Оборона Відня 1683 року. Перемога об’єднаних сил НАТО

Європа в усі історичні епохи була ласим шматочком для різноманітних загарбників зі Сходу, яких можна окреслити збірним поняттям орди. Падіння Римської імперії внаслідок загарбання варварами в IV столітті, завоювання Іспанії арабами у VIII столітті, вихід до Адріатичного моря монголо-татар 1242 року, загарбання всієї Східної Європи сталінською імперією наприкінці 1940-х років – це лише те, що одразу спадає на думку. І сьогодні Європа, як і в давні часи, перебуває під загрозою атаки з боку вкрай здичавілої путінської недоімперії, тому надзвичайно цікаво буде згадати ті славні часи, коли власне об’єднані збройні сили Європи давали рішучу відсіч завойовникам зі Сходу, відкидаючи їх подалі від своїх кордонів.

Як ми вже знаємо, у другій половині XVII століття Османська імперія «підіймалася з колін», і султан Мегмед IV хвалився, що завоює всю Європу. Щоправда, навіть Львова 1672 року туркам завоювати не вдалося, вочевидь тому султан улітку 1683 року вирішив іти на Відень не через Україну і Польщу, а через Балкани – від Едірне до Белграда і далі до австрійського кордону.

Передбачаючи такий розвиток подій, на три місяці раніше – 1 квітня 1683 року – імператор Священної Римської імперії Леопольд I і король Речі Посполитої Ян III Собеський уклали військовий союз проти Османської імперії, згідно з яким, у разі небезпеки для якоїсь зі столиць двох держав – Відня чи Кракова, інша сторона зобов’язувалась надати негайну допомогу. Таким чином, утворилася Священна Ліга. Об’єднані сили загарбників складали понад 150 тисяч вояків. Чисельність власне османської армії дослідники оцінюють у 90 тисяч, союзні кримські татари складали 35 тисяч, угорська армія Імре Текелі, підпорядкована османам, нараховувала 20 тисяч. Отож, як бачимо, перебувати на боці орди, а не Європи, стара історична угорська традиція, так що не безпідставні були припущення деяких аналітиків, що у разі захоплення Києва в лютому цього року рашистськими орками «за три дні», війська орбана, за домовленістю з путлером, мали вступити на Закарпаття «з метою захисту угорців від київського нацистського режиму».

Уже в середині липня 1683 року величезна союзна турецька армія почала облогу Відня. Впродовж другої половини липня і увесь серпень тривала насправді героїчна оборона Відня, очолювана графом Штаремберґом. Сили оборонців виснажувались, їхня кількість скоротилася від початкових 18 тисяч до 5 тисяч. У місті панували хвороби і голод.

Ян III Собеський, не дочекавшись підходу литовських військ, поспішно вирушив із Кракова до Відня на чолі 27-тисячного коронного війська. Третього вересня на березі Дунаю війська Речі Посполитої з’єдналися з австро-німецькими полками, і Ян III узяв на себе командування 67-тисячним об’єднаним військом. Незважаючи на багатонаціональність і різнорідність союзних європейських сил, вояки всього лиш за декілька днів знайшли між собою порозуміння, а військове керівництво налагодило чітке командування підрозділами. Ядром союзних військ стала легендарна польська важка «крилата» кавалерія під орудою самого короля. Психологічна підготовка і бойовий дух вояків були на найвищому рівні, бо йшлося про захист християнської віри від бусурман, і не де-небудь, а в самому серці Європи.

Вирішальна битва відбулася 12 вересня 1683 року. Впевнені у своїй кількісній і стратегічній перевазі, турки та їхні союзники не подбали належним чином про укріплення свого табору, і коли неочікувано з боку Віденського лісу їм у тил вдарили «крилаті» гусари Речі Посполитої, панцерна та легка кіннота числом до 20 тисяч вояків на чолі з королем Яном III Собеським, османські війська, майже не чинячи опору, панічно дали драпака. Картина цього бою дуже нагадувала битву на Лисеницьких полях під Львовом 1675 року. Облогу Відня було знято, а османський табір з величезною кількістю зброї, амуніції і провізії опинився в руках союзників.

Перемозі у Віденській битві Священної Ліги і, зокрема, вирішальному вкладові в цю перемогу польських «крилатих» гусарів Яна III Собеського, присвячена пісня шведського геві-павер-метал гурту Sabaton «Winged Hussars» з альбому «The Last Stand» (2016).

У цій битві турки втратили близько 10 тисяч загиблими і 5 тисяч пораненими, втрати союзників були 1,5 тисячі вбитими і 2,5 тисячі пораненими. Ян III вислав у подарунок Папі Римському Інокентію XI зелений прапор пророка, захоплений у ворожому таборі, а до Кракова вирушили чотириста возів з трофеями, частину яких і досі можна побачити в королівському замку на Вавелі.

Карколомна поразка турецького війська не минулася його провідникові – Великому Візирові Османської імперії. Кара Мустафа-паша за наказом султана Мегмеда IV був задушений у Белграді шовковою мотузкою, за кожен кінець якої тягнули декілька яничарів. На той час це був звичний вид смертної кари в Османській імперії, який застосовувався до високопоставлених осіб.

Довгий час в багатьох історичних джерелах наводилися різноманітні цифри участі у Віденській битві українських козаків – від 5 до 20 тисяч. Насправді ж, їх на боці європейських союзників було не більше, аніж 150, утім набагато більше їх воювало на боці османів.

2013 року у Відні на горі Леопольдсберґ встановили пам’ятник запорізьким козакам, які брали участь у битві на боці Священної Ліги.

Цікавим є вклад у цю битву львів’ян. Європейські підрозділи – це, зокрема, баварська піхота і мальтійські лицарі – неодноразово захищали Львів від різних загарбників, і коли випала нагода віддячити європейцям, український єпископ Йосиф Шумлянський на чолі кінної панцерної хоругви у складі вісімдесяти восьми вояків вирушив до Відня. Єпископ під час битви був поранений у ліву ногу. Кулю, яку лікарі вийняли з тіла владики, він наказав повісити на срібному ланцюжкові поряд з образом Матері Божої Теребовлянської в церкві святого Юра у Львові.

Є ще один знаменитий львів’янин, який відзначився не лише на полі бою у Віденський битві. В австрійській столиці є Kolschitzky-Gasse – вулиця, розташована неподалік центру міста і названа на честь нашого знаменитого земляка, а на розі одного з будинків стоїть його скульптурна фігура, зведена ще 1885 року. За що ж віденці віддали таку шану чоловікові, який народився у селі Кульчиці Самбірського повіту на Бойківщині?

Юрій-Франц Кульчицький народився 1640 року в родині дрібного українського шляхтича. Він був купцем і почав свою діяльність як перекладач, досконало знаючи турецьку, сербську, угорську, румунську та німецьку мови. Набувши досвіду, Кульчицький невдовзі починає торгувати килимами, шовком, золотом і сріблом, одночасно залишаючись перекладачем з турецької при дворі австрійського цісаря.

Одразу ж після початку облоги Відня турками Кульчицький вступив до посполитого рушення і виявив неабияку кмітливість та хоробрість у боротьбі з ворогом. День у день становище обложених ставало все критичнішим. Місяць жорсткої облоги столиці призвів до хвороб і голоду серед її захисників. І ось тоді наш земляк, переодягнувшись у вбрання турецького купця, вирушає як розвідник у табір ворога з надзвичайно важливим завданням. Досконало знаючи не лише турецьку мову, але й турецькі звичаї, він не викликає жодної підозри у воєначальників султана і блискуче виконує свою місію. Докладно розвідавши розташування військових підрозділів ворога, він видирається на дзвіницю собору святого Стефана і подає світловий сигнал до атаки союзним військам.

Згодом Кульчицький написав спогади німецькою мовою про події облоги Відня і про свою участь у них під назвою «Розповідь очевидця, який у турецькій одежі перейшов через ворожий табір і, повернувшись назад, перший приніс звістку». Вдячні віденці не забули свого рятівника, і яке ж було їхнє здивування, коли, замість золота та привілеїв, Кульчицький попросив подарувати йому мішки з турецького обозу, наповнені якимось невідомими зернами синьо-зеленого кольору. Віденці думали, що це корм для верблюдів, але наш земляк пояснив, що з цих зерен готується улюблений напій турків, який називається кава.

Отож, окрім близько трьохсот мішків із кавою, Кульчицький отримав у подарунок від австрійського цісаря пам’ятну срібну медаль, віденське громадянство, будинок у столиці та право на відкриття першої у Відні кав’ярні. Це, фактично, була перша кав’ярня у Центральній Європі, бо у Парижі та Амстердамі ці заклади вперше відкрилися 1672 року. Кульчицький став дуже поважною особою в австрійській столиці і до його закладу призвичаїлась ходити столична аристократія, зокрема, герой облоги Відня граф Штаренберґ і князь Савойський. Згодом кав’ярні на кшталт закладу Кульчицького почали відкриватися в багатьох містах Австрії, Німеччини та загалом Центральної Європи, вони ставали своєрідними клубами, читальнями, де були підшивки газет та журналів, місцями обміну думками та джерелом натхнення для творчої богеми.

19 лютого 1692 року на 52-му році життя від туберкульозу помер Юрій-Франц Кульчицький. Звістка про смерть почесного громадянина Австрії миттю облетіла столицю. Похорон був величний. Труну з тілом покійного поховали біля собору святого Стефана, найголовнішого храму Відня, з дзвіниці якого удосвіта 12 вересня 1683 року Кульчицький подав світлові сигнали про початок наступу на ворожі укріплення. Віденці добре пам’ятають, що цю систему зв’язку, як і першу каву, приніс до Відня українець з-під Львова – Юрій Кульчицький.