У чому була помилка Зеленського

Пригадуєте, як ще у квітні минулого року президент Франції Емманюель Макрон запропонував «олімпійське перемир’я»? Париж тоді приймав у себе літні Олімпійські ігри, тож закликав увесь світ, а передовсім Україну й Росію піти на тимчасове припинення вогню. Хоча б на момент, допоки в столиці Франції тривало світове спортивне свято – з 26 липня по 11 серпня.

Зрозуміло, що ідея Макрона була доволі утопічною, хоча й красивою. Пам’ятаєте, що відповів французькому колезі український президент Володимир Зеленський? Відповів відмовою й дав таке обґрунтування: «Я в це не вірю з Росією. Не в цей формат – в перемир’я в цілому. Я не вірю в будь-який формат перемир’я з Росією. Це брехня і Емманюель це знає, і він сам свідок цього. Ми разом були у "нормандському форматі", ми разом проходили Мінський процес. Франція, Німеччина, Україна – ми всі є живими свідками того, що замороженого конфлікту з Росією не буває».

Чи правильним є твердження Зеленського? Безумовно. Але чи мудрим? От тут вже виникають сумніви. Мудрість вимагала трохи іншої відповіді. Навіть цілком іншої. Хто я такий, щоб радити президентові України, але, все ж, був би я президентським радником, я б йому рекомендував зразу ж відповісти згодою на заклик Макрона.

Адже було апріорі зрозумілим, що російський диктатор Владімір Путін на це перемир’я не погодиться в жодному випадку. Його армія тоді саме захопила український бастіон – місто Авдіївку – і Кремль, окрилений перемогою, прагнув посилити свій успіх на цьому напрямку. Зрозуміло, що жодні заклики чи то Макрона, чи будь-кого іншого росіян би не зупинили. Але Путін вирішив бути мудрим і не спішити з гучними заявами. І що ж, за нього всю роботу зробив Зеленський. Як в українському народному жарті: «Свисни, Іване, бо ти дурніший». Завсідникам Кремля залишилося вдавати безневинних, знизувати плечима, мовляв, може, ми б і хотіли, але, бачте, «агресивна Україна», «режим Зеленського» виступає проти.

Можна теж пригадати, як уже прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан у грудні 2024 року закликав до «різдвяного перемир’я». Орбана ми, звісно, не любимо, але треба було б мати на увазі, що він міг виконувати доручення американського президента-електа (на той момент) Дональда Трампа. Напередодні угорський прем’єр зустрівся з новообраним американським президентом у його маєтку Мар-а-Лаґо. Тож дуже ймовірно, що це була не ініціатива самого Орбана, а пробна куля від Трампа. І Зеленський її пропустив, арогантно відмовившись від пропозиції. А Путін знову ж повівся хитріше, знову дочекавшись, коли опонент «свисне першим».

Далі ми були свідками повного дипломатичного фіаско Зеленського в Овальному кабінеті. І знову ж через те, що український президент вперто не хотів схвально відгукуватися на миротворчі ініціативи Трампа. Підкреслю: не йти реально на них, а просто схвально відгукнутися – це все, чого очікував американський візаві під телевізійними камерами. Що було б далі – абсолютно невідомо. Передовсім можна було очікувати, що Путін й так не погодився б. А ще можна було б висунути купу умов, але вже пізніше. В Овальному кабінеті ніхто не вимагав від Зеленського поставити підпис під мирним договором уже й зараз.

Ба більше, уже через кілька днів після сварки в Білому дому Зеленський, котрий мав би нарешті проаналізувати й усвідомити свої поведінкові помилки, лише погіршив ситуацію. Під час розмов зі журналістами в Лондоні він заявив: «До угоди про закінчення війни ще дуже-дуже далеко. Ніхто всі ці кроки не розпочав». Ця заява ще більше розлютила Трампа. «Це найгірша заява, яку міг зробити Зеленський, і Америка цього довго не терпітиме! Це те, про що я говорив, цей хлопець не хоче, щоб був мир, поки він має підтримку Америки», – заявив Трамп. І не просто заявив, а дав наказ Пентаґону припинити військову допомогу Україні й обмін розвідданими.

У Кремлі спостерігали за таким розвитком українсько-американських відносин і просто не вірили своєму щастю. Шампанське відкорковувалося пляшка за пляшкою.

Путін своєю чергою розсипався компліментами до Трампа. То назве його «геніальним», то заявить, що в «Трампа вкрали перемогу» на виборах 2020 року, а от «був би Трамп президентом, то й війни б не було». Новий американський очільник лише слухав і вмлівав від задоволення. А особливо йому сподобалися слова господаря Кремля про те, що європейські лідери, мов цуцики слухатимуться команд Трампа: «Я вас запевняю: Трамп із його характером, його наполегливістю наведе там лад досить швидко. Усі вони встануть біля ноги господаря і будуть ніжно помахувати хвостиком. І все стане на свої місця». Американський президент навіть перепостив ці слова у своїй соцмережі Truth Social.

Чи треба було й Зеленському без упину говорити компліменти Трампові? Не впевнений. А от що безумовно треба було робити, то це за кожної найменшої нагоди запевняти: «Ми за мир! Перемир’я, припинення вогню? Та хоч уже! Де тут підписати угоду?». Щоб у недоброзичливців не залишилося ні найменшої підстави звинувачувати Україну загалом і її президента зокрема в агресивності й бажанні продовжувати війну.

Адже теза про те, що «війна потрібне саме Зеленському, бо інакше він позбудеться влади», активно використовується і російськими пропагандистами, і платними підспівувачами Кремля на Заході, і просто корисними ідіотами. Тому українському президентові і всім речникам України треба чітко виартикулювати єдину тезу: «Ми прагнемо миру! Ми за перемир’я! Ми за припинення вогню хоч тимчасове, хоч вічне!». Ці слова мають, як то кажуть, відскакувати від зубів всіх українських представників на міжнародній арені – від президента до останнього клерка зовнішньополітичного відомства.

І дуже добре, що розуміння цієї простої істини нарешті було продемонстровано під час українсько-американських перемовин у Джидді. Тому й зустріч пройшла не просто вдало, а феєрично успішно. Фактично зразу ж після її завершення Україні було відновлено і військову допомогу, й обмін розвідданими. А все чому? Бо українські представники на перемовинах переконливо запевняли: ми за мир!

А от за що Росія – зараз побачимо. Як слушно зауважив голова американської переговорної делегації в Джидді, держсекретар США Марко Рубіо, «зараз м’яч на боці Москви». І проблеми тепер почалися в росіян. Адже зразу було зрозуміло, що Москва перемир’я аж ніяк не хоче. Путін переконаний, що справи в його армії йдуть блискуче, вона тисне на всіх фронтах. Тому зупинятися не можна в жодному разі.

Саме про це й заявив спершу путінський помічник Юрій Ушаков, що, мовляв, тимчасове перемир'я з Україною для Росії не цікаве. Потім уже висловився сам Путін, трохи хитріше, але суть та сама. «Ми згодні з пропозиціями припинити бойові дії. Але виходимо з того, що це припинення має бути таким, яке б призвело до довгострокового миру й усунуло б початкові причини цієї кризи», – заявив Путін.

Це мені нагадало легендарну фразу першого президента ІІІ Речі Посполитої Леха Валенси: «Я за, і навіть проти». Хоча й у російській мові є доречний відповідник: «Да нет, наверное».

Тож зрозуміло, що Путін має намір крутити Америці голову. Чи це йому вдасться? От навряд чи, навіть за всієї Трампової слабкості до компліментів і вразливості до хитрощів Кремля. Пригадаймо, як він себе поводив під час першої каденції на посаді американського президента. Теж називав Путіна «другом», обнімався з ним, запевняв, що довіряє йому більше, ніж власним спецслужбам. Але в той же час без вагань давав команду обстрілювати російських вояків у Сирії, запроваджував найжорсткіші антиросійські санкції, а головне – першим з американських президентів надав Україні летальну зброю, ті легендарні «джавеліни».

От і зараз бачимо, що Трамп не такий уже й простачок. Компліменти компліментами, але без реальних кроків він не має наміру знімати санкції з Росії. Навіть більше, щойно з Москви долинула непевна відповідь, стала очевидною спроба пропетляти, як санкції посилилися. Як повідомляє телеканал CBS з покликом на джерела в Білому домі, Дональд Трамп зразу ж вирішив посилити антиросійські санкції в банківській і нафтогазовій сферах. Міністерство фінансів США за вказівкою президента не стало пролонговувати на наступні 60 днів виняток, запроваджений ще адміністрацією Джо Байдена, який дозволяв деяким російським банкам продовжувати здійснювати певні операції в енергетичній сфері. Таким чином під обмеження тепер потрапляють «Внешэкономбанк», банк «Открытие», «Совкомбанк», «Сбербанк», ВТБ, Альфа-Банк, Центральний банк Росії та багато інших. Всім їм буде перекрито доступ до американських платіжних систем для проведення розрахунків за енергетичними операціями.

Що це реально означає? А те, що через нові обмежувальні заходи жодна європейська країна не зможе тепер розплачуватися з Росією за надані енергоносії, не ризикуючи при цьому потрапити під санкції США.

Ну що ж, доволі жорстко. То що, можна стверджувати, що Вашингтон повернувся на наш бік? Я б не поспішав. Ситуація з Трампом надзвичайно мінлива. Спостерігатимемо за розвитком ситуації. А Україні тепер головне не наробити й не наговорити дурниць.