Не ридать, а добувать!

БлогиВасиль Кметь , 2 листопада 456
Василь Кметь
історик, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, президент «Alliance française» у Львові

Інші блоги автора

Відповідаючи на питання – чим для українців, і для львів’ян зокрема, є століття ЗУНР, передусім, хотів би відкликатися до відомого Франкового заклику кувати іншу зброю, гострити ум та сталити волю, відповіддю на який і став чин української еліти у листопаді 1918 р.

Адже коли сьогодні для кожного європейця право на самовизначення народу є базовою цінністю формування культури міжнародних відносин, а захист прав людини основою конституційного процесу та соціальних законодавчих ініціатив, відображених у численних нормативних та аналітичних документах, то тоді – восени 1918, саме їм – нашим правникам, політикам та дипломатам, доводилося не лише обґрунтовувати, але й формулювати ключові принципи і засади творення національної держави.

Якщо сьогодні, у контексті військової агресії на сході України, розв’язання ключових економічних, соціальних, освітніх завдань вимагає передусім належного виконання вимог законодавства, то тоді, маючи досвід життя в імперії та перші здобутки і поразки законотворчої діяльності у відродженій Великій Україні, галицькі політики творили нову дійсність, пишучи та закладаючи підвалини для нового буття. Досвід вирішення питань земельної власності, захист прав національних меншин, українськомовний пріоритет – заслуговують особливої уваги й співвітчизників у третьому тисячолітті.

«Новою зброєю» молодої держави стала й молода, хоч і оперта на тривалий австрійський досвід дипломатія, що послідовно й прагматично намагалася обґрунтувати на Паризькій мирній конференції не лише історичні права українців на державність, але й окреслити роль в економічному балансі регіону.

Століття ЗУНР – це також і досвід помилок та непорозумінь у пошуку зовнішньополітичних союзників та іспитом на Соборність. Адже сенс творення та проголошення держави галичан, на відміну від численних регіональних псевдодержавних утворень буремного ХХ, а вже й ХХІ ст., визначався саме закладенням основ для єдиної Української держави. Ще до листопадових подій 1918 р. галицькі дипломати обґрунтовували доцільність своєї боротьби саме тим, що Східна Галичина є історичною частиною давньої «всеукраїнської Київської держави», тому найважливішим документом, підписаним на урядовому рівні, став Акт Злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1919 р.

Століття – це і досвід творення нової армії. Сьогодні ми по-новому розуміємо події, де в екстремальних умовах УГА – збройні сили ЗУНР продемонстрували високий рівень дисципліни та боєздатності. Не випадково, у січні 1919 р., під час обговорення проекту розподілу Східної Галичини між Польщею та ЗУНР з місією Ж. Бартелемі, генерал Михайло Омелянович-Павленко рішуче відмовився від перемовин, пропонуючи зброї розсудити сторони. Короткий період існування ЗУНР знаменувався розробкою двох версій Конституції держави авторства Станіслава Дністрянського, які показували еволюцію устрою від парламентської до президентської республіки, творили яскраву сторінку новітнього українського конституціоналізму.

Ювілей ЗУНР – це живий відзвук поезії та музики Романа Купчинського та Михайла Гайворонського, це живописна школа Юліана Буцманюка, проза й публіцистка Осипа Назарука, видавнича діяльність Івана Тиктора, правова думка Володимира Старосольського. Це також потужний порив національно-визвольної боротьби в роки Другої світової війни та українського дисидентства. Зрештою – це сучасна діяльна молодь і нинішній «Пласт», це Революція Гідності, це героїчні воїни на сході держави, це волонтерський рух, і наша ОСОБИСТА відповідальність за майбутнє. Це саме те, що мав на увазі Франко, закликаючи закарбованим на кокардах УСС гаслом: «Не ридать, а добувать!»

І сьогодні як ніколи актуальними, а головне – зрозумілими стають слова одного з найвидатніших українських правників та політиків епохи – Костя Левицького, який, підсумовуючи власний досвід «великого зриву», 1931 р. написав: «Кожний народ має таких провідників яких з себе видав і вибрав до проводу. А молодше покоління – нехай учиться, осягає знання та користується досвідом старших, працюючи над тим, щоби виховалися кращі провідники нації, але не годиться, щоб забувало про історію визвольних змагань народу, легковажило своїх діячів, що працювали в незвичайно важких умовинах і добули те, що наше покоління є українське, що народні маси національно освідомлені та що ми стали нацією».

Слава Україні!

Героям слава!

Оригінал

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Інші блоги автора

powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук