На російсько-українському фронті не буває канікул

Минуло три місяці відтоді, як США розблокували підтримку України. За цей час російські загарбники провалили свій наступ на Харків, але продовжують бомбардувати українські міста й об'єкти критичної інфраструктури. Перспективи найближчих тижнів на фронті сповнені як занепокоєння, так і надії для захисників України.

10 травня 2024 року російське угруповання завдало удару в напрямку міста Вовчанська й тактично важливого села Липці. Більшість експертів вказували на демонстрацію сили як на мету цього наступу, який мав відволікти українські резерви з Донбасу. Також важливо було відсунути лінію фронту від кордону і наблизити її до Харкова, щоб загрожувати цьому місту вогнем ствольної артилерії і водночас посилити безпеку російського Бєлгорода. Нарешті, як остання причина, розглядалося бажання створити загрозу для українців на слобожанському напрямку, а головно – у її північній частині, тобто в районі Куп'янська, розташованого на річці Оскіл. Для цього необхідно було захопити Вовчанськ, а також захопити або знищити переправи через річку Донець на південь від цього міста. Мало хто сприймав серйозно припущення про бажання захопити сам Харків.

Невдалий гамбіт росіян

На жодному з перерахованих вище пунктів росіяни не досягли успіху, хоча слід зазначити, що вони продовжують свої атаки. Найбільшого прогресу загарбники досягли в перші кілька днів, зайнявши всю територію вздовж кордону й увійшовши після 10 днів запеклих боїв більш ніж на 8 км від кордону в напрямку села Липці і менш ніж на 7 км в напрямку Вовчанська. Ширина просування в напрямку згаданих сіл становить понад 17,5 км, а вздовж річки Вовчанськ – близько 18 км. Це не вражаючі результати для початкових планів росіян, які зосередили в цьому районі близько 30 тисяч військовослужбовців. Із 20 травня на цій ділянці спостерігався застій, і втрати нападників стали дуже великими. Цим скористалися українці, які дедалі частіше контратакували або здійснювали загороджувальні дії, спрямовані на знекровлення противника. Росіянам не вдалося захопити село Липці та перехрестя доріг біля нього, і так наблизитися до Харкова. Зараз вони втрачають нові точки опору кожні кілька днів. У Вовчанську в них також не все гаразд. Хоча вони зайняли значну частину північного району міста, у червні українська контратака призвела до того, що більше сотні російських солдатів були заблоковані на одному з промислових підприємств. Замість того, щоб довести справу до кінця і взяти російську точку опору штурмом, українці вирішили встановити вогневі точки, щоб мати можливість вести вогонь по ворожих групах, які хотіли б прорватися до своїх товаришів, що опинилися в пастці. Цілком імовірно, що російські командири з міркувань престижу не хочуть наказувати своїм підлеглим відступати. Замість цього вони відправляють невеликі загони на прорив до об’єкта, розташованого майже біля самої річки Вовче. Усе відповідає очікуванням українців.

Росіянам також не вдалося відтягнути українські війська з Донбасу. 82-га окрема десантно-штурмова бригада, відправлена до Вовчанська, раніше воювала в Запоріжжі, а 36-та окрема бригада морської піхоти також воювала на півдні України, переважно на Херсонщині. З іншого боку, 57-ма окрема мотопіхотна бригада, яку перекинули в той самий район, у попередні місяці воювала на сусідній Слобожанській ділянці. Лише 42-га окрема механізована бригада воювала на Донбасі в районі Бахмута. Важко розглядати вищезгадані переміщення як передислокацію українських підкріплень. Замість цього росіяни самі почали стягувати свої війська з інших ділянок для поповнення знекровлених і виснажених угруповань, що наступали на Липці та під Вовчанськом.

Російський наступ мав ще один негативний ефект для Москви. Так, завдяки йому Київ і його симпатики переконали Білий дім дати згоду на використання американської зброї і боєприпасів для обстрілу території Російської Федерації. Наслідки цього рішення росіяни вже відчувають на собі. Українці використовують ствольну артилерію і реактивну артилерію (тобто славні установки Himars) для обстрілу передових позицій і місць зосередження противника ще до того, як вони увійдуть на українську територію. Ракети також падають на склади й аеродроми. Американська згода також поширюється на використання пускових установок Patriot для стрільби по російських літаках, коли вони ще перебувають у російському повітряному просторі. Коли українці раніше використовували цю зброю проти ворожих літаків над своєю територією, з Вашингтона і Берліна надходили протести з цього приводу. Наразі Білий дім не готовий лише до використання ракет ATACMS на російській території, але не можна відкидати, що з часом він змінить свою думку і щодо цього питання. Американське рішення підштовхнуло інші країни до того, щоб дати українцям зелене світло на використання їхньої зброї на території агресора, а Велика Британія заявила, що вже давно дала свою згоду.

На Донбасі без змін

Гірша ситуація в районі Часового Яру та на захід від окупованого Донецька. Росіяни, незважаючи на втрати, продовжують просуватися до Сіверсько-Донецького каналу. 2 липня українці відійшли з району на схід від цієї водної перешкоди. Тепер перед окупантами залишився лише вищезгаданий канал. Хоча води в ньому майже немає, росіяни не можуть просто перетнути його на бронетехніці. Вони, щоправда, можуть спробувати прорватися там, де канал проходить під землею, але українці тримають цю ділянку під вогнем. Кілька спроб прорвати оборону на цій ділянці закінчилися для росіян невдачею, але бувають випадки, коли невеликі диверсійно-розвідувальні групи просуваються за лінію фронту. Після захоплення Часового Яру, більша частина якого розташована на захід від цієї перешкоди, росіяни зможуть загрожувати Костянтинівці, яка розташована на рівнині. Тож ситуація складна для обох сторін, але ініціатива наразі там належить російським військам. А на донецькій ділянці окупанти намагаються розвинути травневий успіх по захопленню селища Очеретине і потроху розширюють свій контроль над цим районом. І тут вони зазнають великих втрат, а український опір у деяких селах дуже дорого обходиться росіянам. Однак, захопивши село Новоолександрівка, вони опиняються менш ніж за 7 км від розв'язки, через яку проходить дорога з Покровська до Костянтинівки. Окупанти в середині червня також вийшли до берегів Карлівського водосховища, розташованого трохи більше ніж 14 км на захід від захопленої в лютому Авдіївки. Натомість тривають бої за села Красногорівка, Невельське та Георгіївка, що розташовані поблизу Донецька.

Значно погіршилося становище українських військ у районі Торецької агломерації та під Нью-Йорком. Понад два роки росіяни не могли прорвати позиції захисників обох населених пунктів. Однак наприкінці червня окупанти змогли скористатися моментом ротації на схід від Торецька, що дозволило їм протягом двох тижнів зайняти низку оборонних позицій українців. Лінія фронту тепер проходить під самою забудовою Торецької агломерації, а в Південному росіянам навіть вдалося увійти в руїни забудови. На початку липня окупанти знову скористалися моментом ротації українських військ і зайняли позиції на південь від Нью-Йорка. В обох випадках атакуюча сторона скористалася так званим «туманом війни», який виник завдяки масованому застосуванню розвідувальних безпілотників.

На Слобожанській ділянці російські спроби захопити Куп'янськ та витіснити ЗСУ із Серебрянського лісу зазнали невдачі. В останньому випадку 12-й бригаді Нацгвардії «Азов» навіть вдалося відвоювати деякі позиції в червні. Єдиним успіхом росіян стало захоплення лише кількох зруйнованих сіл у низині. Тепер вони хочуть завдати удару в іншому напрямку – по центральній частині довгої слобожанської ділянки, в напрямку міста Боров. На їхньому шляху стоїть 3-я окрема штурмова бригада, кадри якої – ветерани «Азову», вони пам'ятають ще початок війни у 2014 році, коли було сформовано легендарний підрозділ. За оцінками, росіян там налічується близько 10 тисяч, тобто вони мають більш ніж подвійну перевагу на цій ділянці. Однак залишається під питанням, чи зможуть вони нею скористатися.

Є боєприпаси – є ефект

Наприкінці квітня, у відповідь на мою статтю про «кінець найчорнішої години», один із представників польської OSINT-спільноти заявив, що «найчорніша година» в Україні ще попереду, а саме через кілька тижнів. Особисто я не згоден із цією думкою, як і деякі аналітики й оглядачі, які висвітлюють українсько-російську війну, наприклад, відомий військовий кореспондент Марцін Оґдовський. Звідки береться наш оптимізм?

Достатньо лише поглянути на перебіг бойових дій, російську тактику і втрати, яких зазнали загарбники, а яких захисники. Ще кілька місяців тому росіяни намагалися використовувати перевагу, яку надавали їм вогнева міць артилерії та здатність авіації скидати важкі керовані бомби, а також той факт, що українці мали обмежені ресурси для реагування на ці загрози. Тривалі обстріли територій (тобто обстріли, спрямовані не на знищення конкретних цілей, а «сліпі» обстріли визначеного квадрату) в поєднанні зі скиданням авіаційних бомб з величезним вибуховим навантаженням призвели до руйнування населених пунктів і фортифікаційних споруд, а також завдали значних втрат силам АТО. Необхідність пріоритетного використання невеликого запасу артилерійських боєприпасів для контрбатарейної боротьби найчастіше призводила до того, що на атакуючу російську піхоту падало дуже мало снарядів, тож вона часто досягала своїх цілей, хоч і ціною великих втрат. Нестача зенітних боєприпасів і слабкість ППО ЗСУ своєю чергою сприяли підвищенню активності російської авіації, яка скидала керовані бомби, залишаючись поза зоною досяжності української протиповітряної оборони.

Водночас російські розвідувальні безпілотники, такі як «Орлан» і «СуперКам», залишаються серйозною загрозою для українців. Більшість з них розпізнають місцевість, підконтрольну ЗСУ, на відстані до 40-50 км від лінії фронту, але деякі з них заходять у повітряний простір України на відстань понад 100 км. Використовуючи їх у координації з пусковими установками балістичних ракет «Искандер», росіянам вдалося завдати кілька важких ударів – наприклад, взимку завдяки їм вони знищили дві пускові установки Patriot на Донбасі (близько 40 км від лінії фронту). На початку червня російські безпілотники допомогли виявити і точно обстріляти позиції двох пострадянських зенітно-ракетних комплексів С-300 в Полтавській області (понад 100 км від кордону). Хоча таких успіхів небагато, дії «Орланів» і «СуперКамів» викликають сильне занепокоєння українців.

Тож головними загрозами для українців стали російська артилерія й авіація, яка підтримувала дії наземних військ, а також безпілотники дальньої розвідки. Київ усвідомлював, що має нейтралізувати ці засоби противника або обмежити їхній вплив на полі бою.

Відновлення американських поставок у другій половині квітня повільно покращило ситуацію на фронті. Українці отримали можливість відповідати контрбатарейним вогнем на ворожу артилерійську загрозу, а також уражати атакуючу піхоту касетними боєприпасами. За цих умов інтенсивність російського артилерійського вогню зменшується, а інтенсивність українських обстрілів зростає. Якщо на початку 2024 року росіяни використовували (за різними оцінками) від 7 до 8 снарядів на один український постріл, то зараз ми говоримо про співвідношення 5:1 на користь окупантів. Російська артилерія здатна вести інтенсивний вогонь не лише завдяки власному виробництву, а й поставкам з Північної Кореї. Однак боєприпаси, які постачає режим Кіма, мають серйозний недолік – вони вкрай ненадійні. Росіяни скаржаться на їхню якість. Багато снарядів не долітають до цілі і падають на нічийну землю або на російські позиції, що багато говорить про їхню точність. Іноді снаряди вибухають ще в дулах гаубиць. Набагато краще оцінюються боєприпаси місцевого виробництва і значно менші поставки з Ірану. Тим часом виробництво боєприпасів повільно зростає в США та Європі (зокрема, завдяки німецькій компанії Rheinmetall), але варто зазначити, що західні компанії все ще стикаються з дефіцитом пороху. У другій половині червня перша партія артилерійських боєприпасів, відправлена з чеської ініціативи, нарешті прибула до Дніпра. У цьому випадку тиск Росії на країни, в яких чехи купують боєприпаси, виявився певною проблемою. Затримка з поставками викликана й міркування обережності. Окрім того, виявилося, що частина боєприпасів калібру 122 мм (тобто для пострадянських артилерійських систем) була низької якості, ймовірно, через вік снарядів, і тому могла виявитися такою ж неефективною, як і більша частина боєприпасів, отриманих росіянами з Північної Кореї.

Щодо загрози з боку російських Повітряно-космічних сил, то прибуття літаків F-16 на бойове чергування до Повітряних сил України влітку має стати частковим засобом захисту. І хоча їх не варто розглядати як таких собі «ґейм чейнджерів», проте заяви про те, що вони не матимуть впливу на ведення війни, також є недоречними. По-перше, західні винищувачі посилять протиповітряну і протиракетну оборону України. Вони можуть знищувати безпілотники «Шахід» і більшість крилатих ракет, що використовуються росіянами. Однак за межами їхніх ракетних можливостей залишаються балістичні ракети, їх здатні перехоплювати лише зенітно-ракетні комплекс SAMP/T і Patriot. По-друге, відповідне озброєння й радари F-16 дозволять їм спочатку завдати шкоди російській авіації, а потім змусити її триматися подалі від лінії фронту. Хоча про домінування в українському небі навряд чи йтиметься, але відведення ворожої авіації від лінії фронту значно полегшить завдання наземних військ – як в обороні, так і в наступі. Водночас слід наголосити, що багато залежить від кількості переданих Україні винищувачів, графіку їхньої доставки, підготовки наземного екіпажу (яка, як очікується, займе більше часу, ніж підготовка пілотів) та безпеки аеродромів.

Системи протиповітряної та протиракетної оборони також відіграють дуже важливу роль у боротьбі з російською повітряною загрозою. Взимку 2024 року Україні не вистачало ракет, що призвело до серії успішних обстрілів українських електростанцій і теплоелектроцентралей. Значна частина пошкоджень не буде відремонтована до осені, а це означає, що кінець 2024-го і початок 2025 року будуть дуже важким часом для українців. Уже зараз відбуваються аварійні відключення електроенергії. Відновлення поставок боєприпасів зі США та подальші пакети підтримки від інших партнерів України значно підвищили ефективність української протиповітряної та протиракетної оборони. Українці здатні нейтралізувати більшість ворожих ракет і безпілотників, але все ще не вистачає батарей, щоб покрити більшу частину країни. У цьому випадку вітаються оголошення про подальші поставки пускових установок Patriot та SAMP/T. Це зменшить наслідки бомбардувань і зробить ремонтні роботи більш доцільними, хоча, як я вже згадував, на відновлення пошкоджень, завданих кілька місяців тому, підуть роки. Держава, органи місцевого самоврядування і навіть пересічні громадяни намагаються підготуватися до найбільш критичного варіанта розвитку подій і закуповують велику кількість електрогенераторів. Такі закупівлі, до речі, відбувалися і 2022 року, але час, коли вони будуть масово використані, ймовірно, все ще наближається.

Війна дронів

Російсько-українська війна також вкотре довела, що «потреба – мати винаходів». Українці почали дедалі частіше атакувати російські безпілотні комплекси, відомі як «Ланцети». Проросійський колаборант Алєксандр Харченко повідомив у соціальних мережах, що росіяни побоюються таких атак на розвідувальні безпілотники, які працюють у комплексі з пусковими установками, і навіть на бойові гелікоптери, які повинні були б наблизитися до лінії фронту для виконання своїх завдань. Дрони-розвідники – це, звичайно, не єдиний засіб, який хочуть використовувати українці, потрібні будуть більш комплексні й масштабні рішення, що складаються з декількох засобів ракетної та радіоелектронної боротьби. Втрата росіянами літаючих «очей» може знову призвести до ситуації, коли окупанти будуть ще більше обмежені «туманом війни».

Водночас українці продовжують атаки на російські нафтопереробні заводи і нафтобази. Хоча до колапсу їхнього виробництва ще далеко, шкода, завдана українськими безпілотниками, стає все більш відчутною. Однак безпілотники атакують не лише нафтопереробні заводи і склади пального. Росіяни глибоко занепокоєні збільшенням кількості ударів по російських військових позиціях та об'єктах, розташованих на території РФ. Українці постійно вдосконалюють свої ударні безпілотники дальнього радіуса дії й ефективно використовують той факт, що росіяни не в змозі захистити величезні ділянки своєї території, а часто навіть виявляють безпілотники, що летять до своїх цілей. Віднедавна ЗСУ використовують для обстрілів не тільки ударні безпілотники власного виробництва, але й ракети та артилерійські боєприпаси, які постачають західні партнери.

Ситуація в Україні все ще є складною, але вже не такою важкою, як кілька місяців тому. Наразі росіяни платять за кожен наступ набагато більшими втратами. Частина резервів, які вони накопичили для давно анонсованого наступу, втрачені на Донбасі та Харківщині. Літо, ймовірно, буде останнім зручним часом цього року для більш амбітних операцій. Однак поспіх може призвести до помилок. Можливо, що саме на це розраховують українці, бажаючи підготувати для себе кращі переговорні позиції на осінь. І йдеться не лише про переговори з агресором, а й із західними партнерами.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Na rosyjsko-ukraińskim froncie nie ma wakacji