«Якщо ми змогли змінити його життя, то вартувало жити»

Герої проекту «Рідні» Богдан та Оксана Яким розповіли свою історію усиновлення

Головні новини Львова 09.06Мар'яна Романяк, Вікторія Іваскевич, 9 червня, 09:00 0

У попередній серії «Рідних» її герой Анатолій Шміліховський порівнював Україну та Ізраїль. Мовляв, поки ТУТ люди цураються теми всиновлення, ТАМ «стоїть черга з батьків», які готові взяти дитину. А якщо малюк має інвалідність, то охочих навіть більше. Зазвичай, коли йдеться про Україну, то історія з щасливим кінцем швидше звучатиме як «Американці всиновили особливу дитину з Житомира».

Герой нашої наступної програми ніколи не дізнається, чому його біологічна матір довірила виховання сина державі. Зате в його випадку це був лише початок історії.

«Батьки ще молоді, вони ще можуть народити здорову дитину. Нащо вам чужа, а ще й неповноцінна?»

Дмитро завжди прокидається першим, ще вдосвіта. Він робить зарядку, вмивається, одягається і долаючи сходи, спускається на перший поверх снідати. Перед навчанням потрібно набратися сил. Дорога до школи – нелегка, але Дмитрові не звикати.

ДмитроДмитро сьогодні майже повністю самостійний

Він переніс кілька операцій, пройшов не один курс реабілітації. Зараз фізичні навантаження даються йому легше. У свої 17 років хлопець цілком самостійний, вільно розмовляє англійською і в майбутньому хоче працювати із дітьми з особливими потребами. Для них він може бути прикладом для наслідуванням. Ще десять років тому він не міг піднятися з підлоги.

«Моя мама називала його зайчиком, - каже Оксана Яким, мати Дмитра. - Він не міг ні сидіти, ні стояти. Лише сидів на підлозі. Мав ручки зігнуті, стояв на колінках і так себе тягав по підлозі. Як зайчик».

Оксана разом із чоловіком Богданом мешкають в Бориславі на Львівщині. У пари четверо своїх дітей.

Сім'я Оксани та Богдана ЯкимСім'я Оксани та Богдана Яким

«Я виросла в великій сім’ї, - розповідає Оксана. - В мене четверо сестер і п’ятеро братів. І тому для мене велика родина – це нормально. Коли навіть я була дівчиною, слухала по радіо передачу «Державні діти». Її вела журналістка Евеліна Виноградова. Тому ця тема завжди мене торкалася. Тільки було страшно: А як я зможу вибрати?»

Однак обирати не довелося. В цьому випадку родина спершу познайомилась із дитиною, вже згодом з’явилося бажання подарувати їй дім і сім’ю.

«Небайдужі люди з Америки приїжджали в Україну. Моя сестра була в них перекладачкою, а син Богдан навчався у Львові, тому часто ходив з ними. Вони відвідували дитячі будинки. Там вони побачили цього хлопчика, взнали його історію і хотіли йому допомогти, - пригадує Оксана. – Найбільше нас вразило, що з української сторони не було бажання відповісти на цю допомогу. І тоді ніби Бог промовив, а може ви щось зробите для цієї дитини? Ми порадилися з дітьми і вирішили всиновити його, лікувати і підняти на ноги».

Дмитрику тоді було сім років. У хлопчика ДЦП і від нього відмовились ще в пологовому.

«Батьки ще молоді, вони ще можуть народити здорову дитину. Нащо вам чужа, а ще й неповноцінна?» - пригадує Марина Яким. Вона вже була доросла, коли її батьки вирішили всиновити Дмитрика.

«Німе питання у всіх стояло «Для чого вам це?», - описує реакцію родичів Оксана.

Сповнені ентузіазму були лише діти подружжя. Вони швидко полюбили доброго і щирого Дмитра.

«Це були радісні емоції. Така приємність. Ми з нетерпінням чекали. Він дуже люблячий, в нього дуже велике серце. І він мабуть з першого погляду викликає до себе таку прив’язаність», - каже Марина.

«Мені хотілося з дитинства мати ще брата», - згадує Богдан, який вже на той час був добре знайомий із хлопчиком.

«Це як рибку взяти з акваріуму і пустити її у відкрите море»

Відтоді життя цілої родини змінилося. Будинок довелося облаштувати так, аби Дмитро не поранився. Подвір’я залили бетоном. З кімнат прибрали всі килими, а на сходах прикріпили додаткові поруччя.

Тато Богдан щовечора після роботи робив із Дмитром вправи. А кожен з дітей мав вирішити, чим може допомогти братику. Спершу це було «через не хочу», каже Оксана, але згодом стало звичним явищем.

«Я допомагав, тому що перший час, скажімо так, він зовсім був не мобільний. Тому…на руки, на другий поверх, десь в машину. Відвезти, привезти», - згадує як носив Дмитра на руках його брат Богдан.

Дмитро

«Діагнози були різні. Казали, що там і мовлення на побутовому рівні, і затримка психомоторного розвитку. А з іншого боку – а хто з ним на іншому рівні розмовляв, окрім як "їсти», «спати", "подивитись мультик"? Ми, коли його везли додому, а за вікном дерева ж рухаються, а він ховав голову і казав: "А ті дерева на нас не попадають?". Це як рибку взяти з акваріуму і пустити її в відкрите море, - описує тодішній стан Дмитра Оксана. - Звичайно, як у кожної людини були хвилювання і переживання. А шо, якщо він ніколи не зможе ходити? Але приходила така думка: а в кожному разі, а що він втратить? В нього буде мама, тато, баба, дідо. Він став тридцятим внуком в моїх батьків».

«Високий рівень медицини і небайдужість багатьох людей дали йому шанс на краще життя»

«Був плач, сльози. Навіть, коли робили елементарні вправи. Але ми розуміли, що це потрібно, - згадує тато Дмитра Богдан. - В нас не получалося. І ми були в такому відчаї. Як далі? Він не має координації, він не може сидіти на кріслі, не може ложку взяти до рук. Зрозуміло, що прийшлось йому немало перетерпіти. Це були операції, реабілітація і на сьогоднішні він самостійний хлопчик, який повністю себе сам забезпечує».

Щороку Дмитро їхдить до США на лікування

«My name is Dmytro, I am 17 years old…» - майже без акценту говорить Дмитро. – я щороку їжджу в Сполучені Штати і суто через спілкування в англомовному середовищі я знаю мову. В Штатах мені все подобається. Найбільше те, як люди спілкуються і ставляться до інших».

До США Дмитро їздить влітку під час канікул. Там проходить лікування і щоразу почувається краще, коли повертається до України.

Йому складно ходити, але шлях до школи і назад він щодня долає пішки. Хоча за законом має повне право навчатися вдома.

«Високий рівень медицини і небайдужість багатьох людей змогли дати йому шанс на краще життя. ДЦП не виліковуються, але покращити його стан і якість життя вони змогли», - підсумовує Оксана.
На життя Дмитра позитивно вплинула не лише медицина. Наполегливість хлопця і любов нової родини – ось, що допомогло стати йому на ноги.

«В реаліях нашої країни долі таких людей не завжди щасливі. Тому сім’я – це його добре майбутнє,» - каже брат Богдан.

«Я думаю, шо це не випадково. Бог, таякби, говорив до цієї сім’ї, в якій я зараз є,» - вважає сам Дмитро.

Його батьки певні: всі їхні зусилля не марні.

«Ти не можеш змінити країну, ти не можеш змінити долю тисяч дітей, які сидять в інтернатах, - аналізує Оксана. - Мені здається, що це вже є багато, що він став частиною твоєї сім’ї. І де було чотири миски борщу, там стала й п’ята. Я вважаю, якщо ми змогли змінити його життя, то вартувало жити. То вартувало через це пройти.»

«Рідні» - це спільний проект «24 каналу» та благодійного фонду «Рідні». Це десять історій людей, які наважились змінити своє життя і подарувати родину чужій дитині. Програму дивіться щопонеділка о 19:30 на «24 каналі».

Щоб дізнатися більше про усиновлення, опіку чи створення ДБСТ телефонуйте за номером телефону гарячої лінії 0 800 300 484 або завітайте на сайт благодійного фонду «Рідні» ridni.org.ua.

Благодійний фонд «Рідні» надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення, при потребі юридичні партнери Фонду надають правову допомогу у процесі усиновлення. Фонд в жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не заміняє функцій держави у процесі усиновлення (удочеріння).

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук