«Сновиди», або Заглянути в сни українських письменників

Чи доводилося вам заглядати у чужі сни? Мабуть, так, якщо хтось з рідних або друзів зустрічав вас уранці вигуком: «Послухай, мені таке наснилося!», і за тим натхненно розповідав, що побачив уві сні.

Цілком можливо, що чийсь сон ставав чудовою оповідкою пригодницького жанру або, якщо ви марновірні, то відразу бралися до стосу сонників, аби те чудове видиво витлумачити, щоправда, зіткнувшись з кардинально протилежним трактуванням того ж явища у різних сонниках, залишалося лише посміятися з власних псевдонаукових потуг.

Однак суперечливість сонників аж ніяк не значить, що добре розказаний сон не тягне як мінімум на хороше оповідання. Цим, мабуть, керувався Тарас Малкович, ініціювавши у дорослій серії «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» видання «Сновиди. Сни українських письменників», за його словами, можливо, першої у світі антології снів. До речі, цікаво було б не обмежуватися письменниками, особисто мене також зацікавили б сни музикантів, кіношників і художників, я впевнена, їм також би вистачило красномовства, аби описати свої сни, а то й зафільмувати їх. Сама ж ідея зібрати під однією палітуркою «твір на тему» багатьох письменників не нова, зокрема, вдалим варіантом такої собі «обов’язкової програми» стали «Сто тисяч слів про любов», реалізовані три роки тому «Фоліо».

Проте, одна справа – писати на вічну тему, а зовсім інша – розповісти щось сокровенне, власний сон усьому світу (нехай навіть він обмежений до 2-3 тисяч читачів, як середньостатистичний тираж книги). Притому не раз сон цей зовсім не такий, як вдячний читач сподівався від тебе почути. От наприклад, кому ж, як не Юрку Винничку, пасувало б розповісти сон вишукано-еротичний, за участі розкішних дів ночі, якусь таку куртуазну пригоду… Аби ж то! Автор підступно вирішив «почастувати» читача таким горором, що аж кров холоне. Невмотивоване, повторюване  в інваріантах дітовбивство – від немовлят до малюків, які переслідують бідолаху-сновиду навіть вдома, включно із замітанням слідів – то би вже й Ірод вжахнувся.

У нав’язливій ідеї поцілити з гвинтівки у високопосадовця, аби врятувати країну, Юрій Андрухович  зізнався у пресі ще до виходу «Сновид», однак хто про це нічого не чув, зможе прочитати про його снайперську виправу, яка щоразу не знаходить свого логічного кінця, у цій книзі.

І при найбільшому бажанні не вдасться навіть побіжно згадати про усі сни з цієї книги, оскільки аж 80 письменників зголосилися віддати їх на суд читачів. Тому я, певне, розкажу про ті, що найбільше вразили особисто мене або ж запам’яталися якимось незвичними чи несподіваними моментами. Проте, якщо намагатися таки робити якесь узагальнення, то можна спробувати класифікувати сни за напрямами чи жанрами,  подібно до літератури, адже часто у них є цілком чітка класична сюжетна структура – зав’язка-колізії-кульмінація-розв’язка, що свідчить, що наша свідомість у сні працює незгірш за самого письменника. Одні сни є цілком реалістичні, інші – фантастичні, є і сюрреалізм трапляються сни пригодницькі з екзотичними мандрівками чи дивовижними чудовиськами, сни жахів або якісь такі метафоричні видіння. Словом, у цій книзі багатий ґрунт і для літературознавців, і для психологів, і для культурологів.  

Дехто з письменників розповів і про сни, які справдилися, тобто віщі. Зокрема, Оксана Забужко стверджує, що впродовж двох років у снах бачила майбутню Чорнобильську катастрофу. Що до снів і до прохання про них написати письменниця поставилася серйозно, свідчить і короткий авторський вступ, у якому Забужко зізнається, що сни є для неї одним із найважливіших «засобів інформації», без якого вона нічого в житті не змогла б написати. Не дивно, що письменниця всерйоз трактує сни, у яких до неї  приходять Лесь Курбас чи Анна Ахматова, то раптом береться обороняти національну гідність перед Путіном або ж бачить Януковича, що виступає на якійсь міжнародній конференції, але не знає багатьох слів, через що перекладачка скаржиться, що мусить його редагувати. І хто скаже по цьому, що не буває віщих снів? Принаймні Василь Шкляр наполягає, що його сон з Горбачовим, який, гостюючи в нього, наминав вареники з вишнями, – то було достоту зашифроване повідомлення про майбутній розпад Радянського Союзу.

Серед снів, які, за визначенням самих авторів, справдилися, дуже вразив той, що розповіла львівська поетеса Галина Крук. І справа не тільки в тому, що побачене уві сні таки незадовго відбулося в реальності, а й у тому, що письменниця зуміла розповісти свою історію настільки реалістично і майстерно з описом деталей інтер’єру і власних відчуттів, що мені під час читання навіть стало моторошно, вочевидь, це ж довелося пережити авторці в описаній нею ситуації. Це ще один, психологічно важкий сон, який, на жаль, досить виразно віщував смерть двох людей.

Особливо ж мене зачепила за живе розповідь про страшний, повторюваний з року в рік сон Анатолія Дімарова, така глибока і зворушлива, що, з огляду на цілковиту лаконічність, хочу процитувати  її тут: 

« З року в рік напередодні 22 червня мені насинається та проклята війна. Наче я вибіг із лісу, де стояла наша частина. І за мною  одразу ж погнався «Мессершмідт». Я падаю у високу траву, ховаючись од трасуючих куль і вже не очима – потилицею виразно бачу замість «Мессершмідта» «Юнкерс», що одразу ж переходить у піке. Од нього відривається бомба і, моторошно виючи, летить прямо на мене… Цей сон приходить до мене, мабуть. Тому, що я щороку напередодні 22-го поминаю моїх однокласників, з яких жоден, чуєте – жоден! – не повернувся з війни».

У снах письменників переслідують не тільки реальні страшні події з минулого, але й імовірні, і не менш страшні ситуації, які до того ж, повторюються. Це неможливість оборонитися уві сні від чийогось нападу чи вибратися з якоїсь споруди. А у випадку письменника і дисидента, політв’язня  Ігоря  Калинця – це страшний сон про те, що він ніяк не може вийти на волю, якісь дрібничкові, але численні перешкоди призводять до його сум’яття і єдиний спосіб визволитися – це прокинутися.

Молоді також сняться жахіття, однак однозначно сучасніші. Скажімо, сон Владислава Шубенкова про комп’ютерний вірус, який знищує не тільки розумні машини, але і їх власників – не найприємніше, що можна побачити, коли заплющуєш очі. Опис жахіття, коли його друг зникає з реальності, а потім і власне тіло прозорішає і зникає, змусив автора після пробудження викреслити своє ім’я  з усіх соцмереж.

Найрізноманітніші ситуації з життя не раз сплітаються в хитромудре мереживо снів, от вже коли творча свідомість може собі вільно піднятися над реальністю. Чим не кафкіанський сон Тимофія Гавриліва, який обирає дивний спосіб добратися на роботу, здійнявшись у повітря, а все тому, що у місті раптово зникають тротуари. Сновида Гаврилів поводиться уві сні цілковито помірковано, сказати б навіть, по-міщанськи, не піднімаючись над будинками, залишивши цю можливість політати на колись, коли буде у відпустці. Наразі ж спізнення на роботу не надихало його до надмірного витання у високості. Що, як не усмішку, може викликати в зашореного роботою читача таке зізнання?

Серед химерних снів, які також можуть розвеселити читача (не все ж про кошмари розказувати!), не можна не згадати сон Наталки Білоцерківець, у якому вона, за власним зізнанням, була мамою чорношкірого хлопчика, який грає на саксофоні. Кумедно, що химерний сон отримав свою логічну, дотепну розв’язку вже після пробудження, у жарті доньки поетеси: « І ти не могла народити одразу чотирьох негренят? Ми б тоді мали власний джазовий квартет!»

Не без гумору розповіла про власні сни Світлана Пиркало, яка насамперед попереджає, що усі сни – справжні, однак сновида відмовляється відповідати за проникнення в її підсвідомість персонажів української літератури, таких як брати Капранови, (які також не забули «втесатися» в сон з Пушкіном до Андрія Бондаря) або ж Андрій Кокотюха. Однак підсвідомість сновиди вперто закидає їх в дивні ситуації, чудернацькі, як не крути. Найкумеднішим у Пиркало мені видався сон «Попелюшка» - новітній варіант про мезальянс, та не простий, адже вередлива принцеса хоче заміж за…. Попелюшку. Не отримавши королівського благословення, зовсім, щоправда, не через нетрадиційну орієнтацію, а через упослідженість обраниці, закохані принцеса і Попелюшка рушають собі геть, а з усього королівства беруть собі тільки…. Дмитра Павличка! І звісно, пояснюється чому: «Він добре складає вірші й непогано бринькає на гітарі. Аби не забути рідну мову на чужині».

Неймовірно мальовничими, натхненними і сповненими ніжності виявилися сни двох поеток – Світлани Богдан і Богдани Матіяш. Світлана Богдан розповіла про «Сон з багатьма сонцями» - у ньому на небі над морем не тільки ясніють цілих десять сонць відразу, а й з’являється осяйний ангел, потім починають танцювати рибки і у воді розквітають небачені водорості, а потім десять сонць одне по одному починають сідати за обрій і на небі засвічуються мільярди зірок. Однак переповідати цей сон – майже те саме, що намагатися переповісти власними словами поезію, тому краще прочитати.

А Богдана Матіяш вирішила розповісти не один, а цілих сім улюблених снів, адже пан Ляпка-Малкович, хоч і заглядає у сни письменників, та не може додивитися їх до кінця, однак вони й самі усе йому розкажуть. Так і Богдана, серед інших, розповіла сон, у якому вона була діамантом, і це відчуття зобов’язувало до великої відповідальності: « І просто знала: якщо я – діамант, то не можу  дозволити собі якихось кепських речей. Без цього сну я, може, набагато пізніше зрозуміла або й не зрозуміла зовсім, що такий діамант є в кожному. Що кожен з нас такий самий коштовний, як цей камінь, або й ще коштовніший».

З семи улюблених Богданиних снів для мене стали улюбленими два її сни: якщо можна собі чиїсь сни вподобати чи полюбити, так само як добру поезію чи неймовірно гарну картину, то це, власне і є той випадок. Один із них – «Сон про метро між Києвом і Варшавою», а другий «Сон про те, як хочеться покласти голову комусь на коліна» – настільки суголосний власним внутрішнім переживанням, що якоїсь миті просто відчуваєш в реальності те, що авторка відчула уві сні.

Закінчити цей сновидійний огляд теж захотілося словами Богдани Матіяш, бо саме вони видалися мені мимоволі знайденим поеткою ключем до всієї затії з цією антологією: « З цими снами мені добре і вдячно. А ще трохи дивно: бо колись мене вже не буде, а ці сни й далі собі у цій книжці житимуть». 

Сновиди. Сни українських письменників. Серія «Доросла серія». Упорядник Тарас Малкович. А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010.