
Конфлікт між президентами США і України Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським, який стався в Білому домі минулої п'ятниці, 28 лютого, став яскравим прикладом того, як особисті риси лідерів, їхня манера спілкування й політична культура можуть істотно вплинути на міжнародні відносини. І тут важливо зрозуміти, хто з учасників цього конфлікту проявив себе з не найкращого боку, з людського погляду. На підставі цього можна зробити прогноз про найімовірніший розвиток подій.
Справді, досить озирнутися на минуле, щоб зрозуміти, як часто вчинки політиків, що здавалися виправданими з погляду інтересів їхніх країн, на ділі виявлялися аморальними або егоїстичними. Коли стає очевидно, що політик проявив себе з «найгіршого боку, з людського погляду», це зазвичай означає, що його дії були егоїстичними, жорстокими або нечесними, що порушує основні моральні принципи, незалежно від того, чи можуть ці вчинки бути виправдані в політичному контексті.
Розглядаючи ситуацію з такого ракурсу, не можна не звернути увагу на те, що під час зазначеної зустрічі пан Трамп неодноразово спотворював факти, пов'язані з допомогою США Україні. Він заявляв про суттєву військову й фінансову допомогу, що надається Вашингтоном Україні, проте озвучені ним цифри занадто явно не відповідали дійсності. Цей момент став одним із найпоказовіших, бо Трамп фактично свідомо створював ілюзію, що Америка нібито вже виконала всі зобов'язання перед Україною, хоча насправді розмір допомоги був значно меншим, ніж він стверджував. Звісно ж, перекручування фактів не було випадковим, воно мало під собою або проблеми з пам'яттю у 78-річної людини, або політичний підтекст. Перше залишимо лікарям. Щодо другого, то Трамп намагався змалювати ситуацію саме так, щоб показати: Україна вже нібито отримала достатньо підтримки, а оскільки це не допомогло їй здобути перемогу над агресором, то й пролонгувати допомогу нібито немає сенсу. Цю спробу господаря Білого дому можна трактувати як маніпуляцію, прагнення знизити значущість українського запиту на подальшу допомогу. Усе це суто по-людськи не могло не викликати розчарування в української делегації. Настільки очевидне спотворення фактів, причому зроблене на такому високому рівні, не могло не поставити під сумнів елементарну порядність американської адміністрації та її готовність вирішувати проблеми України, захищати яку від зовнішньої агресії США зобов'язалися за Будапештським меморандумом.
Не варто також забувати, що Зеленський був гостем у Білому домі, причому покликаним. А в Україні, знаєте, якось не заведено обходитися з гостями так, як це робили господарі зустрічі. Дональд Трамп, відомий своєю зарозумілою манерою спілкування, виявив настільки демонстративну неповагу до українського колеги, що виникає думка про свідому провокацію. Він грубо перебивав Зеленського, демонструючи повну відсутність інтересу до його слів. У якийсь момент Трамп навіть заявив, що «не дозволяє» Зеленському говорити. Це просто не вкладається в голові! Такі висловлювання на міжнародній зустрічі, нехай навіть у неформальній обстановці, є явним порушенням дипломатичного етикету. Але таку поведінку Трампа потрібно називати не просто недипломатичною, а відверто хамською. Усе це створило умови для переходу розмови на високі тони. Не могло не створити.
Слідом за цією подією Бенн Голл, європейський редактор Financial Times, висловив припущення, що, ймовірно, це була заздалегідь підготовлена пастка, щоб поставити очільника України в слабшу позицію на переговорах. Для цього існували причини. «Президент (Трамп, – ред.) і його прихильники були обурені відмовою Зеленського дати компромат на сина Джо Байдена Гантера напередодні президентських виборів 2020 року і тим, як його тиск на українця став підставою для процедури імпічменту», – нагадав редактор FT про події давно минулих днів, минулих, але, схоже, не забутих нинішнім господарем Білого дому.
Версію про заздалегідь заготовлену «пастку» підтверджує і такий факт. Коли віцепрезидент Джей Ді Венс дозволив собі підняти голос на главу України, Трамп не відреагував належно. У дипломатичному спілкуванні, особливо під час таких важливих і символічних зустрічей, будь-яка неповага до співрозмовника – це не просто порушення норм, а підривання довіри. Відсутність реакції глави США на брутальність свого заступника стала ще одним свідченням того, що в нього були зовсім інші плани, ніж укладення взаємовигідної партнерської угоди.
Президент США явно не був налаштований на конструктивний діалог зі Зеленським. Замість того щоб підтримувати спілкування, спрямоване на поглиблення співпраці, він створив атмосферу напруження й непорозуміння. А кульмінацією всього цього стала вимога Трампа, щоб Зеленський покинув Білий дім. Це було не просто некоректно і грубо, це було абсолютно принизливо для українського лідера, який приїхав до США з надією на дипломатичну зустріч, здатну зміцнити відносини двох країн. Цей момент став болючим не тільки для Зеленського і всієї української делегації. Виникло відчуття, що люди, які стоять зараз при владі в США, намагалися образити і принизити Україну та її народ.
Усе це разюче контрастувало з тим, як напередодні цієї зустрічі і під час неї Трамп висловлювався про Росію і її правителя Путіна, який захоплюється фашистськими ідеями. У той час як господар Білого дому ображав і принижував українського президента, висловлюючи явну неповагу до України як держави, він продовжував захоплюватися своїм «другом», говорив, що вірить, що той ніколи не порушить перемир'я. У своїх заявах, нагадаю, Трамп часто відзначав «сильне лідерство» Путіна, висловлював захоплення його рішучістю й ефективністю. Цей контраст – між ставленням до демократичної, суверенної держави і ставленням до міжнародного бандита, який розв'язав війну в Європі – є одним із найтривожніших елементів зовнішньої політики Трампа. Це не просто ставить під сумнів здатність США бути об'єктивним і послідовним партнером для України, а й ставить під загрозу їхню моральну позицію на міжнародній арені.
Публічна підтримка Путіна, не зважаючи на його очевидну провину в розпалюванні війни й загибелі мільйонів людей, викликає серйозні запитання щодо цілей і цінностей, які стоять за політикою Трампа. Хто ж він, містер Трамп? Лідер вільного світу чи замаскований пособник диктаторів і автократів?
Після того, що сталося в Білому домі, світ завмер у тривозі. Не випадково глава зовнішньополітичного відомства Євросоюзу Кая Каллас, реагуючи на скандальну зустріч, заявила: «Вільному світу потрібен новий лідер». Питання в тому, чи готові до такої ролі провідні країни Західної Європи.
Як на мене, спровокований Трампом скандал є однією з найнепривабливіших сторінок історії Америки, коли ця велика країна, що багато років претендувала на роль лідера у справі підтримання миру й стабільності на планеті, раптом опинилася на боці агресора, публічно принижуючи тих, хто бореться за свою незалежність. Поведінка Трампа під час зустрічі зі Зеленським не тільки поставила під сумнів міцність двосторонніх відносин з Україною, а й дала зрозуміти всьому світові, що зовнішня політика США може бути непередбачуваною й залежати від особистих амбіцій і поглядів її лідера. Для європейських країн це має стати холодним душем, який змусить політиків ворушитися і більше думати про незалежність Євросоюзу від примх «дядька Сема» і підвищення власної оборонної могутності.
Але який же прогноз щодо подальшого розвитку подій можна зробити на підставі того, що Трамп і його заступник під час найважливішої для світу зустрічі проявили себе як купка гопників, які ховали каміння за пазухою? Відповідь на це запитання знайти простіше, ніж може здатися.
Виходити варто ось із чого. Хоч би як оцінювати спроможність Зеленського і його помічників проводити міжнародні переговори, як й інші моменти їхньої діяльності, у цьому разі моральна перевага – на українському боці. Законно обраний і визнаний усім світом очільник країни, України, що стікає кров'ю під натиском жорстокого агресора, звернувся по допомогу до тих, хто позиціонує себе як захисник слабких і противник порушників міжнародного порядку. Він із чистим серцем прибув на зустріч, а там... на нього чекала «пастка». В історії міжнародних відносин немає навіть натяку на те, щоб подібну поведінку американських чиновників вважати порядною і чесною.
Цей інцидент, що погано тхне, абсолютно правильно оцінило багато світових лідерів. Зокрема, президент Франції Емманюель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц наголосили на необхідності продовження підтримки України в її протистоянні з російською агресією. Про це ж говорили прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, прем’єри Польщі й Канади та лідери низки інших країн.
Показовим у цьому плані є теплий прийом, який нещодавно був наданий Зеленському королем Великої Британії Чарльзом III. Той факт, що ця зустріч відбулася на тлі дипломатичного напруження після конфлікту між Зеленським і господарем Білого дому, чітко й однозначно показує: Україна не залишиться самотньою перед лицем підлого агресора.
До речі, майже незабаром після відльоту Зеленського з Вашингтона світові ЗМІ стали повідомляти, яку допомогу Україні готують її справжні друзі. Зокрема, президент Макрон заявив, що на позачерговому саміті ЄС, запланованому на 6 березня, буде обговорено виділення Україні масштабного пакету фінансової підтримки, оцінюваного в сотні мільярдів євро. Він підкреслив, що посилення підтримки України є пріоритетом для ЄС.
Крім того, президентка Євркомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про майбутній переказ 3,5 млрд євро Україні уже в березні. Вона зазначила, що зміцнення стійкості України є абсолютним пріоритетом для ЄС.
До цього варто додати, що після інциденту в Білому домі деякі глави держав не висловлювали прямої підтримки Україні, але говорили про необхідність якнайшвидшого завершення однієї з найжахливіших воєн у сучасній Європі та важливість дотримання міжнародного законодавства. А міжнародне право, як відомо, в контексті війни, що триває, повністю на боці України.
З урахуванням усього цього можна очікувати, що в недалекому майбутньому може відбутися новий раунд переговорів між президентами Трампом і Зеленським. До цього їх наполегливо підштовхуватимуть не тільки лідери західних країн (англійський прем'єр Стармер, наприклад, уже висловився в цьому дусі), а й обставини. А обставини такі. Поки Трамп хвалить Путіна як «розумну людину», той нелюд продовжує бомбардувати українські міста і села, вбивати мирних людей і руйнувати життєво важливі об'єкти. Головний кремлівський убивця явно не має наміру відмовлятися від своїх планів захопити більшу частину України, продовжувати війну. І це при тому, що його американський «друг» не раз говорив, що має намір зупинити кровопролиття. Дивлячись на ці ігри, європейські країни навряд чи хочуть пасивно чекати, як Росія підійде впритул до їхніх кордонів: нікому не хочеться мати таку підступну сусідку, від якої постійно буде виходити загроза. У Євросоюзі та Великій Британії міцніє думка, що війна, яка триває, має закінчитися укладенням такого мирного договору, щоб поступки зробив агресор, а не жертва.
Як усе повернеться далі, достовірно, на жаль, не може сказати ніхто, але... Можливо, я помиляюся, але Трампу навряд чи хочеться увійти в історію засновником нової «Осі зла»: США – Росія – КНДР – Іран... Ця стара людина зі слабкою пам'яттю й сумнівними манерами хоче мати вигляд миротворця, тому він ще може (під тиском європейських лідерів) повернутися в бік України, хоча й напевно ще трохи пококетує. З українського боку для спілкування з такими політичними персонажами потрібне терпіння, витримка й уміння відкидати стороннє й другорядне заради досягнення головної мети – збереження життів людей, державності, свободи й незалежності України.