу.

Сутнісно політичний хеппенінг базується на провокативному ефекті дій, що спрямовані на руйнування політичних стереотипів і прояв когнітивного дисонансу (внутрішній конфлікт, –авт.) внаслідок співставлення протилежних елементів суспільної свідомості.  

Головна форма репрезентації хеппенінгу відбувається у гумористично-сатиричних формах. Політичний потенціал хеппенінгу зумовлений тим, що дана акція може репрезентувати політичний смисл у завуальованій неполітичній формі.

Здебільшого реалізація політичних хеппенінгів відбувається у вигляді активності віртуальних політичних проектів гумористично-провокативного характеру.

У західному світі хеппенінги вже давно використовують у соціально-критичних акціях. Політичні демонстрації, антивоєнні маніфестації, екологічні та феміністичні протести всі ці заходи в Європі та США часто наповнюють художніми елементами, які виразно підкреслюють сутність тієї чи іншої проблеми. Ще в 1960-1970 роках у країнах Східної та Західної Європи вже був накопичений цілий «репертуар» протестних технік, пов'язаних із новою естетикою глобальної поп-культури. До прикладу, міжнародний день протесту проти культури споживання. Його відзначають щорічно в двадцятих числах листопада, після Дня подяки в США. У цей час починаються різдвяні розпродажі. Ідею заходу придумав канадський рекламник Тед Дейв 1992 року. У «День без закупів» проводять театралізовані ходи, вистави, транслюють антирекламні ролики та публікують антирекламні оголошення.

Класичною російською ілюстрацією політичного хепеннінгу можна вважати діяльність «Партії любителів пива». 21 серпня 1994 року її члени організовували «розборку» барикад, побудованих із ящиків з пивом, а 1995 року вони надіслали Борису Єльцину на день народження засоби для зняття похмільного синдрому. Також можна згадати російську «Партію диктатури плюралізму», яка 1991 року влаштувала церемонію «торжественного ельцинирования» на честь «чудесного спасения Ельцина из вод неведомой реки». Прикладом суто гумористичного підходу до справи є рух «Субтропічна Росія», в програмних цілях якого були обіцянки про зниження температури кипіння до 50 градусів і підвищення середньорічної температури в РФ до 20 градусів.

 

Вітчизняна практика

Театрально-гумористичні форми громадянської активності використовували в Україні ще на зорі незалежності. Йдеться про молодіжний фестиваль альтернативної культури і нетрадиційних жанрів мистецтва «Вивих», який проходив у Львові в 1990 і 1992 роках. У суспільно-політичному плані на цих заходах, звісно, домінувала антирадянська риторика та все, що з нею пов'язано.

Сьогодні до політхеппенінгу в Україні звертаються не дуже часто. Кризовий стан суспільства підсилює громадську напругу, в умовах якої переважають прямолінійні й агресивні протести, а не творчі акції. Але попри те, що рівень використання театральних та гумористичних форм соціальної активності в нас поки що нижчий, ніж в демократичних суспільствах, в останні роки політхеппенінг в нашій країні поступово розвивається. Це тенденція. Її, звичайно ж, багато в чому зумовила Помаранчева революція, яка посприяла розширенню суспільно-політичної та інформаційної свободи.

Сьогодні Україна потребує театрально-гумористичних громадянських акцій, оскільки високий рівень соціальної напруги вимагає виходу. Але якщо цей вихід тотально виражатиметься в прямолінійності й агресивності, далеко наша політкультура не поїде. Політхеппенінг дає можливість знизити громадський гнів проти тієї чи іншої несправедливості, але водночас правозахисна вимогливість нікуди не зникає, а потенціал її ефективності за використання творчих форм протесту явно не нижчий, ніж за прямолінійно-агресивних акцій. До того ж варто враховувати, що за допомогою останніх можна досягти суспільно-політичного результату, але стан соціально-психологічної неврівноваженості залишиться.

Ще одним важливим питанням є тло політхеппенінгу. Він буває різним. І не кожен з них може сприяти послабленню агресії в суспільстві. Наприклад, гумористичне і неагресивно-іронічне тло – це нормально. А ось зла іронія чи цинічний сарказм – малоефективні та можуть викликати зворотний ефект. Вони навряд чи знімуть соціальну напругу, а крім цього, вони прямо чи побічно нав'язують суспільству етично неприйнятні моделі поведінки. Наприклад, діяльність «Фемен».

Серед останніх прикладів української практики політхеппенінгу можна згадати київську театралізовану акцію на Володимирському узвозі, де громадські активісти присудили представникам влади антипремії за знищення місцевого самоврядування та прибирали сніг на вулиці в масках перших осіб держави і столиці.

Символічною була акція 8 грудня в Донецьку. На центральній площі шахтарської столиці місцеві мешканці намагалися відправити президенту своєрідне послання: активісти акції прив'язали до повітряних кульок програму Партії регіонів, яка, за їхню думку, є «брехливою», та випустили її в небо з надією, що цей лист долетить до Межигір'я, де Віктор Янукович зможе його прочитати.

Українські партії дуже рідко звертаються до політхеппенінгу, але 21 жовтня в Житомирі непоганий приклад показали активісти місцевого УДАРу. Вони провели акцію «Не дай себе надути, не вір порожнім обіцянкам». Ідея заходу полягала у тому, що всі обіцянки нинішньої влади – це як повітряні кульки. Учасники флешмобу пробивали повітряні кульки на знак того, що не можна довіряти порожнім обіцянкам.

Загалом політхеппенінг у нас здебільшого використовують на місцевому рівні, коли громадські активісти виходять протестувати з приводу проблем локального характеру. Втім, такі проблеми часто мають загальнонаціональний відтінок. Це гарна ілюстрація того, що громадянське суспільство і нормальну державу ми можемо побудувати тільки «знизу – вгору», від суспільства до влади.

 

Коментарі експертів

Євген Семехін, голова донецького обласного осередку «Демократичного Альянсу»:

Театралізована вистава – це один з найкращих методів демонстрації нашого протесту тим процесам, які відбуваються в українській політиці, та естетичне вираження наших позицій. Окрім того, всі театралізовані вистави – це дуже дешевий інструмент, за допомогою якого ми можемо висловлювати свої думки, ідеї, різноманітні пропозиції щодо вирішення тих чи інших проблем українського суспільства.

Акторами й драматургами в нашому випадку є українські громадяни, тобто члени нашої організації як у регіонах, так і в Києві. У більшості випадків ми чуємо дуже схвальні відгуки глядачів про наші вистави. З 2008 року «Демальянс»провів понад 300 театралізованих акцій по всій країні. Найяскравішим прикладом є загальноукраїнська молодіжна протестна кампанія «Театр політичної драми». Перед тим, як її розпочати, ми провели ряд централізованих вистав для того, щоб виявити, як український народ сприймає подібну форму протесту. І, власне кажучи, саме через позитивні результати нашого маленького експерименту ми тоді прийняли рішення розпочати загальноукраїнську кампанію, в межах якої було проведено п’ятдесят вистав за півроку в Києві та регіонах.

У суспільстві існує достатньо високий рівень обурення українською владою, наші акції спрямовані на те, щоб скерувати це обурення у активну протидію, в тому числі через форму політичного хеппенінгу.

Олег Рибачук, керівник громадської організації «Центр UA»:

У нашій діяльності ми часто використовуємо театрально-гумористичні форми громадських акцій. Українських партій це стосується меншою мірою. Політичний хеппенінг властивий все ж таки громадським організаціям. А партіям, напевно, у цьому плані чогось бракує. Партійні активісти люблять створювати собі імідж серйозної еліти, та, як правило, їм нічого не вдається, крім гри на грані фолу чи базарного стилю, який, мабуть, вони вважають чимось вишуканим. Українські політики більше звикли поводитись хамовито, ніж стильно чи стьобно.

А ось серед громадськості політичний хеппенінг практикується часом доволі витончено. Згоден, що сьогодні таких акцій замало. Але політичного гумору та сатири дуже багато зараз в соцмережах. Нові медіа моментально реагують на інформприводи, які можна протестно зобразити у комічній формі. Можливо, якщо б не було соцмереж, театрально-гумористичні акції частіше б влаштовували на вулицях. Водночас нові медіа сьогодні теж значною мірою впливають на соціально-політичні настрої у країні та політичну культуру громадян. І роль політхеппенінгу в цьому контексті важко переоцінити.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук