Україна по-мінськи під соусом «Надія»
IQ

Україна по-мінськи під соусом «Надія»

Яку місію виконує Надія Савченко

Максим Віхров, 1 серпня 2016 7997 22

За кілька тижнів після повернення Надія Савченко перетворилася з національної героїні на героїню серіалу «Зрада по-українськи». Ще недавно вся країна, затамувавши подих, спостерігала за голодуванням летунки, а тепер у неї мало не жбурляють яйця. Причому жбурляють їх не латентні сепаратисти, а одеські патріоти – ті самі, які стримують реванш проросійських сил на півдні. Образ української Жанни д’Арк, який сформувався щодо Савченко, руйнується на очах – таких радикальних метаморфоз наша політика ще не знала. Ці зміни вже породили чимало конспірологічних гіпотез, бо залишити без пояснення цей феномен просто неможливо. Втім, особливо мудрувати не варто, бо пояснення лежить на поверхні.

Жанна д’Мінськ

Як Савченко розсварилася з тими, хто молився на неї, – загальновідомо. Повернувшись в Україну, вона почала озвучувати крамольні меседжі, від яких патріотичну громадськість буквально била пропасниця. Почнемо з того, що Савченко висловилася за переговори з лідерами сепаратистів без участі Москви, ніби події на Донбасі – не зовнішня агресія, а внутрішня українська проблема. Щоправда, пізніше вона нагадала про поетапне зняття санкцій з Росії мірою виконання нею Мінських угод. А от надання Україні військової допомоги Заходом Савченко засудила: мовляв, аби не спровокувати третю світову війну.

Олії у вогонь недовіри патріотів підлили і ватажки ЛНР та ДНР, які раптом почали хвалити Савченко. Плотницький навіть назвав Надію миротворцем-одинаком і вже пообіцяв створити «депутатську групу» для переговорів з нею. Також про готовність говорити зі Савченко заявив Захарченко – той самий, який ще два місяці тому обіцяв її вбити. І тут же Савченко висловлює сподівання на те, що російсько-українська війна закінчиться вже цього року. На такому тлі її розмови про взаємопрощення та примирення сприймали як елемент сепаратистської пропаганди.

Не дивно, що у прихильників Незламної Надії стався брутальний розрив шаблонів. Ще вчора Савченко була іконою українського спротиву окупації, але потім вона замироточила і заговорила голосом Медведчука. Невже у Росії її перекупили чи перекодували їй свідомість? Чи, може, вона від початку була засланим козачком і історія з полоном, ув’язненням, судилищем та голодуванням – це просто майстерна постановка? Хто взагалі здатен провернути таку блискучу комбінацію? Не дивно, що конспірологи дали собі волю: руки Кремля стали ще довшими, а змова проти України – ще більш масштабною.

Криголам «Надія»

Однак насправді все не настільки заплутано, особливо якщо не множити сутності понад необхідність, як заповідав Оккам. Сама по собі Савченко – це пересічна особа, яка потрапила у непересічні обставини. Приписувати їй витончене інтриганство та участь у глобальних змовах безглуздо – варто лише подивитись в її очі. На певному етапі їй справді «допомогли зрозуміти ситуацію», і вона, схоже, щиро вірить у те, що каже. Причому вірить більше, ніж розуміє – не викликає жодних сумнівів, що після повернення з Росії їй допомагають толкові спічрайтери, і вона сумлінно дослухається їхніх порад.

Головне питання: яка її роль у сучасній українській історії? Судячи з усього, головне призначення Савченко – зламати публічний дискурс, що склався довкола Мінських угод. З одного боку, вона рве шаблони войовничим патріотам, які чекали від неї зовсім інших меседжів. Якби нинішні меседжі Савченко озвучував Медведчук, його словам ніхто б не надавав ваги, бо він торочить все це два роки поспіль. Але відблиск героїчного ореолу Савченко надає цим заяложеним меседжам нового звучання і змушує суспільство знову їх переосмислювати. Все ж таки Надія – не кума Путіна, аби пропускати її слова повз вуха.

З іншого боку, тріщать шаблони й у сепаратистів. Савченко, яку вони звикли вважати убивцею журналістів, садисткою та катюгою з батальйону «Айдар», раптом стала «миротворцем», який озвучує цілком правильні (на їхній погляд) пропозиції. І образ українського військового, уособлення Київської Хунти раптом починає грати несподіваними барвами. Зрозуміло, що по жоден бік барикад Савченко не готові прийняти за свою (патріоти – вже не готові, а сепаратисти – ще). Але навряд чи її функція полягає у тому, щоб стати лідером. Її завдання полягає в тому, аби зондувати суспільну думку. Причому зондувати так, щоби вся вона пішла тріщинами і громадськість знов повернулася до стану невизначеності щодо ситуації на Донбасі.

Кому це треба?

Кому потрібно зруйнувати усталене неприйняття патріотами Мінських угод? Кому треба підкинути сепаратистам несподіваного союзника-«укропа»? Тим, хто прагне втілення Мінський угод. В даному випадку, найбільше зацікавлений у цьому офіційний Київ. На відміну від Москви, саме Київ буде розхльобувати наслідки Мінських угод, зокрема ті, які спровокує їх суспільне несприйняття. Вочевидь, жбурляння гранат під Верховною Радою змусило Київ всерйоз взятися за суспільну думку. Тому влада доклала чимало зусиль, аби створити скороминущий, але яскравий культ Савченко і спрямувати його потенціал на злам патріотичного консенсусу щодо неприпустимості «мінської зради».

Утім, аналогічна спецоперація проводиться і щодо сепаратистської аудиторії. Їм пропонують образ «адекватного укропа», який виступає за мир і ретранслює «мінські» меседжі переконливіше, ніж навіть ватажки ЛНР і ДНР. Вочевидь, розрахунок Києва полягає в тому, що до конкретної реалізації Мінських угод ще довго, але готуватись до цього треба вже зараз. А точніше, готувати до цього суспільство. І Савченко підійшла на цю роль якнайкраще. Що ж до Кремля, його така стратегія Києва цілком влаштовує. Враховуючи скрутне становище самої Росії, Путін явно зацікавлений вийти з української авантюри якнайшвидше. Тому саботувати підготовчі роботи Києва в Кремлі не будуть. Цілком імовірно, що пригоди Савченко у Росії – це пас, який Київ з мовчазною вдячністю прийняв і розігрує, як може.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук