«Русскій мір»: від пам’ятника Небесної Сотні до Лук’янівського СІЗО
IQ

«Русскій мір»: від пам’ятника Небесної Сотні до Лук’янівського СІЗО

Радість щодо побиття ворога «невідомими патріотами» – найнадійніший маркер єдності українського і російського

Павло Зубʼюк, 15 лютого17384

Днями мені трапився дуже цікавий випадок. Один мій старий знайомий (з яким ми запізналися, між іншим, в камері Печерського райвідділку – ще під час боротьби проти антинародного режиму Кучми) висловив позитивні емоції від вірогідного катування в Лук’янівському СІЗО в’язня, котрий відбував там покарання за умисне ушкодження пам’ятника Небесної Сотні.

На мою думку, ситуація була зрозумілою: в слідчому ізоляторі нової європейської України, в якій перемогла Революція Гідності, протиправно катують ув’язненого. Це значно сильніше перекреслює ідеали, за які гинула Небесна Сотня, ніж власне ушкодження пам’ятника. Взагалі, мало хто йде на смерть заради власного пам’ятника в центрі столиці.

Мій знайомий, своєю чергою, концентрувався на особі побитого: він – ворог, а отже коли його б’ють – добре.

Тобто, зрозуміло: в центрі координат не Україна, а ворог України. Відштовхуючись від ворога, ми будуємо антиворожу Україну. Наприклад, ворог вважає якогось українця негідником – а ми проголошуємо його героєм. Ще й пафосно додаємо: «Не ми обрали собі героїв. Їх обрали наші вороги!». Власне, на цю тему я вже писав: ідеальна Україна, в баченні багатьох наших активних громадян, – це путінська Росія тільки з іншою назвою, мовою і іменами об’єктів поклоніння.

Як же українське суспільство опинилося в цій ситуації?

24 серпня 1991 року Україна вийшла зі складу СРСР. Сам СРСР почав валитися за кілька років до того: зникав страх, зникала монополія КПРС на владу, натомість з’являлося чимало свобод, як особистих – так і громадських. Проблема лише в тому, що більшість цими свободами скористатися не могла.

«Радянський народ» (він же – в сучасній термінології – «русскій мір») був травмований попереднім історичним досвідом. Власне, можна стверджувати, що на момент утворення незалежної України пересічний громадянин мав від’ємний громадянський досвід.

Якщо порівнювати, то це як в’язень, котрий виходить із в’язниці: так, він має навички виживання в тюремному колективі, він має свою систему понять і усталений світогляд, він вміє зробити заточку з ложки і не завагається, аби всадити її в печінку ворогу. Але що з такими навичками робити на волі? Хіба що займатися злочинною діяльністю і зрештою повернутися до все тієї ж в’язниці.

«Радянський народ» випустили назавжди, а в’язницю знищили. Ні, не кажіть що сучасна Росія – це все той же СРСР: це неправда хоча б тому, що кожен росіянин може доволі легко полишити межі своєї держави. СРСР перестав існувати. Але мільйони людей з «радянського народу» опинилися в «русском мірє» перехідного періоду, тобто періоду, який триває досі. Ні, не кажіть, що ми вже перейшли з СРСР в Європу. До Європи нам ще далеко.

Отже, що «люди з радянськістю» могли збудувати зі своїм від’ємним громадянським досвідом? Звісно, що нічого путнього. Так, вони вміли битися в чергах по дефіцит, вміли займатися окозамилюванням і брехати, не червоніючи, вміли красти. Найголовнішою формою соціальної кооперації було кумівство та сама корупція, про яку ми зараз всі дуже любимо говорити.

Цікаво, що корупцію часом розглядають як одну з форм існування громадянського суспільства. Адже за умови заборони всіх інших недержавних форм суспільної взаємодії саме корупційні зв’язки давали змогу радянським громадянам налагоджувати горизонтальну співпрацю заради досягнення спільної мети. І саме ці навички стали основою розвитку українського суспільства в 90-і, котрі пізніше плавно перейшли у наш час.

Багато читачів хибно зрозуміли меседж моєї попередньої статті, вони вирішили: раз я пишу про органічну належність України (в тім числі україномовної і навіть «бандерівської» її частини) до «русского міра», то я вважаю українців і росіян одним народом. Абсолютно ні! Голландці й німці – різні народи, з різними мовами, які воювали між собою і взагалі один одного недолюблюють. Але вони живуть у одній системі координат. Спілкуючись англійською з одним з них, дуже важко визначити: голландець перед тобою чи німець, аж поки він сам не зізнається.

Так і в нашій ситуації: можна багато розповідати про радикальну відмінність культур Гетьманщини і Московії, але досвід останніх пари століть (а надто – останніх трьох-чотирьох поколінь) – однаковий. Однакові спальні райони з кіосками, поганим транспортом, гопниками і відсутністю правоохоронців (примітка: іноді правоохоронці з’являються щоб закатувати когось у відділку), однакове ставлення до влади, як до грабіжників, котрі лише крадуть і брешуть (в Росії є святий Путін, але це той рівень влади, з яким пересічний мешканець Барнаула чи Тули практично ніколи не зустрічається), однакове сприйняття незаконного насильства як чогось неминучого, а у випадку, коли воно спрямоване проти когось неприємного – ще й як до певною мірою позитивного.

Саме це сталося і з моїм знайомим. Припускаю, що пересічний німець/голландець, почувши про побиття в’язня німецької/нідерландської в’язниці (припустімо, мусульманина, котрий навмисне пошкодив вітраж лютеранської кірхи) навряд чи зрадіє. Він довіряє своїй владі, судовій і в’язничній системі – для нього значно страшніше дізнатися, що в його країні існує в’язничне насильство, ніж що хуліган дістане надто легкий вирок.

Українці (як і росіяни) не протестують проти жахливих умов утримання в СІЗО та в’язницях. Та й протести щодо відсутності реформи судової системи – непомітні. Зате радість щодо побиття або навіть вбивства «ворога» так званими «невідомими патріотами» – найнадійніший маркер єдності українського і російського (а також казахського та інших) суспільств у рамках «русского міра». І це саме той випадок, коли зміну треба починати з себе. Інакше «русскій мір» нікуди не зникне – незалежно від назв вулиць, вивішених на них прапорів та поставлених пам’ятників. Навіть якщо це пам’ятники героям Небесної Сотні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук