«У нас немає проблем з роботою для ВПО»

Маленьке місто Бібрка на 3,8 тис. населення із ще 12 тисячами у селах громади, прихистило майже тисячу вигнаних війною українців з різних регіонів. В ОТГ немає спеціальних центрів, де б могли компактно заселити переселенців, тому вони живуть у приватних будинках. Але водночас у громаді найменший показник безробіття серед переселенців з тих, де проводив дослідження центр «Жіночі перспективи». Можливо, саме цей фактор сприяє швидшій інтеграції нових мешканців у життя громади. А ще активність місцевих мешканців спонукає бути дієвими і нових жителів громади.

ZAXID.NET розповідає, як допомагають один одному мешканці і переселенці Бібрської громади на Львівщині.

«Більшість змогли зберегти свою роботу»

У найбільший пік вимушеної міграції у Бібрці проживало 940 переселенців, зараз їх залишилось 620. Однак серед них 53,8% жінок мають роботу. Координаторка проекту «Адвокаційна підтримка жінок ВПО» у західних областях Наталія Мякушко розповідає, що тут проживають жінки, які змогли зберегти свою роботу і працюють дистанційно (36%).

«Цей результат один з найкращих по громадах, де ми працювали. Унікально, що 4,6% жінок ВПО тут знайшли кращу роботу, ніж мали вдома. Кваліфікація 44,6% жінок відповідає місцевому ринку праці. І лише 7,7% шукали і не змогли знайти роботу», – каже Наталія Мякушко.

За її словами, це досить гарний результат, який свідчить про те, що переселенки влились у громаду, є повноцінними мешканками і почувають себе тут комфортно. Серед ВПО проводили опитування, які у них потреби, яка ситуація у громаді, яка соціально-економічна адаптація. У межах проекту працювали не тільки з вимушено переміщеними жінками, але й з місцевими, щоб досягти поставлених результатів: віднайти ресурс, який би працював на розвиток громади.

Теплиця Клубу рослин, де працюють переселенці (фото ZAXID.NET)

Такі дослідження проводили вибірково в окремих громадах чотирьох західних областей. Кожна досліджувана громада є різна. Але Бібрська громада і ВПО тут активніші, ніж інші.

«Наприклад, Моршин виявився більш адаптованим для прийому переселенців. Але водночас дав їм відчуття розслабленості. Коли вони живуть в готелі, за них платять, то це не дає можливості думати, що робити далі. І люди починають чекати. Тому рухатися треба самим. Допомагати треба тим, хто хоче допомоги. Якщо людина хоче, вона робить, це вже 80% успіху. Ми можемо тільки додати до цього, разом визначити пріоритети, і тоді з ними працювати. Ми не можемо робити за них, а лише дати вудочку», – пояснює голова Центру «Жіночі перспективи» Любов Максимович.

Активна громада спонукає до дієвості і переселенців

На основі досліджень провели тренінги, і самі жінки працювали над розробкою плану дій.

«Одна ініціативна група хотіла облаштувати простір бібліотеки. Інша добивалась реконструкції каналізації. Це досить складний інфраструктурний проект, його не так легко втілити, але він переріс в облагородження Бібрки. Жінки висаджували квіти, проводили толоку», – розповідає Наталка Мякушко.

У Бібрці активна сама громада і міська влада. Спочатку у місті організували проект для інтеграції переселенців «Ми поруч». Щовівторка і щочетверга у музичній школі були зустрічі з психологами, потім спільні мистецькі проекти, майстер-класи. Вони були потрібні, щоб краще познайомитися, з’ясувати потреби кожного. Разом проводять спортивно-туристичні і екологічні заходи, наприклад, організували плоггінг – активний біг з прибиранням сміття.

Заступниця міського голови Бібрки Оксана Довгаль припускає, що секрет швидкої адаптації полягає в тому, що у місті немає місць компактного проживання переселенців, це сприяє залученню нових мешканців у життя громади.

«У нас немає гуртожитків. Можливо, саме це посприяло. Головна наша стратегія полягає в тому, щоб людей інтегрувати, використовуючи індивідуальний підхід», – каже посадовиця.

Так у Бібрці створили волонтерську кухню. Місцева підприємиця Оксана Денисюк надала кімнатку, поставила сушки, обладнання, щоб переробляти овочі та фрукти, сушити і відправляти на фронт. Основу волонтерок становили ВПО, до них долучалися місцеві.

Волонтерська кухня готує сухі набори для військових (фото Влади Крижни)

Оксана Довгаль говорить, що декотрі переселенці не бояться міняти сферу діяльності. Наприклад, харківська науковиця 20 років очолювала дослідницький інститут, а зараз працює в комунальному підприємстві. «Вона любить садити квіти, займатися благоустроєм. Це для душі», – каже заступниця мера.

Деякі переселенці працюють у Клубі рослин. Його засновник Назар Зінько каже, що із чотирьох працевлаштованих торік переселенців двоє повернулися додому, але ті двоє, що працюють далі, мають намір залишитися тут. Клуб рослин постійно має потребу у працівниках, але це важка фізична праця. Також на сезонні роботи щороку наймають людей на «Казкові поля», де росте лаванда, троянди та інші квіти. Підприємці потребують як різноробочих працівників, так і агрономів по декоративних рослинах.

Тренінги для місцевих і розвиток міських установ

Владислава Крижна, яка спершу була змушена покинути рідний Донецьк, а торік евакуювалася і з Краматорська, працює тренеркою за методикою Форум театр, яку практикує 11 років, а також займається розвитком творчого мислення та інструментами креативності. Спершу жінка почала приходити у місцеву бібліотеку, щоб користуватися її простором для роботи, а згодом у них виникла співпраця і спільні творчі ідеї.

«Влітку я запропонувала провести на волонтерських засадах перший курс “Креативні люди”. Восени ми продовжили, організували перший інноваційний захід для бібліотеки для роботи з підлітками “Можливості казки та театру в роботі з групами”. Ще інші заходи призначалися для самих працівників бібліотеки», – згадує Владислава.

Владислава Крижна читає тренінги працівникам культурних і освітніх установ Бібрки (фото з Facebook)

Проект мав успіх, оскільки після нього до тренерки почали звертатися й інші заклади – провели схожий для вихователів дитсадка, організували психологічну гру на базі Народного дому. Згодом ці освітні заходи підтримав Центр «Жіночі перспективи». З такої волонтерської ініціативи робота масштабувалася на інші установи міста.

«У мене специфічна вузьконаправлена діяльність, але я в ній намагалася знайти точки перетину», – підсумовує Владислава Крижна.

Директорка міської бібліотеки Наталія Павелко додає, що бібліотека весь час проводила для переселенців майстер-класи, організувала літературно-драматичний гурток.

«Тут була театралка Марина Агеєнко, вона допомагала організувати театр, ставити постановки. Ціле літо і осінь люди приходили на тренінги, діти долучалися до театру. Були кінопокази українського кіно, а в бібліотеку ВПО приходять читати українську класику», – каже завідувачка бібліотеки.

Спільні ініціативи дали гарні результати. Життя, яке завирувало у бібліотеці, дало поштовх до її розвитку. Обласна адміністрація виділила кошти на облаштування там громадського простору із зонуванням для різних активностей. За них закуплять меблі, техніку для літературного гуртка, облаштування сцени, а бібліотека вже шукає кошти для проведення ремонту. На основі дитячих казкових історій, які пише Владислава, разом з бібліотекою задумали провести майстер-клас для дітей зі створення персонажа казки і зробити театральну постановку.

Працівники дитсадка навчаються методики казкотерапії (фото Влади Крижни)

Світлана Локатир з Херсонщини, яка разом з трьома дітьми поселилися у Нових Стрілищах, раніше працювала у садочку. Тепер жінка шиє на продаж прапори. Її дочка Олена розповідає: «Це була моя ініціатива. На Херсонщині я навчалась в ліцеї і ходила на гурток вишивання та шиття. Коли ми приїхали сюди, була потреба у прапорах. Я зголосилася, і ми почали шити їх масово. Потім ще почали шити такі синьо-жовті подушки. Мама – прапори, я подушки. Але коли я пішла до школи, вже не вистачало часу, тепер мама сама шиє».

Донька розповідає, що мама хоче розвиватися в цій сфері, шукає приміщення, щоб масштабувати швейну справу. А 16-річна Олена планує наступного року вступати у львівський виш, тому сім’я тут залишиться.

Сім’я з Херсонщини шиє українські прапори та синьо-жовті подушки (фото з Facebook)

Координаторка проекту «Адвокаційна підтримка жінок ВПО» Наталія Мякушко каже, що у Бібрській громаді такі результати, які можна використовувати на розвиток громади, таких жінок треба активніше залучати.

«Сюди, у Бібрку, приїхали такі люди, які вміють собі дати раду і розуміють, що потрібно працювати не тільки для себе і родини. 40% готові започаткувати власний бізнес. Ці малі мікробізнеси можуть підсилити існуючі підприємства. Я бачу тут великий потенціал, тут активні люди», – підсумовує Наталія Мякушко.

Бібрська громада активно розвивається у сфері туризму, тому це відкриває можливості для нових мешканців. Їхні бізнеси можуть підсилити цю галузь. Так сім років тому не побоялись переїхати на інший бік країни харківські підприємці Дейнеки. Вони створили у Бібрській громаді сімейне фермерське господарство «Галицька сорока». Зараз сім’я із власних ягідних плантацій збирає урожай, з якого робить вино і варення, відновлюючи традиції давніх українських рецептів.