На шахівниці життя

До ювілею заслуженого тренера України, міжнародного майстра з шахів Володимира Бутурина

БлогиЯрина Сенчишин , 19 листопада 156 1
Ярина Сенчишин
Поетка, перекладач, майстер FIDE з шахів.

Сьогодні відомому львівському шаховому тренерові Володимирові Степановичу Бутурину – 75. Складно перелічити усіх шахістів, яким він допомагав, серед них Василь Іванчук, Марта Літинська, Йосип Дорфман, Ірина Чолушкіна… Багато років Володимир Степанович тренував львівських незрячих шахістів, які ставали чемпіонами і призерами українських і світових чемпіонатів.

Малого Влодка Бутурина навчив грати в шахи дідусь-священик. Та коли дзядзьо побачив, що внук страшенно захопився грою, то розхвилювався і почав думати, що, мабуть, не варто було вчити. Але було вже запізно.

Одне з найцікавіших десятиліть мого життя минуло під знаком Степановича. У наступних він також постійно присутній, але вже частіше не як тренер, а як улюблений старший приятель.

Володимир Степанович володів рідкісним талантом – він продукував шахові ідеї. Його дебютними розробками користуються й досі.

Він чудово рахував варіанти і від нас вимагав дораховувати до кінця: «Рахуй далі. Далі. А якщо так? А так?»

Степанович, безумовно, міг стати гросмейстером, але забракло честолюбства, а ще він цілковито не вмів грати в нечесні ігри, які відбувалися поза шахівницею.

Крім шахів, Володимир Степанович любив географію, історію, фізику, літературу, мистецтво… Його знання у цих галузях були дуже глибокими. А ще він любив життя, любив людей, любив своїх учнів, навіть таких клопітних, як я.

Наші приїзди до чужих міст часто починалися з того, що Володимир Степанович вивчав репертуар місцевих театрів, музейні афіші й вирішував, яку виставу ми дивитимемось,в який музей підемо.

У південних і східних містах нас завжди приваблювали книгарні. Там було багато українських книжок. Переважно вони стояли на горішніх полицях і нам доводилося користуватися драбинкою. Ми поверталися до готелю з книгами, які у Львові майже неможливо було купити. Колись привезли із Симферополя декілька десятків екземплярів поетичної збірки Григорія Чубая «Говорити, мовчати і говорити знову…»

Колись в Одесі ми потрапили на виставу Юрія Куклачова з його котами. Сиділи на якійсь неймовірній гальорці, під самою стелею.

Колись Степанович вирішив навчити мене пити молоко, бо не вірив, що є люди, які не можуть його пити. Це було жахливо. Не навчив.

Колись Володимир Степанович вирішив добряче мене висварити за програну партію. Сварився він вкрай рідко, а тут раптом заповзявся. Я відвернулася до стіни і набурмосилася, а він сварив мене і їв бринзу. Та він не міг піти з кімнати, не помирившись. І хоч я дуже протестувала, вхопив мене за руку і зовсім по-дитячому промовив слова примирення.

Колись у Яремчі ми побачили закинутий висячий міст, яким, мабуть, давно не користувалися. І я захотіла пройти по ньому. Бідолашний Степанович рушив за мною. У мості не вистачало багатьох дощок, а ті, що були, виглядали підозріло. Та я вперто просувалася вперед. Під нами була бурхлива ріка з величезними каменюками. Коли наша ризикована подорож мала закінчитися, ми побачили, що з протилежного боку мосту дощок немає зовсім. Були тільки поздовжні бокові бруски. По них ми, балансуючи, дісталися берега – легеньке безтямне дівчисько і поважний статечний чоловік у нових мештах. Звичайно, тоді я була дуже свареною.

Колись у потязі новосибірського метрополітену ми з Василем Іванчуком голосно аналізували щойно зіграні партії Звичайно, українською мовою. Пасажири зачаровано слухали. Степанович спочатку намагався нас втихомирити, а потім сам зацікавлено спостерігав за реакцією публіки.

Колись у Карпатах я тиждень ходила піддобрюватися до прекрасного коня, носила йому їжу, гладила. Нарешті господар дозволив мені на нього сісти. Я нетямилася від щастя – розкішний жеребець, шкіряне сідло. Вуздечка у моїх руках. І раптом невідомо звідки взявся Володимир Степанович, безстрашно кинувся до коня і безславно стягнув мене з нього.

зліва направо: дитячий тренер Євген Лисенко, Ярина Сенчишин, Володимир Бутурин

Колись у чужій країні ми потрапили в шторм. Такий небезпечний, що рятувальники навіть не пробували нас рятувати. Але Бог мав нас у своїй опіці. Першими словами Степановича, коли він нарешті ступив на тверду землю, були: «Мене врятувала думка, що ви матимете багато клопотів з пошуками і транспортуванням мого утепленого тіла. Тому я мусив випливти».

Колись ми каталися на прогулянковому катері, милувалися вечірньою Ялтою і пробували дивитися якийсь закордонний фільм у відеосалоні. Копія була неякісною, переклад жахливим, але тоді це була екзотика. Я не пам’ятаю про що був цей фільм, але пригадую, що мій чудовий тренер, який завжди непохитно стояв на сторожі моралі, занепокоєно дивився на мене. Очевидно, ніяк не міг вирішити – можна мені це дивитися чи не можна. Він не знав, що фільм мене зовсім не цікавив.

Колись на Золотих Пісках Володимир Степанович дозволив мені піти на побачення, але сказав, що мусить мене бачити. Він кавував на затишній терасі, а я прогулювалася перед його очима із серйозним тридцятирічним шахістом туди-сюди, сюди-туди, поки цей шахіст гомерично не зареготав і не закричав: «Та що це за дитячий садок?!! Скільки ми так будемо ходити?!!» Я образилася і пішла до Степановича пити каву.

З цих «колись» можна було б скласти велику книгу, в якій буде багато людей, будуть інші міста, інші гори, потяги, літаки, пароплави, багато шахових партій, книги, фільми, вистави, концерти, прогулянки, розмови, пригоди – буде життя, зігріте любов’ ю і теплом цього особливого чоловіка.

А «тепер» - інакше. «Тепер» завжди інакше. У Володимира Степановича воно раптом стало складним, таким, яке важко пояснити. Але чи треба пояснювати?

Просто маємо знати, що не все передбачиш, не все прорахуєш, знати, що немає щеплень від життя, яке ніколи не перестає нас захоплювати, розчаровувати і дивувати.

Але добре, що воно є і наше «тепер» має шанс знову стати інакшим.

З Днем народження, Володимире Степановичу!

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук