14 грудня Владімір Путін провів «пряму лінію». Це такий собі традиційний спосіб спілкування російського лідера зі своїм народом, чи радше симулякр спілкування з наперед заготовленими питаннями і відповідями. Цього разу «пряму лінію» поєднали зі щорічною пресконференцією Путіна. Щоб, як то кажуть, двічі не вставати, а зразу ж усім пояснити, яких «неймовірних успіхів» досягла Росія під керівництвом свого незмінного вже майже чверть століття керманича.
Проте особливість цього заходу полягала не лише в тому, що це було «два в одному». «Пряма лінія» офіційно відкривала передвиборчу кампанію Путіна. Причому дуже специфічну кампанію, в якій російський лідер мав би довести, що не даремно спеціально під нього було реформовано (а фактично зґвалтовано) Конституцію РФ, щоб він міг спокійно балотуватися на найвищу державну посаду втретє поспіль і вп’яте сумарно.
Загалом актуальна президентська кампанія Путіна розпочинається вкрай незвично. Адже «улюблений вождь росіян» мусив кілька разів відтерміновувати оголошення свого висунення в кандидати на президентську посаду. І врешті-решт сама заява пролунала якось тихо і несміливо на маргінесі другорядного заходу. Причому ініціатором цього дійства став досі невідомий широкому загалу «спікер» «парламенту» самопроголошеної «ДНР» Артем Жога. Він звернувся до Путіна з такими словами: «Ви так багато зробили для нашого Донбасу. Я в особі всього нашого народу, нашого Донбасу, приєднаних земель, хотів попросити вас взяти участь у цих виборах. Завдяки вашому рішенню ми отримали свободу та право вибору. І ми хочемо взяти участь у виборах президента Російської Федерації. І ви наш президент». Слухаючи цей абсурд, можна було б подумати, що зухвалий деенерівець дозволяє собі тролити російського лідера. Хоча насправді він говорив цілком щиро, в силу свого світосприйняття та здатності мислити критично.
Чи вийшло це спонтанно? Всякий експромт з Путіним, як відомо, дуже ретельно продумується командою політтехнологів. Хоча щось ті світлі голови недомислили з прізвищем ініціатора. Тож не встигла ця новина засвітитися на шпальтах і екранах, як уже з’явилися відповідні меми: «Путін йде в президенти через Жогу».
Хоча не це мало б стати головною виборчою проблемою Путіна. Зрештою, уже стало. І російський лідер чітко усвідомлював свою «кривокачкість», а тому й вирішив провести електоральне освідчення так тишком-нишком.
То чому ж «улюбленець публіки» вирішив відмовитися від багатотисячного мітингу на стадіоні в Лужниках, як 2012 року, чи від Кремлівського палацу з’їздів, як 2018-го? Адже, як стверджують всі поважні російські ЗМІ, у нього з рейтингом все в порядку і навіть «болєє чєм». Проте, очевидно, не все так однозначно.
Оце вже згадане «ґвалтування» Конституції, щоб лише втриматися при владі, попри схвалення Конституційним судом РФ, віддає дріб’язковим за формою, але глобальним за суттю шахрайством. Тож треба було розмастити новину як шматочок смальця на здоровенний кусень хліба. Тому й пролунала новина не на очікуваній «прямій лінії», тобто під поглядами мільйонів росіян, а тижнем раніше, в камерній, так би мовити, атмосфері. Щоб новина встигла затертись, втратити свою сенсаційність, перетворитися майже на буденність.
Та й, зрештою, хіба в когось виникали сумніви, що Путін відмовиться від наступного терміну, скаже по-єльцинськи: «Я устал, я ухожу», – і реально встане й піде? Ну, можливо, в дуже наївних людей. Таких, що могли б повірити в щирість його кокетства: «Не приховуватиму, у різний час були різні думки, але зараз такий час…» Мовляв, добре, вмовили ви мене, не хотів я, але помучуся на президентській посаді ще трохи, раз ви мене так любите.
А чи дійсно так ті росіяни ще досі люблять свого вождя? І тут виникають серйозні сумніви. Бо складається враження, що Путін, знаючи реальні рейтинги, а не мальовані, намагається президентську кампанію якось затушувати, затінити, переконати, що це абсолютно неважливо, що це формальність. Ви, мовляв, не хвилюйтеся, і так все чудово, все вирішено, все схоплено.
Дуже нагадує псевдовибори в радянські часи. Коли, з одного боку, нібито й закликали громадян прийти на урн для голосування. Навіть інколи на дільницях влаштовували продаж дефіцитних продуктів. А з другого – державне й партійне керівництво не особливо й потребувало масової участі виборців. Адже й вибирати не було з кого – у бюлетені один-однісінький кандидат. Партія й уряд вже давно й ґрунтовно зробили вибір за тебе. Тож як поставиш хрестик – добре, якщо ні – то й чорт з тобою.
От тепер й актуальному кремлівському керівництву аніскілечки не потрібно вгрузати в якусь серйозну кампанію. Бо ж довелося б пояснювати передусім: коли завершиться війна, що російські війська взагалі роблять на чужій території? Чому за якийсь далекий і невідомий Бахмут чи Авдіївку тисячами гинуть чиїсь чоловіки, сини, батьки? Чому чимраз щільніше закриваються західні кордони, зникають з полиць імпортні товари, стрімко дорожчають яйця, закриваються соціальні програми? Чому злітають до небес розміри штрафів? Тощо.
Якщо хтось у Росії сподівався отримати чітку відповідь на ці запитання під час «прямої лінії», то був нівроку розчарований. Чіткість є лише в одному питанні: Путін залишиться главою держави ще на шість років. А це значить, що російсько-українська війна, яка вже перетворилася на окопно-позиційну, потриває ще щонайменше доти, допоки його не винесуть з Кремля вперед ногами. Тож і всі перелічені вище запитання і надалі будуть актуальними.
І я б не радив росіянам особливо сподіватися на казки професора Валерія Солов’я, який Путіна давно вже умертвив (словесно, звісно) та запакував до спеціального холодильника. Варто таки наважитися на свою революцію, хай хоча б електоральну, якщо не майданівського типу. Так, найімовірніше, Путіну навіть тоді намалюють потрібний відсоток. Але можна ж повторити «білоруський варіант» 2020 року, якщо «український варіант» 2014-го все ще викликає підсвідоме відторгнення.
Цивілізований світ уже натякнув Путіну, що не визнає його президентських повноважень після завершення. Ще два місяці тому Парламентська асамблея Ради Європи одностайно ухвалила резолюцію зі закликом до держав-членів організації «визнати Володимира Путіна нелегітимним після закінчення його нинішнього президентського терміну та припинити всі контакти з ним, за винятком гуманітарних та з метою досягнення миру».
Не факт, що всі країни-члени дослухаються до таких рекомендацій, та в будь-якому разі по легітимності Путіна завдано чергового напрочуд болісного удару. Попереднім ударом був ордер на арешт шефа Кремля, виданий Міжнародним кримінальним судом у Гаазі.
І от Владімір Путін вже навіть боїться літати до дружніх, здавалося б, країн, країн-членів БРІКС. Бо що в Південно-Африканській Республіці, що в Бразилії йому не здатні дати гарантій безпеки навіть тамтешні президенти. Російського лідера можуть без жодних церемоній заарештувати й передати до Гааги. Про країни західної демократії не варто й казати. Тож росіянам треба добряче замислитися, чи потрібен їм президент, який посварив їх з цілим світом.
Ми використовуємо