У Росії диктатура Путіна почалася не відразу. Вона розвивалася поступово, використовуючи невдоволення 1990-х років. Війна проти України і пов’язані з нею події виявили кризу й неспроможність режиму, що призвело до чисток серед російських знаменитостей і представників культури.
З чого починається диктатура?
Для багатьох росіян Путін є символом вставання з колін і повернення до імперської величі Росії. За такою логікою стоїть сильна образа, яка випливає з приниження 1990-х років, коли наймогутніша країна світу розвалилася під власною вагою. За Путіна пам'ять про черги за «ніжками Буша» активно стирається, натомість зростає гордість за лідера, який кинув виклик усьому Заходу і «хоробро бореться в Україні проти армії НАТО». На противагу цьому, для тих, хто перебуває поза реальністю «русского мира», час перебування Путіна при владі іноді сприймається як процес швидкої еволюції: від фасадної олігархічної демократії до авторитарної диктатури. І, як у часи кремлінології, коли точилися наукові суперечки про те, де в СРСР пролягала межа між авторитаризмом і тоталітаризмом, зараз також шукають ознак, які б підтвердили, що в Росії сформувалася диктатура. Ця рефлексія буде неповною, якщо залишити поза увагою сферу культури. Адже еволюція до авторитаризму – з його державними інститутами, мілітаризацією суспільства й агресією репресивного апарату – є нічим іншим, як ознаками культурної трансформації. Тому саме на цьому найвищому рівні варто шукати конститутивні риси путінізму.
Путін – некомпетентний диктатор, і це аж ніяк не смілива теза. Західні санкції, що душать економіку, вимушене зближення з міжнародними паріями на кшталт Північної Кореї й Ірану, економічна залежність від Китаю, демографічна й інфраструктурна катастрофа – це лише початок переліку його невдач, які підтверджують моє твердження. Якщо Путін є сатрапом-партачем, то система, яку він побудував, також повинна бути фальшивим авторитаризмом. Путінізм – це не що інше, як пульпа комунізму і царизму, карикатурний політичний фейк. Шлях Путіна до авторитаризму незграбно повторює моделі більшовицької еволюції до сталінізму, але замінює трагедію на фарс.
Так було і зі знаменитою в Росії шкарпеткою на чоловічому члені – випадком, який знаменує собою остаточний політичний поворот у розвитку диктатури.
Цензура 24 лютого
Повномасштабна агресія Російської Федерації проти України в лютому 2022 року хоч і була очікуваною, але стала шоком не лише для українців, європейських країн, а й для багатьох росіян. У світі російських кінематографістів та інших публічних осіб ставлення до агресивної війни швидко стало головним визначником «позиції». Відкрито висловлена опозиція до війни стала рівнозначною рішенню емігрувати, часто евфемістично названому «релокацією», або, у випадку тих, хто уже жив за кордоном, відрізати можливість повернутися до Росії. Саме так Путін позбувся легендарних рокерів, таких як Юрій Шевчук з «ДДТ», хіпхоп-виконавців, таких як Noiz MC або Oxxxymiron, провідних попвиконавців, таких як «Монеточка». Виїхали і вже не повернуться стендап-виконавці, багато акторів, режисерів, письменників, кілька журналістських редакцій у повному складі. Усі вони після двох років війни вже мають статус іноагента, екстреміста, терориста, заочно звинувачені в поширенні неправди про армію і війну або навіть перебувають у розшуку прокуратури, як, наприклад, найвідоміший нині російський письменник Борис Акунін.
Протилежна сторона барикад, так звані Z-патріоти, почали формувати свої ряди ще 2014 року після окупації Криму, коли 85 діячів культури підписали лист на підтримку дій Путіна в Криму і на Донбасі. Пізніше до них приєдналося ще понад сотня, які намагалися створити для себе загальнонаціональний кримський хайп. Для багатьох із них підтримка війни у 2022 році стала продовженням раніше взятих на себе зобов'язань перед владою. Серед них Кремль обрав тих, хто став сценічними обличчями війни. Зі сцен у Москві та центральних каналів почав мовити Владімір Машков, колись відомий актор, а нині диктор війни (він зіграв у Тома Круза у фільмі «Місія нездійсненна»), для старшого покоління заспівав Олег Газманов, а для молоді – фашизований шоумен Шаман співав. У публіцистичних програмах колись шанований режисер Карен Шахназаров доводить необхідність війни, а теорії змови поширює колишній оскароносний режисер Нікіта Міхалков. Подібно до того, як приплив викидає на морський берег різні предмети, війна також винесла на центральну сцену давно затертих зірок, які, як і Віка Циганова, зараз переживають сценічне відродження, співаючи про перемоги великої нації.
Кінець богеми
Це приклади крайнощів. Більшість «креативного класу» прийняла стару стратегію поневолених селян – тихіше води, нижче трави. Зрештою, похід на Київ мав зайняти два-три тижні, як були переконані західні лідери. Тому передбачалося, що факти здійсняться самі собою, світ повернеться до звичного життя, і музика литиметься, як і раніше. На превеликий подив світу й агресорів у Кремлі, цього не сталося. Київ не впав, а Росія зав'язла у руйнівній позиційній війні. І тут ми підходимо до суті нинішньої ситуації в Росії: не безпосередній початок війни поклав край путінській диктатурі, а тривала, затяжна поразка в ній. Багато творців культури протягом наступних тижнів і місяців війни створювали навколо себе своєрідний вигаданий світ, ніби заперечуючи очевидний факт, що саме влада в їхній країні розв'язала агресивну і злочинну війну. Цей захисний механізм підкріплювався амбівалентним ставленням до війни та Путіна. Як це реалізовувалося на практиці?
Сьогодні фраза «нє всьо так адназначна» функціонує в російській мові як ідіома. Ніщо не є повністю однозначним, ми все одно ніколи не дізнаємося правди, бабка надвоє ворожила. Це була фраза, щоб раціоналізувати ставлення мовчазної більшості:
«Я можу не виступати відкрито проти війни, але ж я нічого не підписував; я виступатиму на режимному телебаченні, але ж я не грав на сцені на річницю окупації Криму і не їздив на Донбас виступати перед солдатами; я не засуджуватиму Путіна і залишуся в країні, тому що я патріот і люблю Росію, якою б вона не була; я не зрадник/зрадниця».
Це були моральні обґрунтування, але за ними стояв чистий бізнес. Ринок, спорожнілий від першокласних зірок, став професійним і рекламним ельдорадо для тих, чия єдина заслуга полягала в тому, що вони просто залишилися, допомагаючи підтримувати фікцію реальності далеко від війни. Ксенія Собчак заробляла мільйони на своїх каналах в YouTube і Telegram, Діма Білан, переможець Євробачення 2008 року, їздить у гастрольні тури, блогерки і тіктокерки різноманітних номінацій підписували вигідні рекламні контракти, Філіп Кіркоров, король російської естради, робив що хотів і де хотів. Достатньо було постійно повторювати, що «ми живемо в непрості часи, на жаль», що Росія на першому місці і підтримаймо своїх.
Як я вже казав, відсутність явної перемоги означає для Кремля де-факто поразку. І щоб приховати трагічний стан справ і насамперед відсутність перспективи позитивного завершення війни для Росії, режим посилює репресії. Неможливо апріорі відкинути порівняння, які з'являються дедалі частіше, нинішньої ситуації в Росії зі сталінською епохою, особливо в контексті показових судових процесів, таких як справа драматургів Жені Берковича і Світлани Петричук, яким ні за що загрожують роки ув'язнення. Якщо Кремль діє в логіці закостенілого сталінізму, то він мусив урешті-решт атакувати фікцію окремого світу мистецької богеми, яка з незрозумілих причин, здавалося б, отримала певний імунітет за формальну лояльність до системи.
Ми знаємо, коли саме в Росії фікція світу на боці війни зазнала краху. Це сталося в ніч на 21 грудня 2023 року, саме тоді, коли шкарпетка зісковзнула з пеніса співака Vacio.
Ця остання приватна вечірка
Блогерка Настя Івлєєва в російському шоу-бізнесі вже багато років. Вона починала кар'єру майстра манікюру в Санкт-Петербурзі, потім переїхала до Москви, завела акаунт в Instagram і стала зіркою. Головним об'єктом її продукції була вона сама. Згодом Настя поширила свою діяльність на телебачення й серіали, розважальні програми і кіно, ставши провідною фігурою російського шоу-бізнесу. Одразу після початку повномасштабної війни вона на хвилі обурення виступила проти війни в Україні, але з часом переключилася на вигаданий світ на узбіччі війни і продовжила заробляти на рекламних контрактах від найбільших російських рекламодавців. Одним із таких заходів мала стати передноворічна вечірка в модному московському клубі у грудні 2023 року. Ідея була простою і зовсім не особливо іконоборчою. Івлєєва запросила на вечірку інших знаменитостей, які мали з'явитися відповідно до дрескоду almost naked. І вона сама з'явилася майже голою, але з підвішеним між сідницями смарагдом вартістю мільйон доларів. І все пройшло б без особливих ексцесів, якби не збіг кількох обставин і не війна. На вечірку прийшов перспективний музикант на ім'я Vacio, який, напевно, надихнувшись західними кумирами Red Hot Chilli Peppers, сприйняв дрескод буквально і вдягнув лише шкарпетку, що прикривала пеніс. Не пощастило йому, що в якийсь момент шкарпетка сповзла з члена, що на довершення всього було зафіксовано на фотографіях. І, можливо, це не був би найбільший скандал вечора, якби все не вийшло так, як вийшло, і в цю історію не вплутався Путін.
Стукачем у цій історії виявився capo di tutti capi російської культури, колишній режисер Нікіта Міхалков. Злі язики в Москві починають шепотіти, що саме він, маючи доступ до вуха Путіна, доповів йому про «майже голу вечірку» і нібито навіть показав фотографію Vacio, яка порушила дрескод. Версії про те, за яких обставин відбувся донос, різняться. Найелегантніша з погляду драматургії говорить, що це сталося під час зустрічі з пораненими ветеранами. Путін, який не заходить в інтернет і дивиться лише вибрані телепрограми, був розлючений: тут його солдати без ніг і рук, а там в нічному клубі Vacio без шкарпетки!
Так почалася зачистка в окремому світі російських знаменитостей, яка остаточно вирівняла ідеологічний ґрунт у державі. З 21 грудня 2023 року в культурному просторі Росії зникли напівтіні і двозначні декларації. Зруйнувався ескапістський поділ на звірячий світ війни і смерті та світ медійної безтурботності, у якому сліпнуть від вогнів рампи і де немає місця старості, каліцтву і смерті. Першим на лаві підсудних опинився Vacio, у миру – Ніколай Васільєв. Йому дали 15 діб арешту за дрібне хуліганство. Коли він виходив, його відправили на додаткову військову комісію, вручили повістку і затримали ще на 10 діб за нібито подальші дрібні хуліганські дії. Російське ув'язнення творить дива реабілітації. Після місяця ув'язнення Ніколай видалив усі свої скандальні відео, заявивши, що він не якийсь там репер, а кваліфікований музикант, який хоче працювати на благо нації й патріотичного виховання майбутніх поколінь. Більше того, він ставиться до військової служби з почуттям обов'язку, з'явиться на весняний призов і з гордістю його виконає.
Цей випадок показує, як працює дисциплінарна система в російській диктатурі. Весь складний державний апарат автоматично і безпомилково зчитує наміри командира. Що важливо, апарат здатен поставити на місце навіть окрему людину, сірого Васю, якому не пощастило в житті опинитися не в тому місці і не в той час, і саме на нього впав каламутний погляд диктатора. Тому що цей механізм працює в логіці показових репресій, через Vacio націлюючись на всіх потенційних Васьок у Росії. І є ще одна важлива риса цієї диктатури – радикалізація й мілітаризація суспільства. У випадку з імпрезою в Івлєєвої якраз можна побачити її наслідки, оскільки військова служба тут стала своєрідною кримінальною санкцією, яка доповнює, наприклад, ув'язнення. Цікаво, що самі потерпілі приймають такий погляд на речі, і служба в армії стає для них одним із механізмів спокутування своєї провини перед державою. Усе це є спотвореним відлунням сталінської епохи, коли зрадники могли віддати свій борг, віддавши життя у штрафбатах на лінії фронту. Ось чому Vacio так прагне піти в армію, де він сподівається грати в оркестрі. Vacio сподівається в такий спосіб змити свою провину, але не враховує, що логіка мілітаризації вимагає від нього не грати на трубі для роти, а віддати своє життя в бою за Путіна. Ніколай Васільєв ще не бачить себе серед тисяч мобілізованих, які мали б лише відслужити свій термін і повернутися до цивільного життя, але опинилися на фронті, звідки вже ніколи не повернуться.
Усе для фронту
Чистка почалася з не дуже відомого репера, але буквально з кожною годиною набирала обертів. Усі присутні на заході миттєво зрозуміли, що відбувається щось непередбачуване, набагато більше, ніж просто моральний скандал, коли репресивний апарат режиму починає обертатися проти тих, хто роками допомагав його будувати або прикривати. Організаторка Настя Івлєєва опинилася в залі суду одразу після репера. Вона заплатила штраф за проведення заходу, але на цьому її проблеми не закінчилися. Мобільний оператор і банк розірвали з нею рекламні контракти, а податкова служба несподівано виявила, що знаменитість не сплатила сотні мільйонів рублів податків. За це їй загрожує до п'яти років позбавлення волі. Інших учасників, зокрема Філіпа Кіркорова – співака й колишнього чоловіка Алли Пугачової, – почали викреслювати з медійної реальності, причому в буквальному сенсі цього слова.
Кіркорова, беззаперечного короля сцени, завжди лояльного до диктатора, почали вирізати з уже записаних телевізійних програм, які мали бути показані в новорічну ніч. Його викреслили повністю і, незважаючи на ціну, найняли нових акторів і музикантів та записали цілі дублі з нуля. За лічені дні людина, яка роздавала карти в російському шоу-бізнесі, була знята з ефіру. Так само сталося і з іншими зірками – ті, хто був на фотографіях події, втратили ефірний час, участь у програмах і фільмах, концертні зали скасували виступи, рекламодавці не відповідали на дзвінки. У такій ситуації скасованим залишалося тільки одне – принизитися перед владним апаратом. Тож учасники почали масово записувати відео з вибаченнями. Вони адресували їх нації, але всі знали, що вони призначені для однієї людини. Це вдалося лише небагатьом. Одним із щасливчиків виявився Діма Білан – одноразова зірка Євробачення, також лояльний до влади. Щоправда, йому довелося поставити підпис під присягою. В умовах диктатури воєнного часу є лише один вихід, окрім призову до армії: поїхати в супроводі телекамер на фронт або кудись у Донецьк і так віддати данину пам'яті. Поїхавши на окуповані території, Білан рятував свою кар'єру в Росії, але перекреслював будь-які можливості за її межами, оскільки ставав добровільним рабом режиму. Менш відомі зірки пішли за схожим сценарієм і почали збирати кошти на допомогу «нашим хлопцям» та іншим «постраждалим від українських фашистів».
Власники клубу, в якому відбувся захід, старі бізнесмени з досвідом роботи з 1990-х років, підійшли до справи оригінально і креативно. Вони придумали свого роду самоприниження, яке було майже геніальним. Одного разу власник клубу з'явився в московському храмі в супроводі камер і вручив якомусь священнику мощі самого святого Миколая. Виявилося, що він щойно придбав їх в інтернеті, зі сертифікатом автентичності, і давно планував пожертвувати їх церкві, оскільки традиційні цінності для нього є найважливішими. Батюшка прийняв мощі, але заступництво не допомогло. Виявилося, що в клубі отруїлися кілька людей, і санітарна служба закрила його для з'ясування причин. Гнів диктатора виявився сильнішим за заступництво святого Миколая.
Шкарпетка, що сповзла з Vacio, звичайно, була лише приводом, оскільки логіка розвитку путінської диктатури все одно призвела б до подібної чистки під будь-яким приводом. Але треба пам'ятати, що путінізм – це лише незграбна підробка сталінізму, де фарс підміняє трагедію. Коли сталінізм був на підйомі, у Радянському Союзі ще діяли футуристи з їхніми естетичними ідеалами й утопічними візіями естетичної революції. Потім прийшла сталінська революція зверху вниз і змела всі ліві фронти мистецтва, а Маяковський вистрілив собі в серце. У путінській революції згори донизу, кульмінацією якої стала «шкарпеткова чистка», таких трагедій немає, тому що сьогоднішнє мистецтво в Росії вже давно беззубе, похідне і, в найгіршому сенсі, постановочне. У сьогоднішній Росії немає Маяковських, Меєргольдів та Ейзенштейнів. І голим тут є не трагікомічний Vacio, а самопроголошений цар.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Skandal ujawnił kryzys reżim
Ми використовуємо