Україна – не Росія?

Чергова ракетна атака по Україні. Чергові численні жертви. За три роки повномасштабної війни, здавалося б, можна було звикнути до такого страшного сьогодення. Але – не виходить. Зокрема, тому, що сумська трагедія пов’язана зі скандалом, про який теж варто говорити.

Почалося все зі заяви більш ніж одіозної нардепки Мар’яни Безуглої, яка заявила, що в конгрес-центрі Сумського державного університету були збори військовиків – і саме туди цілили росіяни. Те, що це озвучила саме Безугла, у багатьох відразу викликало відповідну реакцію: усе це брехня. Але надалі з’явилися інші джерела інформації. Наприклад, міський голова Конотопа Артем Семеніхін. А наступного дня стало відомо, що внаслідок ракетного удару загинув командир 27-ї реактивної артилерійської бригади, полковник Юрій Юла.

Втім, стовідсотково достовірної інформації немає. Зокрема, через мовчання влади, насамперед місцевої, голови Сумської ОВА Артюха, від якого розлючений Семеніхін на емоціях відразу після російського удару вимагав піти у відставку. І це насправді дуже погано.

Погано, що влада не комунікує зі суспільством. А вся комунікація зводиться до чергових закликів про «люту помсту росіянам». І, знаєте, що більше, частіше і голосніше чиновники кричать про черговий злочин росіян, то неприємніші питання виникають.

Невеличкий неліричний відступ для тих, хто уже готовий затаврувати нас «виправдовувачами російського військового злочину». Ні, це не вигадка, у соцмережах подібні речі зустрічаються – і з кожним місяцем усе частіше. Відразу розставимо всі точки на «і». По-перше, кожна загибель українського чи іноземного громадянина в Україні – це російський злочин. Так, навіть загибель українських військовиків чи іноземців у складі Інтернаціонального легіону – це теж злочин Росії, хай що б там говорили закони про право на війну. Жодного права на війну проти України в Росії, її влади і населення, не було і немає. Тому неважливо, хто загинув від російської ракети чи кулі – діти у Кривому Розі чи військові на лінії бойового зіткнення. Вони не повинні були загинути. А загинули через агресію РФ. Тому, повторимо ще раз, КОЖНА смерть в Україні, пов’язана з війною (навіть інфаркт після побаченого), – це злочин росіян. Тут нема чого обговорювати. Але…

Завдання України, української влади полягає в тому, щоб по максимуму не допустити цих смертей. Власне кажучи, ми для цього й обираємо владу. Не за те, що хтось молодий, хтось красивий, хтось україномовний, хтось «свій пацан», хтось «нове обличчя». Зовсім ні. Ми обираємо владу для того, щоб вона у відповідний момент подбала про наш захист. Іншої причини для наявності влади немає і бути не може. Тільки підтримка порядку на відповідній території й забезпечення захисту населення цієї території. Думаємо, це настільки очевидно, що ми могли і не наголошувати на цьому. Та все ж, про всяк випадок ще раз прочитайте цей абзац. Ми ж ідемо далі.

Так, ми не знаємо, чи було якесь зібрання в конгрес-центрі СумДУ. Чи був витік інформації про неї. Чи було наведення російських ракет. Бо існує й інша версія – що Росія зараз намагається зірвати процес домовленостей про перемир’я руками України, тому спеціально б’є по цивільних, аби спровокувати відповідну реакцію нашої держави. А якщо в Сумах і було те, про що говорять вищезгадані спікери, то це агресори могли використати і для того, щоб розколоти українське суспільство по лінії ставлення до військовиків, аби викликати реакцію цивільних людей, мовляв, «військовики підставляють мирних мешканців». У нинішній час я не став би відкидати і такого підступу з боку Кремля.

Це все поки що лише припущення. На відміну від інших подібних інцидентів, де було доведено факт безглуздих і, будемо говорити прямо, злочинних наказів. Але припущення, за яким стоїть, наприклад, слово мера міста, того ж Семеніхіна. Та й Безуглої, хай як ви до неї ставитесь. Вона – народна депутатка. І влада має або реагувати на слова парламентаря, або засудити її за наклепи. А просто ігнорувати сказане пані Мар’яною – це не вихід, зовсім не вихід.

Тому влада мала відреагувати на слова Семеніхіна і Безуглої. Розібратися. Відкрито розібратися. І, якщо в історії зі сумським ударом справді були якісь дії, на які натякають мер і нардепка, – відповідно покарати винних. Знаєте, чому це потрібно навіть зараз? (Я б сказав – особливо зараз.) Бо 2002 року в Росії, коли чеченські терористи захопили московський театральний центр на Дубровці – тодішня (нинішня) російська влада усе, усі жертви звалила тільки на чеченців. А про те, що дії силовиків, наприклад, використання спецгазу, могли завершитися смертями заручників, смертями, яких можна було уникнути, – про це не було сказано жодного слова. А тим, хто це казав, заткнули рота.

І так було й у випадку з «Курськом», і з трагедією в Беслані. Влада завжди і всюди була права. А винен – тільки ворог. Чи ж треба пояснювати, до чого це призвело? Ми всі бачимо наслідки такої безвідповідальності влади. Скажіть чесно, ви хочете, щоб українська влада – ця чи наступна, неважливо – завдяки безвідповідальності перетворилася на копію Путіна?

А якщо ні – тоді кожен має відповідати за своє. Агресор – за УСІ жертви в Україні. А місцеві чиновники, командири та інші причетні особи – за ті моменти, коли жертв можна і треба було уникнути (наприклад, не влаштовуючи захід у Коломиї, захід, який обернувся загибеллю дитини, якщо ви забули). Бо влада, нагадаю, обрана нами не для того, щоб нами керувати – вибачте, я людина доросла, відповідальна, уже майже 30 років маю сім’ю, дітей, і якось увесь цей час давав їм раду, – а для захисту. І там, де цим захистом нехтують, – відповідальні мають понести покарання.

Ще один особистий момент. З певних родинних обставин я постійно стежу за іншою війною, яка триває нині, – за війною на Близькому Сході. І, знаєте, тамтешні журналісти, які висвітлюють події війни, вони не натякають, вони прямо вимагають створення незалежної комісії, яка має розібратися в катастрофі 7 жовтня 2023 року. А після цього мають бути покарані ті, хто виявився винним у цій катастрофі (кожен своєю мірою). Навіть прем’єр Беньямін Нетаньягу, головний чиновник у країні. І при цьому їх, цих журналістів, ніхто не звинувачує в тому, що вони намагаються «відмазати» ХАМАС, у тому, що вони працюють на ворога.

Напевно, це тому, що Ізраїль воює не 3 чи 11 років, а майже всі 77 років існування нинішньої держави. І неодноразово стикався не тільки з героїзмом військових і цивільних, а й з помилками, халатністю, а то і зрадами своїх. І ізраїльтяни чудово розуміють, що є вина ворога, а є й провина відповідальних своїх. І ті, хто відповідальні, мають відповідати. Бо їх саме для цього – для захисту – й обирали. А якщо не захистили – відповідайте.

І ще одне. У день, коли палестинські терористи віддали тіла сім’ї Бібас (тих маленьких хлопчиків з мамою, яких убили просто тому, що вони – євреї), президент Ізраїлю Іхцак Герцог сказав такі слова, і родині Бібасів, і всім громадянам країни: «Вибачте, що ми не виконали свого обов’язку. Вибачте, що ми не захистили вас того проклятого дня».

Ось у чому суть влади. Захист і відповідальність. А якщо в Сумах не було жодних неправильних дій з боку голови ОВА чи військового командування – нехай відповідають за наклепи мер Семеніхін і нардепка Безугла. Але відкрито і чесно. Щоб Україна не уподібнилася Росії, де влада завдяки безвідповідальності перетворилася на справжнього монстра.