Ліві праві
IQ

Ліві праві

«Вічний націоналіст» на сторожі керованої демократії

Назар Кісь, 23 лютого 201711842

У 1941 році радянські громадяни на окупованих німцями територіях усвідомили, що відсутність радянської влади ще не означає капіталізм. А у 2017 році багато українців вкотре здивувалися тому, що націоналісти виглядають як «праві», а говорять – як «ліві».

Так вже склалася українська історія, що націоналісти воювали з тоталітарним комуністичним режимом. Але це не робить їх автоматично ані капіталістами, ані демократами. Третій Рейх воював з СРСР у Другій світовій, а США – у Холодній війні. Але гітлерівська Німеччина – не Сполучені Штати Америки. Та й теперішні націоналісти з ВО «Свобода» – не армія УПА (м’яко кажучи).

Тим не менше, саме з теперішніми націоналістами багато хто в Україні (особливо на Заході) асоціює антикомуністичний та антиросійський опір. «Свої хлопці» стали противагою «червоним» після 1991 року. І «хлопцям» добре, бо нарід голосує, і «злочинні режими» при своїх інтересах. Так було зручно і прогнозовано. Можливо, тому, попри всі закони логіки, «буйні» і «радикальні» уникнули тієї вантажівки, з якою не розминувся автомобіль В’ячеслава Чорновола. Оскільки він, будучи постаттю, яку могла сприйняти вся Україна (навіть вихована на історіях про «буржуазних націоналістів – пособників фашистів»), дійсно становив загрозу пострадянській владній системі.

Того ж року відбулися вибори президента, коли команда Леоніда Кучми вивела у «фаворити» явного «другого номера» комуніста Петра Симоненка, всіма силами намагаючись не допустити виходу в другий тур соціаліста Олександра Мороза. В останнього, до речі, були шанси. «Патріоти», зокрема соціал-націоналісти (теперішні не лише свободівці, а й, наприклад, спікер Парубій) тоді активно «топили» проти всіх лівих, маючи на це не лише час і натхнення, але й гроші. Тому в Західній Україні за Мороза голосувати було «не комільфо». Потім було «рука не здригнеться» і «гнати синьожопу банду», далі «танцюльки на Майдані» і мегапатріотичний генеральний прокурор свободівець Махніцький. І заслужений результат на останніх виборах до Верховної Ради.

Звісно, не «Свободою» єдиною запам’ятався недавній марш, є ще дві організації. Але, судячи з кількості прапорів на квадратний метр, саме свободівсько-есенпеушна «вулична політика» зі смолоскипними походами взята за основу. Не повторювати ж їм долю УНА-УНСО і Сашка Білого, коли Україна в небезпеці.

Тим більше, що з втратою Криму і частини Донбасу саме «націоналіст», а не «комуніст» є ідеальним партнером для другого туру президентських виборів. Питання лише в тому, чи не розколеться союз правих раніше, ніж заплановано. Пам’ятаючи тягу пана Олега до несподіваних «експромтів» на горі Яворина і нелогічну (з точки зору простого обивателя) позицію щодо сланцевого газу, можливість дострокового розірвання контракту дуже ймовірна. Злі язики говорили, що своєю заявою на горі Яворина про «жидву і москалів» 2004 року Олег Ярославович зашкодив Ющенку, а проти сланцевого газу в Європі, крім свободівської Львівської обласної ради, виступали тільки в «Газпромі»; але це деталі.

Після всього, що явила світові українська політика – президента «православного атеїста», партії зелених, фінансованої магнатами хімічної промисловості, антикорупціонерів з незакритим «квартирним питанням» – ліву риторику правих можна було б і не зауважити. Тим більше, що нелогічно очікувати від людей, які мислять категоріями «нація», поваги до такої дрібниці, як приватна власність окремо взятої людини. Тим більше, якщо ця людина – олігарх-інородець. Тим більше, що головний спонсор «Свободи» ішов у перших рядах.

Думати потрібно про інше. Ми є свідками того, як країна в черговий раз стає на рейки «керованої демократії», коли влада сама собі призначає зручну «опозицію». Вибір зроблений тактично правильний, бо вибори можна провести непогані. Але дискурс, в якому буде жити суспільство наступні місяці, – це крок назад. Це розмови не про корупцію, державне управління, реформи та європейські стандарти, а постановочний діалог «жидви» з «патріотами». Крім того, це знищення тих слабких паростків українізації, які стали можливими, зокрема, після того, як пані Фаріон перестала асоціюватися з українською владою. І третє – це ще більше відчуження від головних союзників в Європі, США та Ізраїлі.

Ну і, звісно, шкода тих молодих людей, які поїхали в Київ потримати прапори не за гроші. В них ще все попереду: і робота «за ідею», і знайомство з майбутніми депутатами місцевих рад, за яких вони роздаватимуть газети та клеїтимуть плакати. Усвідомлення втраченого часу прийде потім.

Але кого це хвилює? «Дайош закон про імпічмент!»

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук