Платні друзі Москви у Європі
IQ

Платні друзі Москви у Європі

Чи може Росія розвалити Євросоюз?

Валерій Майданюк, 13 квітня 2016 2295 2

Розкол Європейського Союзу є одним з головних геополітичних завдань Кремля, і для цього всередині ЄС діють та фінансуються численні антиєвропейські партії, громадські рухи та куплені російськими олігархами європейські медіа, які готують ґрунт для дезінтеграції євроспільноти. Проте головною проблемою російської стратегії є питання: чи вистачить у Москви на це грошей?

Негативні щодо України результати нещодавнього референдуму в Нідерландах, на якому близько 62% голландців висловилися проти асоціації з нашою державою, багато українців пояснюють впливом Москви, яка розгорнула в країнах ЄС широкомасштабну пропаганду. Зокрема, проти угоди з Україною активно агітували націоналістична Партія свободи та ліва Соціалістична партія, традиційно лояльні до Москви. У Путіна в Європі є багато союзників, яких не влаштовує Європейський Союз, ліберально демократична модель, або ж своє соціальне та фінансове становище у цій системі. До них належать колишні «платні друзі СРСР» – ряд лівих соціалістичних і комуністичних об’єднань, які сумують за щедрими грошовими потоками з Москви. Раніше кремлівські гроші дозволяли їм, займаючись популістською риторикою, організовувати фінансовані конференції зі щедрими фуршетами, видавати агітаційну макулатуру, імітуючи бурхливу боротьбу проти капіталізму. Після приходу Путіна, який приділяє більшу увагу фінансуванню європейських лівих маргіналів, аніж соціальним виплатам для свого народу, більшість європейських соціалістичних партій знову повернулися до кремлівської годівниці.

В умовах розширення глобалізації та лібералізації виявилася спільність інтересів путінської Росії з європейськими правими силами, які також експлуатують крайні націоналістичні, ксенофобські, расистські й неофашистські гасла та ідеї. Їх виникненню та популяризації сприяли масове проживання у європейських містах мігрантів, які й змінили вигляд старої Європи. Серед європейських партнерів Путіна у ЄС виділяються Австрійська партія свободи (колишній лідер якої Йорг Гайдер відзначав позитивний ефект існування концтаборів), французький Національний фронт, італійська «Ліга Півночі», угорська радикальна націоналістична партія «Йоббік» і навіть правляча партія «Фідес» з прем’єром Віктором Орбаном. За словами британського медіа-експерта Пітера Померанцева, Москва «по-різному підтримує різні сили в Польщі, Чехії, Словаччині і навіть Франції». Кремль щедро віддячує своїм партнерам за їхню проросійську позицію. Наприклад, ультраправий «Національний фронт» отримав 9 мільйонів євро у російському банку, про що повідомив скарбник партії Валлеран де Сен-Жюст. Завдяки ксенофобській, антиімміграційній популістській риториці та щедрому російському фінансуванню Національний фронт посів перше місце на європейських виборах, отримавши 25 відсотків голосів. «Всім, хто протистоїть "новому світовому порядку", нав’язаному США, треба об’єднатися довкола Росії», – зазначає лідер Національного фронту Марін Ле Пен, котра, до речі, визнала кримський «референдум».

Окрім партій, Кремль має низку держав, які є слабкою ланкою у структурі ЄС і можуть стати його потенційними дезінтегруючими чинниками – у випадку, наприклад, загострення економічної кризи. Це насамперед Греція, Болгарія, Чехія та Угорщина, які намагаються грати свою окрему гру загальноєвропейської російської політики. Греція, наприклад, відчуває історичну симпатію до православної Росії, яка у ХІХ столітті допомогла їй звільнитися від турків. Під час війни НАТО проти Сербії Греція не виконувала загальноєвропейських умов сербської блокади й надавала підтримку православній сусідній країні та постачала зброю сербам. Євросоюз не видається таким монолітним, як цього б хотіли брюссельські чиновники, і може не витримати серйозного випробування на міцність, під час якого країнам-учасницям доведеться вибирати між економічним та цивілізаційним ультиматумом.

Окрім партій та громадський організацій, російські олігархи, всі без винятку підконтрольні Кремлю, активно скуповують європейські медіа. Так, російський мільярдер Олександр Лебедєв, колишній шпигун КДБ в Лондоні, купив британську газету Evening Standard, тираж якої одразу зріс від 250 до 600 тисяч. Тепер олігарх вирішив купити ще й газету Independent, в якої почалися фінансові труднощі. Інший російський бізнесмен Сергій Пугачов через свого сина Олександра купив популярну в минулому, але сьогодні неліквідну французьку газету France Soir. Безумовно, головною метою росіян на європейському медійному ринку є вплив на громадську думку європейців і трансляція латентної пропаганди.

Щорічно РФ виділяє 1,4 мільярда доларів для забезпечення роботи своєї системи пропаганди і всередині країни, і по всьому світу. «Ця система охоплює 600 млн осіб у 130 країнах 30-ма мовами», – заявив заступник помічника Держсекретаря США з питань Європи та Євразії Бенджамін Зіфф. За його словами, російський уряд використовує створені ним аналітичні установи та неурядові організації в сусідніх країнах, «щоб сприяти досягненню власних цілей у просуванні версій Кремля, зображуючи Захід як загрозу, підриваючи довіру до незалежних ЗМІ, а також західних інститутів та цінностей».

Заради підтримки іміджу «наддержави» та задля внутрішньої і зовнішньої пропаганди власної значимості Росія залучає навіть світових зірок, переважно тих, що були популярними в минулому, тому сьогодні дешевше коштують. Так, фронтмен американської групи Limp Bizkit Фред Дерст заявив, що хоче отримати російське громадянство, та зробив кілька позитивних заяв про Росію. Паспорт РФ також вже отримав американський боксер Рой Джонс, який на камери зізнався в любові до Росії.

Ще нещодавно росіяни пишалися французьким актором Жераром Депардьє, який, почав пошуки нової батьківщини після підвищення податків для багатіїв у Франції. Актор одразу ж отримав російський паспорт за особистим розпорядженням президента Путіна з формулюванням «за особливий внесок в розвиток кінематографу». Після такої заяви Депардье в Росії полюбили, немов рідного: актору подарували дві квартири в Саранську та Грозному. Глава Чечні Рамзан Кадиров подарував акторові п'ятикімнатну квартиру на 27-му поверсі одного з будинків висотки «Грозний-Сіті». Вартість останньої оцінили в 15 мільйонів рублів. З пропозицією виділити французу житло ще й в Мурманську виступили депутати місцевої міської ради. А директор Новосибірського театру надіслав актору запрошення на вакантне робоче місце. Тоді як сотні тисяч російських матерів-одиначок, вчителів, лікарів, військових, інженерів, які працюють на російську економіку, не мають власного житла, кремлівська влада та її підлабузники запросто роздають дорогі квартири французькій знаменитості за кілька хороших слів про Росію. Нового російського громадянина полюбили навіть у Білорусі, де Лукашенко особисто вчив французького актора саджати картоплю. Символічна постать відомого актора з російським паспортом мала слугувати демонстрацією могутності та лідерства Росії, яка притягує найавторитетніших знаменитостей.

Тож Кремль не шкодує ніяких коштів для купівлі європейських газет та журналів, щоб впливати на громадську думку Франції і Британії. Скуповує лояльність європейських знаменитостей, фінансує ліві та праві партії європейських країн з єдиною метою – розхитати ЄС та підкреслити свій статус «супердержави». Проте дезінтеграція Євросоюзу є досить дорогою затією, особливо для слабкої російської економіки, яка вже мала сумний прецедент.

Як СРСР змагався з НАТО

Кілька десятиліть тому  ослабити та розколоти Захід намагався СРСР, влада якого тримала у злиднях власне населення, щоб збудувати найбільший ядерний арсенал, утримувати компартії в десятках країн світу та фінансувати мережу шпигунів, пропагандистів й інших «платних друзів» за кордоном.  Фінансувалися компартії Франції, Італії, ФРН, Бельгії та Голландії, спонсорувалася комуністична преса, зокрема газета Le Drapeau rouge, отримували фінансову допомогу європейські страйкові комітети і профспілки, друкувалися десятки тисяч листівок та агіток.

Ще раніше радянським агентам вдалося купити лояльність світових знаменитостей, які мали впливати на громадську думку європейців схвальними висловлюваннями про комунізм, СРСР, радянський лад, колгоспи, індустріалізацію та радянських вождів. Декларували свою прихильність до  комунізму художник Пікассо, відомий фізик Альберт Ейнштейн, письменник Ромен Ролан, Герберт Уелс, хімік Жоліо Кюрі, десятки діячів кіно, театру, мистецтва, науки та літератури. Дружити з Москвою було вигідно, особливо в мінливому світі капіталізму, де все залежить від успішних продажів твоєї творчості. Так, французький письменник Анрі Барбюс, відвідавши СРСР, отримав 400 тис. франків на антифашистський конгрес у Парижі, після чого видав книгу, в якій розхвалив комунізм як рай на землі та найпрогресивніший суспільний лад.

Фінансування та озброєння від Москви одержували Ангола, Мозамбік, Нікарагуа, Гвінея, Єгипет, Куба, Венесуела, КНДР. Ще десятки країн отримували допомогу від радянського режиму, зокрема безоплатну. Наприклад, під час в'єтнамської війни СРСР щоденно надавав В'єтнаму безкоштовну допомогу розміром у півтора мільйона карбованців, тоді як більшість українських сіл у ті роки не було електрифіковано, а значна частина школярів ходили босі, бо в космічній «супердержаві» бракувало взуття. Кремлівським керманичам нічого не було шкода заради ще одного союзника в країнах третього світу, багато з яких усвідомили вигоду від безкоштовної допомоги Радянського Союзу в обмін на комуністичні декларації.

Траплялися і конфузи, коли диктатори нових незалежних африканських країн Іді Амін та Жан-Бедель Бокасса декларували симпатію до комунізму, СРСР одразу ж надсилав їм фінансову, технічну та військову підтримку. А диктатора Центральноафриканської Республіки Бокассу запросили в Москву на прийом, де його розцілував в губи старіючий генсек Леонід Брєжнєв. Який же потім був неприємний конфуз, коли з'ясувалося, що президент Бокасса людоїд, який вбив та з'їв десятки своїх співгромадян.

Загальну допомогу СРСР африканським країнам оцінюють у 120-150 млрд доларів, а допомогу радянських лікарів, вчителів, інструкторів та інженерів взагалі важко оцінити. Всі ці кошти спрямовували заради ослаблення та витіснення з Африки англійського, французького, бельгійського чи португальського економічного впливу. СРСР витрачав мільярди доларів на будівництво електростанцій та підприємств в регіонах, де не було промислової інфраструктури, постачав десятки автомобілів у країни, в яких не було доріг, заправок, водіїв та технічних працівників. Іржаві груди радянського металу стали наочними пам'ятниками економічної стратегії Москви і однією з головних причин економічного її занепаду. РФ і сьогодні лідирує в списанні боргів країнам Африки. Москва вже списала їм понад 20 млрд доларів. Поки звичайні росіяни чекають ремонтів доріг та будинків, у російських регіонах бракує підприємств та робочих місць, а російські сироти й пенсіонери у деяких містах помирають від голоду, Путін списує десятки мільярдів доларів диктаторським режимам Африки й Латинської Америки, аби лише зберегти в цих регіонах ефемерний російський вплив.

Для західних капіталістів приклад СРСР, який хотів, затягнувши паски своїм громадянам, підірвати економічно заможніші держави, сьогодні залишається однією з найабсурдніших стратегій економічної війни. Проте у теперішній РФ повсюдно пануюча ностальгія за СРСР перекинулася й на методи зовнішньої політики. Дедалі більше збідніла Росія не шкодує мільярдів доларів на дестабілізацію Євросоюзу, тоді як мільйони росіян ледве зводять кінці з кінцями. Москва нещодавно навіть пропонувала виділити багатомільярдний низьковідсотковий кредит Греції – звичайно ж, заради геополітичних амбіцій і за рахунок простих росіян.

Проте навіть російські мільярди, вкладені у дезінтеграцію ЄС, в умовах демократії не дають жодних гарантій своїй ліквідності і часто виявляються викинутими на вітер. Всі багатомільйонні інформаційні кампанії, оплачені Кремлем заради покращення іміджу Росії у світі, миттю розвіюються після чергових злочинів російських військ, збиття цивільного літака чи потурання правами людини у самій Росії, як, наприклад, із вироком Надії Савченко. Мабуть, найбільш наочним прикладом того, яка доля чекає російські капіталовкладення, спрямовані на купівлю лояльності європейської громадської думки, є актор Жерар Депардьє, який недовго втішав «супердержаву» своєю присутністю. Актор продав обидві свої квартири в РФ, забрав гроші і виїхав з країни, заявивши в інтерв'ю  французькому телеканалу: «якщо я колись засумую за таким життям, я можу кілька днів пожити в своєму сараї». Так само готові вчинити з Росією й інші платні «друзі» Москви, коли переконаються, що платити вона вже не здатна, або ж після ближчого знайомства з цією країною.

Отож, відповідь на  питання, чи вдасться РФ розколоти Євросоюз, залежить від того, в кого швидше закінчаться гроші: у бідної Росії чи багатої Європи. З умовою, що російські капіталовкладення часто виявляються безуспішними.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук