«Всиновлення – не інвестиція, де можна чекати на якісь дивіденди»

Історія родини Гимонів

Зовсім малесенькі діти краще прив’язуються до нових батьків, їм легше прищепити власні смаки та цінності. Тому пари, які хочуть всиновити немовля, чекають на «свою» дитину роками. Частіше знаходять новий дім і діти до трьох років. І чим старшою є дитина, тим менше в неї шансів на всиновлення. Сформовану особистість важче виховати, їхнє минуле неможливо стерти.

Втім страхи, біль і недовіру можна здолати, якщо докласти зусиль. Це ми вже побачили на прикладі Олени Яковлевої-Чигрин і її дітей. Вона і познайомила команду проекту «Рідні» ще з однією сміливою парою – Зіною та Олександром Гимонами.

До того, як приїхати в Київ до Гимонів, ми вже встигли поспілкуватись із десятками сімей та відзняти сім із них. Дуже часто вони схожі між собою атмосферою, коли у домівках панує любов та затишок. Але чітко видно різницю між поколіннями. Якщо ж говорити про Зіну, Олександра та їхніх дітей Женю та Жору, то їх можна охарактеризувати коротким англійським «fun». Батьки жартують із дітьми, дуріють з ними, грають в відеоігри та різні настільні забавки.

«Ми дуже раді, що наші діти саме такого віку. З ними цікаво просто тусуватись», - каже Сашко. Женя та Жора теж виглядають щасливими. Активні сестра і брат ледь можуть всидіти на місці, постійно голосно сміються, сперечаються між собою і закочують очі у відповідь. Жені десять років, її брату – 8. Все життя вони живуть у Києві, кілька років тому їх забрали від матері. Що доводилося пережити дітям – залишається за лаштунками. До кінця цього не знають і Зіна з Сашком. Втім вони не побоялися можливих труднощів.

«Виявилося, що ми обидва думали про усиновлення»

«Якось ми приїхали до Львова до батьків чоловіка і мама так обережненько спитала: «А що там з внуками?», - розповідає Зіна. – Це і стало таким тригером».

Для неї це питання було болісним. На той момент вони із Сашком вже були п’ять років одружені. Дітей вони хотіли, однак завагітніти не виходило. Тоді Зіна віджартувалась: «А якщо онуків не буде, ви будете нас любити?» І тоді ж вирішила поговорити із чоловіком про альтернативні варіанти.

Вони повертались назад до Києва і поки Олександр слідкував за дорогою, Зіна дивилася в вікно і обдумувала як подати йому інформацію. А що він скаже? А якщо відмовиться?
«Поки він вів машину, я сиділа і обдумувала весь алгоритм, - згадує Зіна. - Потім повернулася до нього, спитала: «А що ти думаєш про усиновлення?» І одразу повернулася до вікна. Він відповів: «Добра ідея!»

«Дітей професора і балерини немає в дитячих будинках»

За порадою друзів, які вже мали досвід всиновлення, Зіна та Олександр почали відвідувати курси прийомних батьків.

«Коли сім’я має бажання всиновити, вона використовує той досвід, який вона має. І уявлення не має, що таке взяти дитину з дитячого будинку. Дитину з травмою, яка мала зазвичай неодноразову втрату: вона втратила будинок, втратила сім’ю, втратила опіку», - пояснює Сашко. – Відвідуючи цю школу ти ще маєш можливість сказати «Ні, це не для мене». Багато батьків мають такі рожеві окуляри і курси прийомних батьків, це просто супер-місце, де ці рожеві окуляри з тебе знімають і пояснюють до чого готуватись».

«Насправді найважчим був вибір конкретних дітей. Ми намагалися не малювати собі таку ідеальну дитину, яку ми хочемо, бо ... ну дітей професорів і балерини немає в дитячих будинках», - доповнює Зіна.

Все ж певні уявлення у пари були. Вони вирішили, що всиновлять одного-двох дітей дошкільного або раннього шкільного віку.

Про Женю та Жору їм розповів тренер зі школи прийомних батьків. Але діти на той час щойно потрапили в реабілітаційний центр і ще не були готові до змін і знайомитися із потенційними батьками.

Тоді їм запропонували взяти чотиримісячного хлопчика. Але Гимони мали сумніви і попросили час подумати. Поки вони зволікали, інша пара вирішила забрати дитину.

Зіна і Сашко згадали про братика і сестричку і попросили познайомити їх з ними. Аби не обнадіювати дітей, подружжя пішло до реабілітаційного центру як волонтери, щоб побавитися зі всіма дітьми.

Наступного разу Гимони зустрілись конкретно із Женею та Жорою.

«Ми бавились. В нас була прикольна іграшка на планшеті. Ще ми грали в настільні ігри, які вони принесли із собою ось звідси,» - показує Женя на стелаж у дитячій кімнаті.

«Я хвилювалась і на майстер-класі, і на зустрічі. Але все пройшло дуже добре, ми робили селфі наприкінці і вони кривлялися, - згадує Зіна. Саме на цьому фото вона і помітила, що діти схожі на них. - Я потім подивилася на цю фотку, відіслала нашій сім’ї, мовляв, це наші діти!»

«Ми вплутались в історію, з якої ми вже ніколи не виплутаємось»

«Я думаю, що життя змінилося кардинально! - Стало більш активним. То до школи, то кудись побігти, то в парк піти,» - констатує Сашко. - Десь напевно на другий чи третій день, після того діти з’явились вдома, ми такі сіли і поставили риторичне питання «Шо ми наробили?».

Тут Олександ звичайно жартує, втім довелося згадати все, чого навчали у школі прийомних батьків. Наприклад, котлети із макаронами дітям подобались більше, ніж лазанья, якої вони ніколи не куштували. Такі дрібниці треба було враховувати, щоб діти почувались у новому домі комфортно. Перш, ніж переїхати у нове помешкання, вони кілька разів приходили, приносили свої іграшки, знайомились із кішкою Афіною, оглядали майбутню кімнату.

«Нам дуже сподобалася квартира, - каже Женя. – Оцей диван сподобався. І Афіна».

«І мені Афіна сподобалася,» - одразу перебиває сестру Жора.

«Якщо ти знаєш, що через три дні ти повинен поїхати кудись на все життя жити туди, де ти ніколи не був, то це страшно, - пояснює Олександр. – І так ми всі разом в один момент просто пірнули в сімейне життя. Наприклад, якщо ми раніше могли собі дозволити робити багато речей самостійно, то зараз потрібно рахуватись не тільки одне з одним, а ще й з двома спиногризами».

Тепер Сашко каже, що потрібно тримати планку і йти до кінця.

«Ми вплутались в історію, з якої ми вже ніколи не виплутаємось, - каже він. - Деякі дорослі, які мають намір всиновити дітей, думають, що краще всиновити поменше: там один рік, два рочки, не більше. В нашому випадку було 7 і 9. Це вже досить дорослі діти і багато-хто дуже сильно переживає. Думає, що «о, там гени зіпсовані»... Можливо є такі випадки, але це зовсім не наш.

Потенційним всиновлювачам подружжя радить: не потрібно брати на себе багато.

«Нам казали: не думайте, що ви будете спасителями для цих дітей. Бо для дітей це зависокі очікування. В нашому випадку це була і допомога нам: ми хотіли дітей, у нас чомусь не було біологічних. Для них це теж була допомога, бо це їхній шанс на те, щоб мати свого дорослого, щоб хтось їх направляв».

А ще радять обов’язково піти на курси прийомних батьків, щоб отримати відповіді на багато питань. По-перше, вирішити для себе остаточно, чи готові ви виховувати чужих дітей. По-друге, дізнатися, які підводні камені доведеться долати.

«Піти на курси, ще десять разів подумати, чи дійсно ви можете, чи дійсно ви цього хочете. Багато вчитись, багато віддавати, не чекати чогось у відповідь. Це не інвестиція, що можна потім чекати якісь дивіденди. Чим більше любові будете віддавати, тим більше любові будете отримувати».

«Рідні» – це спільний проект «24 каналу» та благодійного фонду «Рідні». Це десять історій людей, які наважились змінити своє життя і подарувати родину чужій дитині. Програму дивіться щопонеділка о 19:30 на «24 каналі».

Щоб дізнатися більше про усиновлення, опіку чи створення ДБСТ телефонуйте за номером телефону гарячої лінії 0 800 300 484 або завітайте на сайт благодійного фонду «Рідні» ridni.org.ua. Номер телефону Служби у справах дітей Львівської ОДА 032 235 44 56.
Благодійний фонд «Рідні» надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення, при потребі юридичні партнери Фонду надають правову допомогу у процесі усиновлення. Фонд в жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не заміняє функцій держави у процесі усиновлення (удочеріння).

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук