Плюси і мінуси «сіськадовська»

2024 рік розпочався для українців скандалом, пов’язаним з телебаченням. Причому, як це не дивно, мова не про єдиний телемарафон – тут поки що все лише на рівні натяків західних партнерів. Скандальним став новорічний випуск гумористичного шоу «Вечірній квартал», у якому до обрання президентом працював Володимир Зеленський.

Безпосередньою причиною обурення частини українців став номер, присвячений мешканці окупованої території, яка приїхала на захід України і недолуго виправдовувалася за своє незнання української мови. А фразою, яка зачепила українців, стало визнання – «я сіськадовська». (У перекладі українською це означає – «я зі Скадовська». «Підпиздесь і підпиздесь», одне слово, якщо ви ще пам’ятаєте цей шедевр чиновницького суржику.)

Громадян України обурило не тільки це висміювання назви міста, розташованого на лівому, досі окупованому березі Дніпра в Херсонській області, а й сам карикатурний образ людини, яка виїхала з окупованих територій. Люди тут же згадали про те, що нещодавно у Скадовську окупанти публічно стратили (через повішення) місцеву мешканку за фразу «Скадовськ – це Україна». А також зазначили, що в Херсонській області люди нормально володіють українською, тож подібних випадків, показаних у номері «Вечірнього кварталу», не могло бути в принципі.

Виконавиця ролі «женщини сіськадовська», на яку тут же накопали компромат (у вигляді відпочинку в Криму уже після анексії півострова) та сумнівні факти з біографії (увесь її культурний простір, судячи з профайлу на сайті театру, де вона працювала, складався з російсько-радянських імен), спробувала вибачитися за номер. Але зробила це так, що викликала ще більшу хвилю обурення – обізвавши незадоволених номером українців «проплаченими тварями».

В принципі, тут нічого дивного немає. В Україні практично уже є правилом хорошого тону в будь-яких випадках говорити про замовний характер негативних коментарів на свою адресу. Хоча натяки Ірини Гатун на те, що за критикою на її адресу стоїть Росія – є, відверто кажучи, смішними. Занадто дрібного масштабу персона, та й увесь «Вечірній квартал» навряд чи всерйоз цікавить Федеральну службу безпеки чи інші структури, які справді займаються інформаційно-психологічними спецопераціями на території України.

Отже, сам факт такого, скажемо м’яко, не зовсім виваженого і не до кінця продуманого номеру, який в умовах нестерпного життя українців в окупації висміює їхні проблеми (більшою мірою вигадані) – як і агресивно недолугі спроби виправдатися і приміряти на себе образ жертви російських ботоферм – є відвертим мінусом усієї цієї історії. Історії, яка створила зайві проблеми для і так знервованого і змученого війною суспільства. Втім, суспільству варто було б пам’ятати, що гумор «Вечірнього кварталу» – це досить примітивний, низовий рівень сміхової культури, і причин сподіватися, що він якось зміниться (чи то після відходу Зеленського, чи то після початку повномасштабної війни), не було. Принаймні до того моменту, коли «квартальні» вибачаться за «Україну – порноакторку, готову прийняти з усіх сторін» (чи ж не цим займається зараз влада Зеленського, як у питаннях фінансової допомоги, так і в ситуації з військово-технічною підтримкою?) та «сеньйора Голодомора» (чи ж не президентське подружжя в листопаді регулярно вшановує пам’ять жертв того геноциду українців дідами і прадідами нинішніх агресорів?).

Але є в цій історії і плюс. Який полягає в тому, що суспільно-політичний вектор «квартального» гумору після початку повномасштабної війни кардинально змінився. (Принаймні на цей історичний період.) Бо, як чудово знають ті, хто дивилися випуски «95 кварталу», раніше Зеленський і компанія в основному висміювали представників західного регіону. В їхніх номерах недолугими і відверто тупими були саме україномовні громадяни України. А от російськомовних українців – яких також було за що висміяти, хоча б за «русскоязичную чєлюсть» – у «Кварталі» традиційно не чіпали. Що було цілком зрозуміло (вони самі були і є представниками цієї частини суспільства, вони активно працювали на російському ринку, на яких після подібних жартів шлях їм був би закритий), але не мало жодного виправдання.

І от тепер «Квартал» почав жартувати у протилежному напрямку – над російськомовними. І як тут не згадати легендарну вже історію з поверненням з небуття оригінального звуку кінострічки українського режисера Віктора Іванова «За двома зайцями». Як ви знаєте, він довгі роки йшов у російському озвученні, яке більшість і вважала оригінальним, хоч найдопитливіші помічали певний розсинхрон між звуком і зображенням у деяких кадрах. Аж поки 2013 року не виявилося, що в Маріуполі дивом збереглася справжня оригінальна україномовна фонограма. І фільм, який висміював Сірків, Голохвостого та Проню за те, що вони говорять ламаною російською – відкрився з іншого, цілком протилежного боку, бо вищезгадані персонажі виявилися недолугими українцями, які лиш намагаються бути схожими на імперських окупантів, ламаючи свою рідну мову русизмами.

Ось так вийшло і у криворізького «Кварталу». Який ще вчора сміявся над українцями, а зараз виявив, що сміятися можна і треба (як – це вже інше питання, але, повторюся, чекати якогось вишуканого гумору від тих, хто ніколи цим не страждав, як мінімум дивно) над зовсім протилежною стороною.

Це аж ніяк не значить, що ми всі повинні бігти наввипередки і висміювати усіх ВПО на заході України. Але це означає, що суспільно-політична ситуація змінилася настільки, що сміятися в Україні над українцями – уже щонайменше невигідно.

Проте, на жаль, поки що вигідно продовжувати годувати публіку низькопробним псевдогумористичним продуктом. І ця проблема значно масштабніша за один номер про «сіськадовська». Масштабніша і, не побоюся цього слова, триваліша. Втім, зараз в Україні не до естетичних дискусій – тут банально б вижити після чергового масованого обстрілу. А обговорювати доцільність чи недоцільність низького жанру в публічному просторі будемо після війни.