Нова релігія Росії
IQ

Нова релігія Росії

Навіщо Путіну культ Великої Перемоги

Григорій Швець, 5 травня 2016 3628 1

Культ Великої вітчизняної війни – одна з головних підвалин путінського режиму. Георгіївська стрічка стала неофіційним прапором Росії, а 9 травня – головним святом країни. Ані День народної єдності, ані православний Великдень і близько не мають в Росії такого значення. Але так було не завжди. Кремль доклав величезних зусиль, аби піднести культ Перемоги до таких висот. Питання в тому, навіщо це Путіну.

Почнемо з того, що культ Перемоги – не новація, а запозичення. Загальновідомо, що при Сталіні 9 травня було звичайним днем, а культ Перемоги сформувався вже в часи брежнівського застою. Про славну перемогу над фашизмом згадали не випадково. Саме тоді СРСР відмовився від планів світового панування і перейшов до стагнації та проїдання нафтодоларів.

КПРС воліла зайвий раз не згадувати про комунізм і шукала, куди переключити суспільну увагу. Тут і знадобилася Велика вітчизняна війна. Країну стали привчати жити минулим, а не вірою в комуністичне майбутнє. Ленін обіцяв побудувати безкласове суспільство, Сталін готувався здійснити «дранґ нах Вестен», Хрущов грозився показати світові «кузькіну мать». Але їхні наступники взяли на себе роль хранителів пам’яті про дідівський фронтовий подвиг.

Перші більшовики вважали, що головне звершення – світова революція – у них ще попереду. Натомість пізньорадянська пропаганда твердила, що головний подвиг – перемогу над фашизмом – СРСР вже здійснив і тепер може спочивати на лаврах. Історичну місію виконано, тож радянським людям залишилося лише умлівати від вдячності до героїчних предків. Не треба планувати і сподіватися – давайте просто пам’ятати і пишатися!

У такому ж становищі перебуває путінский режим. Претензій на світове панування ніхто вже не висуває, але навіть роль регіонального лідера дається Росії дедалі важче. Поруч розправляє плечі Китай, а американці саджають ракети на плаваючі платформи, тоді як російські ракети злітають через раз. Не кажучи про архаїчну російську економіку, яка безнадійно зав’язана на експорт нафти та газу.

В таких умовах розмов про майбутнє краще не вести, а зосередитись на минулому, витрусивши пил з брежнєвських методичок. «Перемогоцентрична» парадигма виявилася достатньо пластичною, аби пристосовувати її до актуальних політичних потреб. Приміром, у часи Кучми «спільна Перемога» слугувала виправданням для колоніалістської політики щодо України. Коли ж Україна виборсалась з обіймів Росії, Путін «відлучив» її від Перемоги і перевів до розряду ворогів, себто «фашистів».

Маніпулюючи історичними фактами і міфами, Кремль виплекав цілий прошарок росіян, які всерйоз сприймають культ Перемоги. Чого варті лише добровольці, які у 2014-му посунули в Донбас воювати з «фашистами». Тепер чимало з них дають розпачливі інтерв’ю і зізнаються, що фашистів в Україні не знайшли. Однак свою роль вони вже зіграли, і московські медіа-культисти готують їм гідну заміну.

Слово «культисти» – зовсім не гіпербола. Навколо Великої Вітчизняної справді конструюють світський культ у релігійному значенні цього слова. Православ’ю ж належить роль сировини – його доктрину московські пропагандисти деруть на цитати, аби досягти більшого емоційного ефекту. «Нинішня держава російська потребує ідеології перемоги, релігії перемоги, сповідування якої є сповідуванням Христового вчення», – відверто заявляв Олександр Проханов приблизно рік тому.

Крім того, культ Перемоги розв’язує ще одну проблему, пов’язану з легітимністю путінського режиму. Міфологія Великої Вітчизняної – це парадигма обложеної фортеці, приправлена месіанським маніхейством. Всім зрозуміло, що незмінне лідерство Путіна давно не має ані конституційних, ані будь-яких інших основ. А якщо вождя не можна назвати всенародно обраним, його треба назвати Богом даним – і всі питання автоматично відпадають.

Путін залишається при владі не тому, що його обрали, і не для того, щоб піклуватися про добробут росіян. Його місія – рятувати Росію від фашизму, який піднімає голову то тут, то там. Тому відволікатися на вибори, свободу слова та іншу «дерьмократию» ніколи – на порозі війна. І міфи про Велику Вітчизняну це лише підтверджують: за спиною у Родіни-матєрі завжди бовваніє постать вождя, який провів країну через терни до Перемоги.

Фактично, культ Великої Вітчизняної в її сучасному російському прочитанні є путіноцентричним. Путін є верховним жерцем культу і політичною інкарнацією Сталіна. Недарма Сталін вважається найпопулярнішою історичною постаттю в Росії. Звідси – мільйони доларів, які Кремль витрачає на пропаганду Великої Вітчизняної усіма можливими засобами. І саме тому Кремль не вдається до ідеологічних пошуків – універсальну парадигму знайдено.

Однак і в культу Перемоги є слабке місце. Його доктрина дає відповіді на будь-які питання, крім питання суспільно-економічного розвитку. До певної міри злиденне існування можна виправдати військовими обставинами та потребою мобілізації ресурсів для оборони. Однак для цього публіці треба згодовувати дуже переконливі образи щораз нових ворогів. Прибалтика, Грузія, Україна – до певної міри це поки що вдається.

Але рано чи пізно відбудеться повернення до ситуації, коли Кремль пояснює порожнечу у холодильниках казками про невмирущих фашистів. Культ Перемоги добре пасує в ситі або військові часи, але в часи голодного миру він стає катастрофічно непереконливим. Тому Кремль поставив себе у цуґцванґ: або продовжувати шукати зовнішніх ворогів і прискорювати економічний крах, або зупинитись і продемонструвати росіянам, що свій квиток у світле майбутнє вони програли у війні з примарними гітлерівцями. Тому нинішнє маневрування Кремля – це просто судоми, які рано чи пізно закінчаться.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук