«Мистецтво не в стані змінити світ»

В межах ювілейного, Двадцятого міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти» відбувся авторський концерт усесвітньовідомого грузинського композитора Гії Канчелі. Музикант завітав до Львова напередодні свого 80-ліття. Наступного дня у Львівській музичній академії зустріч із ним повела музикознавець, доктор мистецтвознавства Любов Кияновська.

Вчора виконувалася ваша Сьома симфнія, яка має назву “Епілог”. Епілог чого? Що вона закінчує? Чи це страх перед числом “Дев’ять” в контесксті симфоній, які переслідують композиторів уже декілька століть? Чи це епілог радянського часу (вона написана у 1986 році)?

Я збірався закінчити Шостою симфонією. Це - модель Петра Чайковського. Шоста симфонія виконувалася в Празі чеським симфонічним оркестром. На другий день худрада чеської філармонії запропонувала мені написати для них Сьому симфонію. Я погодився. Але для того, щоб хтось не запропонував мені написати Восьму, я назвав її “Епілог”.

З цією симфонією в мене пов’язаний один епізод. За неї я отримав гонорар. Його як раз вистачило на коротку шубу для дружини. Ми її купили і та приїхали у Тбілісі. Була рання весна, холодно. Ми пішли на похорон бабці нашого друга. Ми підійшли до наших друзів, а коли дружина відійшла, один із них запитав: “А ти не міг би написати ту симфонію трохи довшою?”.

Ростропович сказав, що у вашій музиці зібрано усе найкраще, що є у мистецтві Грузії. Як ви самі відчуваєте своє коріння, свій грузинський дух?

На це запитання важко відповісти. І це велике щастя, що є запитання, на які немає відповіді. 

Ростропович був людиною вихованою і він сказав, що у своїй музиці зосереджене найкраще, але він не сказав, що  в моїй музиці є і все найшгірше. Я думаю, що музика має відбивати все, що є у той час, коли живе композитор.

Немає часу, коли є тільки плюси. Є і мінуси. І на кожну людину впливають і плюси, і мінуси.

Конкретніше мені важко сказати про мою музику, я намагаюся про неї не говорити взагалі. Музика тим і відрізняється від поезії чи від архітектури.

Коли двоє близьких людей читають текст чи розглядають твір живопису, вони більш-менш однаково сприймають те, що бачать. А коли питання стосується музики, двоє людей, які сидять поруч, ніколи не сприймають музику однаково. Образи, які в них виникають, ніколи не співпадають. Ця абстрактність музичної мови і робить музику унікальною. Тому важко говорити про музику та розставляти все по своїх місцях. Я би дуже хотів відповісти на ваше запитання, але я не можу цього зробити.

Коли композитор пише музику, він не має намагатися вкласти в неї щось конкретне. Я не дуже розумію тих композиторів, які сідають і пишуть музику для народу, навіть для свого народу. Спочатку добре поснідають, а потім творять, впевнені, що це комусь потрібно. Така музика не викликає в мене інтересу. Я вважаю, що композитор пише для себе. Інакше той народ, для кого пишеться музика, розбіжиться.

Ви стали відомим у 1962 році, буквально прокинулися знаменитим. Вам тоді було 27 років...

Я не став популярним. Навпаки, у журналі “Радянська музика” з’явилася стаття: “Музика Канчелі тішить наших ворогів у капіталістичних країнах”. Але мене підтримали мої колеги. 

Що стосується слави, то думаю, що музика до фільму “Не горюй!” принесла мені більше слави, ніж концерт для оркестру. Адже фільм дивляться мільйни, і якщо фільм добрий, то він приносить справжню славу. Людям, які працюють у жанрі симфонічної та камерної музики, про славу треба забути. Цього під час творчості не має існувати. Так, як не можна писати спеціально для народу, так не можна думати про славу. Вона - як метелик.

Для вас театральна чи кіномузика не є такою ж важливою, як симфонічна?

Я завжди однаково ставився до музики. Залежить від того, з ким я працював. Зараз я можу згадати лише про 6-7 фільмів. Інші я робив заради економічної незалежності. І чим гіршими були сценарій та режисер, тим з більшим задоволенням я погоджувася працювати, бо я робив музику за тиждень-два. Над фільмами Данелії, наприклад, я працював по року. Мені пощастило, що я працював зі Стуруа чи Данелією, бо спілкування з такими людьми означає більше, ніж все інше.

У Львові вже 14 років йде вистава “Ханума”. Так само львів’яни чудово пам’ятають виставу “Цар Едип” з незабутнім Богданом Ступкою. В обох виставах звучить ваша музика. У вашій симфонічній музиці теж присутня певна театральність. Ви любите театр?

Як і фільми, я можу назвати лише декілька вистав. Я досі працюю зі Стуруа. Лише рік тому я працював над анімаційною версією фільму “Кін дза дза”.

Щодо “Хануми”, то вона – як венерична хвороба. Спочатку її поставив Стуруа, потім Товстоногов. Потім її ставили в Одесі. Автори сказали, що якщо вона матиме успіх в Одесі, то вона розповсюдиться по всьому Радянському Союзі. Так і сталося.  Те, що вона йде і у Львові, стало для мене новиною.

У вас ніколи не було спокуси співпрацювати з Голлівудом?

Ніколи. Там стільки композиторів, що немає потреби додавати до того переліку ще й мою персону. Загалом, з того часу, як моє економічне становище стало стабільним, я працюю лише зі Стуруа та Данелією.

Ваші твори виконують найкращі оркестри світу.  Які виконання найбільше вам подобаються?

Мені важко відповісти на це запитання. Є прекрасні оркестри. До речі, хочу скористатися нагодою і висловити вдячність оркестру, що грав вочра. Я не сподівався на такий рівень. Мені здається, що їм багато чого по силах. 

А так мені важко когось виділити. Еталонним я ввжаю записи моєї музики під батутою Джансуга Кахідзе. Але  є інші чудові диригенти. Наприклад, Роман Кофман. Я вважаю, що він - рідкісне явище. Я дуже радий, що 17 листопада у Києві він диригуватиме моїм твором. 

Щастило мені і з виконавцями. Я не буду їх називати, бо серед них є один, який народився у Львові, алечомусь  закохався у Путіна. Утім, їх багато і я не можу їх усіх перерахувати.

Викладати ви не намагалися?

Я ніколи не хотів викладати, бо мені завжди здавалося, що молоді люди знають більше, ніж я. Викладання – інша професія. Не може кожен композитор викладати. Педагогіка – така ж форма творчості. Цю справу треба дуже любити. Я так не вмію. Але інколи мені надсилають записи з усього світу. Я їх слухаю і намагаюся дати якусь обтічну відповідь, щоб з неї не було нічого зрозуміло.

Те, що відбувається зараз в Україні, пережила і Грузія. Композитор є поза політикою, але чи можемо ми своїм відношенням щось змінити?

Мистецтво не в стані змінити світ. Тоді би музика Баха вже його змінила. Все, що потрібно, існує і в живописі, і в музиці, і в поезії. Але світ стає все жорсткішим.

У нас уже відібрали понад 20% території. У вас хочуть відібрати, але наразі ще не змогли. Прекрасний письменник Андрій Бітов написав, що Росія дала світу велику культуру, але не змогла стати цивілізованою країною. Те, що відбувається зараз, відбувається тому, що народ є не цивілізованим. Тому володарі можуть дозволити собі той народ дурити.

Коли під час концерту вчора я попросив оголосити, що я присвячую його загибилим за незалежність України, я прекрасно розумів, що я нічого не зміню. Але якщо в залі хоча б декільком людям протягом того часу було легше, то вже добре. Але в глобальних речах мистецво безсиле.