«Найкраще – по інший бік страху»

Вони – тато і мама за покликанням, які вирішили перетворити батьківство на професію. Маючи чотирьох біологічних, спершу просто хотіли допомогти двом безпритульним дітлахам. Згодом вже офіційно взяли під опіку родинну групу і стали прийомною сім’єю. Загалом мають дванадцятьох синів і дочок. Родина Горячкіних з Луганська пережила чимало щасливих та складних моментів. Через війну їм довелося тікати з власного дому і після місяців поневірянь осісти в Мукачеві на Закарпатті. Там «Рідні» і зустрілися з родиною.

Старший син сказав: «Мам, ну хоча б двоє дітей вже не стануть наркоманами, алкоголіками чи вбивцями»

Якщо зайти на фейсбук-сторінку Анни Горячкіної, то в розділі, де зазвичай вказують посаду і місце роботи написано «просто мама в «Сім’я». Сама ж вона ще з юності хотіла присвятити життя дітям.

«У мене був улюблений фільм «Хозяйка детского дома», я дуже його любила і мріяла, що колись в мене буде дитячий будинок, - каже вона. – От і я буду всіх дітей любити, обіймати і годувати».

Однак свою дитячу мрію вона з чоловіком Володимором якось не обговорювала. До теми усиновлення кожен з них йшов власним шляхом.

У пари народилося четверо своїх дітей: Наталя, Дмитро, Максим та Євгенія. Зараз вони всі дорослі і живуть окремо від батьків.

Але попри те, що сімейне життя було щасливим, вони постійно звертали увагу на дітей, яким бракує батьківської любові.

«Вони ніби були підкреслені червоним. То якась передача по телевізору, то на вулиці, то сусіди, - згадує Анна. – Ми всюди бачили цю потребу».

Якось до їх дому прийшли двоє замурзаних дітлахів. Це були Едік та Яна. Вони жили на вулиці і спали в коробці від холодильника. Діти просили грошей нібито на лікування батьків.

«Звичайно всі ці історії були вигадками, а мама і тато були алкоголіками. Тому грошей я не давала. Але дітей я запросила в дім і поки вони це все розповідали, я думала: «А що далі?» – розповідає Анна.

«Діти спали на бетоні, – доповнює Володимир. – І це дитиночка, якій десять років було. Коли вона жила в нас, то нили кості на зміну погоди. На стільки все застуджене».

Анна запропонувала дітям залишитися вдома у Горячкіних. Однак погодились вони не одразу, адже жити з дорослими означає відмовитись від тієї свободи, яка була в них.

Також переїзд Едіка і Яни потрібно було узгодити зі своїми дітьми.

«Я розуміла, що беру дітей не лише для себе і в цьому буде задіяно всю родину. Бабуся однозначно підтримала, мовляв, у нас все вийде. А старший Діма сказав: "Мам, ну хоча б двоє дітей вже не стануть наркоманами, алкоголіками чи вбивцями"».

«Нас запитали, що б ми хотіли від святого Миколая і я попросила, щоб він нам подарував сім’ю»

«Ви навіть не уявляєте, яких історій ми наслухались від Яночки та Едіка, – продовжує Анна. – Тобто наше серце не могло не зреагувати».

Дітей пара взяла під опіку, але вирішили допомогти й іншим та стати прийомною родиною. Тоді у місцевих органах опіки Горячкіним запропонували взяти родинну групу: сестер – Діану та Юлю і їхнього брата Єгора.

В притулку вони були не довго. Втім протягом тривалого часу діти, чиї мати і бабуся могли не з’являтися вдома по декілька днів, були без нагляду дорослих.

«В третьому класі я майже не ходила до школи. Та й в четвертому рідко з’являлася на уроки. Треба було дивитися за братом і сестрою, готувати їм їсти. І, як би то сказати, шукати гроші. Ми тоді збирали метал і здавали його, – розповідає найстарша з дітей Діана. – Забирати нас прийшли прямо з уроків. Якщо чесно, то в притулку нам було навіть досить непогано. Мені не треба було хвилюватися, чи буде у Юлі з Єгором, що їсти. Там ми пробули десь місяців два. А перед тим приїжджали з телебачення. Нас запитали, що б ми хотіли від святого Миколая і я попросила, щоб він нам подарував сім’ю. Лише кілька днів пройшло і до нас прийшли і сказали, що ніби «збирайтеся, до вас сім’я».

Діана дуже хвилювалася. Постійно думала, що за родина їх чекає. Чи не будуть вони алкоголіками і чи не доведеться її малим брату і сестрі спостерігати за бійками та дебошами.

Анна також почувалась неспокійно. Тоді вона ще не знала, що дітей буде троє, але була налаштована забрати всіх.

«Я відчувала, що йду в пологовий. Як колись давно, коли люди не знали, хлопчик в них буде чи дівчинка. А може трійня? В нас була перша трійня», – сміється жінка.

Діти Анні і Володимиру сподобалися. Єгор і Юля одразу пішли знайомитися із потенційними батьками, лише Діана трималася осторонь і мовчала.

Перед тим її готували, що на правах старшої сестри, саме вона має прийняти рішення: хоче вона йти жити до Володимира з Анною чи ні?

«Я боялася тоді сказати "ні", бо вони більше не прийдуть. А якщо скажу "так", що буде далі? Звичайно, що я сказала "так". І скільки б ми з мамою не сварилися, скільки б в нас не було конфліктів, я жодного разу не пошкодувала, що тоді погодилась», – розповідає Діана.

«Діти – це еліксир молодості. Вони планують наше життя»

У 2013 Горячкіни вирішили стати професійними батьками і зареєструвати ДБСТ. До них переїхали ще троє дітей: Гена, Лера та Дмитро. Навіть довелося розбудувати дім, щоб всім вистачило місця.

Однак все різко змінилося, коли у 2014 році ДБСТ попросили знятися у ролику про єдину Україну.

«Ми не приховували своїх вподобань, – каже Володимир. – А коли після зйомки почали йти погрози, то ми зрозуміли, що треба тікати».

Тоді взяли дітей та все, що помістилося у мікроавтобус і подалися в мандри. Спершу їх прихистили у Слов’янську, потім були Харків, та Київ, рік родина жила на Черкащині. Згодом Горячкіним і їхнім вихованцям запропонували помешкання на Закарпатті.

У Мукачевській квартирі нас зустрів наймолодший із Горячкіних, десятирічний Дмитро. Квартира невелика, втім дівчата та хлопці мають по окремій спальні. Зараз із Володимиром та Анною живуть п’ятеро дітей. Решта – дорослі і самостійні. Деякі навіть мають власні сім’ї.

Цього року почала працювати Діана, якій виповнилося вісімнадцять. Вона теж з’їхала від своїх прийомних батьків. Тепер ділить помешкання із Женею – наймолодшою біологічною донькою Горячкіних.

Втім ДБСТ більше не існує. Володимир та Анна вирішили усиновити всіх своїх прийомних дітей.

«Я думала, що буде складно, коли ми їх усиновимо. Коли отримували допомогу на дітей від держави, нам здавалося, що ми ледь зводимо кінця з кінцями. Але коли все ж усиновили, то з Божою допомогою, всі потреби повністю задоволені. Діти взуті та одягнені, у них є гаджети. Тобто, я не бачу, щоб було складніше, ніж тоді, коли ми були на утриманні держави», – розповідає Анна.

Щоправда тепер Анна та Володимир не лише займаються вихованням дітей, а й ходять на роботу. Та попри це, ніхто з них не шкодує, що ДБСТ розформували.

«Поки ми були як прийомна родина, це були одні стосунки з дітьми. А коли діти всиновлені – це зовсім інша річ. Ми змінюємося, вони змінюються, я не знаю як це все пояснити. Але зовсім інші риси характеру проявляються», – пояснює Володимир.

Єдине, що залишається незмінним – це те, що діти роблять їх щасливими.

«Коли діти від’їжджають кудись-там в табір, то відчуття свободи триває день-два. Потім оця тиша починає дзвеніти у вухах так…! Діти – це еліксир молодості. Вони планують наше життя. В мене малий, йому 10 років. В мене ще 15 років праці. Мені ж його треба підняти ще. Не просто так. Я навіть не можу припустити думки, що я уже старий. Може б і хотів, але просто не можу. Бо мене є кому підштовхувати», – ділиться роздумами Володимир.

Подружжя запевняє, скільки любові віддаєш, стільки й отримаєш. І закликають діяти, якщо вже вирішили «народити дитину у серці»: «Найкраще, що ми можемо мати – по інший бік страху. Тому не бійтеся і не вагайтеся. Просто дійте, паліть мости і рухайтесь вперед!».

***

«Рідні» – це спільний проект «24 каналу» та благодійного фонду «Рідні». Це десять історій людей, які наважились змінити своє життя і подарувати родину чужій дитині. Програму дивіться щопонеділка о 19:30 на «24 каналі».

Щоб дізнатися більше про усиновлення, опіку чи створення ДБСТ телефонуйте за номером телефону гарячої лінії 0 800 300 484 або завітайте на сайт благодійного фонду «Рідні» ridni.org.ua. Номер телефону Служби у справах дітей Львівської ОДА 032 235 44 56.

Благодійний фонд «Рідні» надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення, при потребі юридичні партнери Фонду надають правову допомогу у процесі усиновлення. Фонд в жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не заміняє функцій держави у процесі усиновлення (удочеріння).