Штефан Тіс: Німеччина теж допускалася помилок у підготовці до ЧС-2006

- Німці дуже мало знають про Україну загалом. Вони навіть не здогадуються, що в цій країні є таке місто, як Львів. Про це знають лише люди, котрі активно контактують з Україною. А тут так красиво, тут такі милі будинки.

Штефан Тіс – відомий німецький спортивний журналіст, медіа-експерт. У нього за плечима – організація роботи прес-центрів багатьох спортивних заходів, зокрема на Чемпіонаті світу з футболу в Німеччині 2006 року. До України він прибув, аби поділитися своїм медійним досвідом з колегами, котрі працюватимуть в інформаційних центрах Євро-2012. Наприкінці українського турне Штефан Тіс завітав до Львова, де й вдалося взяти у нього ексклюзивне інтерв’ю для ZAXID.NET.

- Ви прибули до Львова на запрошення міської адміністрації?

- Ні, все відбулося не зовсім так. Я перебуваю в Україні вже два тижні. Прилетів до Києва, далі відвідав Харків, Донецьк і нарешті приїхав до Львова. Я потрапив сюди, виконуючи свою частину угоди перед Німецьким товариством міжнародної співпраці (GIZ), яке має бюро у Києві й реалізовує багато проектів в Україні, - не лише ті, що стосуються Євро. Але саме для Чемпіонату Європи було заплановано кілька особливих проектів.

- На яку тему?

- Передовсім ішлося про загальну роботу мас-медіа під час великих спортивних заходів, про висвітлення цих подій. У Києві, приміром, я провів воркшоп з представниками усіх чотирьох міст-господарів Євро-2012. Для того, щоб детальніше дізнатися про особливості організаційних моментів у кожному місті, я й вирішив відвідати всі чотири міста. Я хотів побачити все на власні очі, порадити, що ще варто й можна оптимізувати. Хотів також відзначити те, що я вважаю справді добре спланованим.

- Як би Ви окреслили основну мету проекту, до якого Вас залучили?

- Полягає вона передовсім у тому, що особи, котрі в Німеччині організовували Чемпіонат Світу з футболу 2006 року, поділяться своїми знаннями і досвідом з українськими колегами. Треба підказати українцям, щоб вони не вчинили тих самих помилок, яких допустилися німці шість років тому. Адже і в Німеччині спочатку не все відбувалося бездоганно. Але це додало нам досвіду, яким ми тепер можемо поділитися.

- Невже навіть німці допускалися якихось помилок?

- Звичайно, особливо на етапі підготовки і планування.

- Чи могли б ви навести конкретні приклади?

- На жаль, ні, бо тоді я не працював безпосередньо з містами-господарями Чемпіонату. Я працював спершу з ФІФА, а потім – з німецьким телебаченням. Звичайно, те, що вийшло в результаті, те, що бачили глядачі у Німеччині й усьому світі, було прекрасним. Проте були певні плани й наміри, котрі так і не вдалося реалізувати.

- Чи вдалося Вам зауважити, які помилки робить чи ледь не зробила Україна? Чи встигли Ви застерегти українських колег?

- У будь-якому разі учасники воркшопу уважно мене слухали і робили відповідні висновки. Мені не вдалося зауважити якихось серйозних помилок. Принаймні у тих планах, якими зі мною поділилися українські колеги, я не зауважив якихось вад. Я, наприклад, застеріг їх, що не варто захоплюватися проведенням великої кількості прес-конференцій. Доречніше правильно поширювати вибрані новини, які прес-центри мали б самі готувати.

- Як Ви загалом оцінили б рівень людей, котрі працюватимуть у прес-центрах Євро-2012.

- Існують два прес-центри, чи точніше два типи прес-центрів: один тип – це прес-центри УЕФА, вони забезпечуватимуть журналістів тільки футбольною інформацією, другий тип – це прес-центри міст-господарів Євро-2012. Думаю, люди, котрі там працюють, добре розуміють, як вони мають діяти і як мала б виглядати їхня робота.

- Якби все було так добре, то Ваша присутність була б в Україні недоречною. Очевидно, Ви все ж приїхали до українських колег з якимось корисними порадами. Можете озвучити хоча б основні з них?

- Головне: організувати роботу так, щоб міста-господарі отримали від Чемпіонату певну користь. Причому не тимчасову, а таку, що ґрунтується на тяглості і сталості.

- Чи не могли б Ви це розшифрувати?

- У містах-господарях впродовж підготовки до Євро передусім було покращено інфраструктуру: збудовано чи оновлено аеродроми, по-новому заасфальтовано дороги в деяких містах, інші інфраструктурні вдосконалення. Тож на воркшопах ми обговорювали те, який месидж світу може подати кожне з міст.

- І що ж світу мав би заявити, наприклад, Львів?

- У Львові це просто, тут треба розвивати туризм. Ми знаємо, що до Львова щораз більше приїздять туристи із Західної Європи. Тому треба для Західної Європи подати позитивну інформацію. Передовсім цю інформацію мали б почути наші міжнародні колеги-журналісти. Вони і приїдуть сюди, щоб повідомляти про футбол, але їхні читачі, слухачі та глядачі також зацікавляться: а де ж це все відбувається? Тому я передбачаю, що буде ретрансльовано багато картинок, багато повідомлень про Львів як місто, про те, що тут можна оглянути, де побувати. А головне: чому варто таки завітати до Львова. І це, звичайно, не все, треба також подумати над тим, щоб із Західної Європи курсували прямі авіарейси до Львова. Їх наразі замало, але я вірю, що з часом ця ситуація зміниться.

- Після того, як Ви завітали до Львова, у Вас виникло бажання рекомендувати це місто для відвідин друзям, знайомим?

- Безумовно. Я надзвичайно захоплений вашим містом. Переконаний, що німці, які приїдуть сюди на чемпіонат, теж будуть вражені.

- Ви впевнені? Адже Львів багато у чому нагадує різні німецькі міста.

- Це так, але німці дуже мало знають про Україну загалом. Вони навіть не здогадуються, що в цій країні є таке місто, як Львів. Про це знають лише люди, котрі  активно контактують з Україною.  А тут так красиво, тут такі милі будинки. І те, що вся ця архітектура у доброму стані збереглася досі, це й для мене було неочікуваним.

- Окрім туристів, Львів потребує також інвесторів. На Вашу думку, Євро-2012 – добра нагода, аби заманити сюди західних володарів капіталів?

- Однозначно так! Це добрий шанс, аби розбудити їхній інтерес.

- І що конкретно варто для цього зробити?

- З представниками міста ми обговорювали багато деталей щодо цього. Передовсім треба чітко розробити механізм творення й поширення новин. Тут також є завдання і для ЗМІ, котрі повинні контролювати, виявляти слабкі місця, але, звичайно ж, так само повідомляти і про позитивні речі. Я переконаний, що багато іноземних журналістів будуть приємно здивовані, коли побачать це місто. Також міське керівництво має чітко продумати те, як вибудувати інформаційну кампанію. Тут мова йде і про екскурсію містом, і про брифінги, де подаватимуть окремі аспекти, треба якісно вести веб-сайт, стежити, щоб там був добрий фотоматеріал. Варто також пам’ятати, що на час Чемпіонату до Львова приїде маса телекомпаній, котрі не матимуть прав на трансляцію матчів. Вони не зможуть демонструвати футбол, але зможуть показувати все те, що їх зацікавило у місті, вони робитимуть репортажі, інтерв’ю. Завдяки цим програмам мільйони глядачів побачать, яким є це місто, як воно виглядає. І більшість цих глядачів – із Західної Європи, бо саме звідти приїде до України більшість футбольних команд. І я думаю, що в інтересах львів’ян, аби в цих репортажах передовсім звучали позитивні месиджі про місто.

- І це, по-Вашому, мало б допомогти інвесторам зробити рішення на нашу користь?

- Можливо, нині ситуація для потенційних інвесторів в Україні не є найкращою, і це пов’язано, зокрема, з політичною ситуацією в Україні, іншими речами. Але коли все це вгамується, то у головах потенційних інвесторів виникне така думка: в Україні є функціонуюча економіка, то чому б нам не звернути на неї увагу?

- Чи зауважили Ви у Львові речі, котрі Вам не сподобалися чи навіть обурили?

- Обурили? Ні, в жодному разі. Я є німцем, а німці дуже переймаються історією своїх будинків. І от я прилітаю до Львова, беру таксі, в’їжджаю до міста і бачу бруківку на дорозі. Бруківка – це характеристика цього міста, це щось специфічне, такого більше ніде немає. Всюди в інших містах – гладенькі асфальтовані вулиці, а тут – бруківка, і це дуже пасує до львівських будинків. Через це і машини змушені їхати повільніше.

- Ну це – в центрі. На периферії міста вулиці виглядають зовсім по-іншому.

- Так, я зауважив і у Львові, а особливо в містах Східної України багато старих, неремонтованих вулиць, з дірками посеред дороги. Але для гостей Євро це не буде великою проблемою, адже більшість із них не приїде сюди на автах. І вже точно сюди практично ніхто не приїде на власних машинах з Німеччини, Франції, Великобританії, Голландії, Італії чи Іспанії. Вони прибудуть літаком і залишатимуться у місті. 

- На що ж вони тоді звертатимуть увагу?

- На те, які атракції може запропонувати місто, що в кожному місті є специфічного. Наприклад, у Харкові мені сподобався величезний Університет. Львів теж, до речі, має досить великий Університет. Треба показати, що Україна не так вже й далеко відстала від європейських індустріально розвинутих держав. Звичайно, тут є проблеми з корупцією, політичною ситуацією. Чи зміниться це після чергових виборів, мені складно передбачити. Але поза цим всім є безліч цікавих речей в українських містах, про які ми досі не особливо знали. Ми, німці, знаємо як довго тривають суспільні зміни, як довго відбувалася інтеграція Східної Німеччини. Такі процеси не завершуються так швидко, як про це заявляють політики. Ніни ми знаємо, що це може тривати цілі покоління. Я ж сам – журналіст, а отже – мультиплікатор. От я повернуся додому, і мене всі почнуть розпитувати: як там було, що там відбувалося, як це все виглядає?  Я спеціально звертав увагу на ті речі, про які я до поїздки прочитав у німецькій пресі. І моє враження цілком інше.

- Які саме речі Ви маєте на увазі?

- Ну, приміром, львівський стадіон. Кабіни для переодягання відповідають міжнародному стандарту.

- А що писала про це німецька преса?

- Я прочитав одну статтю, де стверджувалося, що стадіон не цілком готовий до Євро. Безумовно, є ще невеличкі деталі, які слід доробити, але Ви ще маєте кілька тижнів часу.

- Але ж це, скажемо так, не по-європейськи, що недоробки усувають в останні дні.

- Повірте мені: так в усьому світі, що роботи тривають до останньої миті. Моїм колегам, передовсім німцям, легко заявити: там не все так добре, як у нас. Але ж ні, у нас теж не все було так досконало. І це все не має бути таким досконалим.

- За попередніми підрахунками, Львів у час Чемпіонату може відвідати 30 тисяч німецьких вболівальників. Чи варто нам, львів’янам, перейматися з цього приводу? Вони не створять тут армагедону? Наскільки агресивним є пересічний німецький вболівальник?

- Зовсім ні. Зрозуміло, що вони питимуть пиво, голосно співатимуть, прагнутимуть розваг, святкуватимуть. Між ними може бути кілька осіб, котрі будуть занадто голосистими, занадто п’яними. Таке буває завжди і всюди. Але німецьких фанів аж ніяк не можна назвати агресивним.

- З Вашого досвіду, фани з якої країни є найагресивнішими?

- За великим рахунком – з жодної. Колись таке було, коли Голландія грала проти Англії, то виникали серйозні проблеми з хуліганами. Але цього вже давно немає, тому з цього приводу зовсім не варто перейматися. Зрештою, навіть якщо і були б імовірні хулігани, то до України не так просто потрапити: замало є прямих рейсів, чартерних рейсів. Це вже – серйозна перешкода на їхньому шляху. У Європі зовсім інша ситуація, я можу сісти в потяг і за кілька годин уже бути в Парижі. Але німців зовсім не варто боятися, вони вже не раз довели, що вміють добре бавитися. І це буде для вас добрим досвідом, як святкувати разом із закордонними гостями.