В очікуванні милості від мафії
IQ

В очікуванні милості від мафії

Підводні камені на шляху до нової Конституції України

Олександр Косвінцев, 8 квітня 2015 4346 0

Дуже насторожує сигнал, який подав співвітчизникам глава КМУ Арсеній Яценюк. Виступаючи нещодавно на нараді з губернаторами, він заявив, що нова Конституція країни має бути затверджена на референдумі.

Відкрив Америку! Начебто і так зрозуміло, що інакше змінювати Конституцію нині просто неприпустимо. Не для того ж українці проливали кров на Майдані, щоб їх укотре відсторонили від прийняття Основного Закону країни. Однак ніхто зараз не може виключити варіант, що нову Конституцію можуть прийняти (під виглядом внесення змін до старої і під приводом нестачі часу) шляхом голосування у Верховній Раді України – фактично кулуарно, якщо врахувати, що парламент обирався за старим виборчим законодавством і вже показав свою залежність від однієї гілки влади.

Будучи досвідченим політиком, Яценюк навряд чи б став кидатися такими висловлюваннями без вагомої причини. Маркером тут слугує не тільки те, що прем'єр і президент Петро Порошенко є лідерами різних політсил. Як зазначали політологи, дві ці людини особисто зчепилися у політичній сутичці, оскільки обоє володіють президентськими амбіціями. Напередодні місцевих виборів, котрі, як обіцяв Порошенко, відбудуться цьогоріч, конкуренція між двома головними чиновниками України може загостритися.

Правда, зараз взаємини команд президента і прем'єра будуються за принципом Троцького: ні миру, ні війни. «Поки що сміття з хати ніхто на Печерських пагорбах не виносить: обидві сторони прекрасно розуміють, що будь-які публічні чвари всередині чинної влади апріорі викликають засудження і з боку українського суспільства, і у наших західних партнерів», – зауважив оглядач видання «ДС» Олег Поліщук і одразу ж зробив застереження: «Утім ситуація з ретельно приховуваними внутрішніми конфліктами будь-якої миті може перейти в гостру фазу відкритого протистояння між Банковою і Кабміном, чого з таким нетерпінням чекає господар Кремля».

Тому сигнал Яценюка, швидше за все, варто розуміти так. Йому не з руки відкритим текстом говорити, що в БПП виношують плани кулуарного вирішення проблеми з оновленням Конституції. Але й залишатися байдужим до політичного мародерства прем'єр теж начебто не бажає. Простіше кажучи, глава КМУ намагається всидіти на двох стільцях, але це не дуже надійна диспозиція.

Але чому в питаннях Конституції не можна довіритися Верховній Раді?

Мафія просить громадян вірити їй

Взагалі-то на парламент можна було б покластися у справі зміни Основного Закону. Така практика досить поширена в багатьох західних країнах. Однак Україна – далеко не Захід, а чинна ВРУ – не та структура, якій українські громадяни могли б безоглядно довіряти свою долю.

Важко назвати ВРУ держорганом, що відповідає корінним інтересам народу. Воно й зрозуміло, адже навіть після Революції гідності в неї зуміли пробратися близько 80 поплічників Януковича, бізнес-ділків Фірташа, Пінчука, Ахметова... Деякі з цих «нових» депутатів об'єдналися у фракцію «Опозиційний блок», але це ніяка не опозиція в загальноприйнятому розумінні слова, а збіговисько недоброзичливців України. Серед «народних обранців» перебувають навіть ті, хто свого часу голосував за «закони 16 січня», за допомогою яких «регіонали» мали намір перетворити цей самий народ у безсловесну худобу.

Думку про те, що через нечисленність ця фракція не відіграє жодної ролі у діяльності парламенту, не можна вважати спроможною. Насправді досвідчені політикани, особливо ті, за ким стоять нувориші і Кремль, володіють грошовим ресурсом і пускають його у хід. Недарма ж головний «радикал» країни Олег Ляшко днями кричав, що в Раді спостерігається тотальна корупція.

Проблема, однак, не тільки в тому, що у ВРУ сидять колишні «регіонали». У списку Блоку Петра Порошенка (БПП) рух «Чесно» також виявив, як мінімум, «15 фігурантів антикорупційних журналістських розслідувань». Деякі з них, незважаючи ні на що, потрапили до парламенту і задають там тон.

Наприклад, відоме перекотиполе від політики Сергій Куніцин пройшов у ВРУ за списком БПП і зараз керує підкомітетом з питань соцзахисту. А ще напередодні виборів 2012 року експерти «Чесно» винесли вердикт: кандидат Куніцин (тоді він йшов від «Удару») не відповідав необхідним критеріям, оскільки за ним тягнувся шлейф корупційних скандалів, а його декларація про доходи не відповідала вимогам прозорості. За два роки грішки політика нікуди не поділися. Але в БПП його зачислили до білих і пухнастих. Подібних «милих зайчиків» у президентському блоці чимало.

«Народний фронт» у цьому плані не відстає. Ось лише кілька прикладів. Після перемоги Майдану, коли на віче представляли новий склад Кабміну, гучним свистом була зустрінута кандидатура екс-міністра праці і соцполітики Людмили Денисової, в біографії котрої люди побачили чимало темних плям. Громадяни гідно оцінили її «внесок» у поліпшення їхнього життя. Але лідер «НФ» це проігнорував.

«Фронтовиком» також числиться Денис Дендзерський, знайомий мешканцям Дніпропетровщини за скандалом з фірмою ВЕСТА, співвласником якої він був разом зі своїм батьком. За даними ЗМІ, 2009 року ця фірма зуміла вибити держзамовлення на будівництво 1,6 км дороги і майстерно завищила її вартість. Загалом на цю дорогу нібито було витрачено майже весь обсяг коштів, передбачених у бюджеті для ремонту доріг області на весь рік.

Взагалі значна частина складу ВРУ може слугувати вдалою ілюстрацією до ще одного викриття Яценюка. Нещодавно в пориві відвертості він визнав: «За 20 років корупційна система перетворилася на добре організовану мафію. Це мафія, яка має своїх представників в суді, прокуратурі, СБУ, МВС, в органах державної влади, у Кабінеті міністрів, Адміністрації президента, в Раді». Він ж бо знає, про що говорить.

І ось цьому спрутові громадяни повинні довірити зміну Основного Закону країни шляхом кулуарного «міжсобойчика»? Воістину правий був Умберто Еко: ніщо не породжує стільки тлумачень, як нісенітниця.

Час як чинник маніпуляції

Пора визнати, що нинішня ВРУ мало чим краща за колишню. Тій невеликій кількості політиків нової генерації, котрі були допущені до партсписків або змогли перебороти гроші олігархів у мажоритарних округах, вкрай важко протистояти злагодженій машині корупції. Тим більше, що деяких молодих депутатів, наприклад, колишніх журналістів, судячи з їхньої поведінки, грошові мішки вже встигли взяти на утримання. До такого стану парламент дійшов насамперед внаслідок дій Порошенка з товаришами.

Коли у травні 2014 року Петра Олексійовича, повіривши його обіцянкам, народ обрав президентом, він, очевидно, розумів, що з парламентом часів попередника-кримінальника не вдасться підняти країну. Саме життя підказувало, що нову Раду слід формувати за новим виборчим законом. Однак президент, незважаючи на наявність штату помічників і радників, явно не квапився готувати відповідний законопроект.

Наприкінці серпня прес-служба фракції «Батьківщина» поширила заяву її тодішнього голови Сергія Соболєва. «За чинним законом про вибори, який був ухвалений ще за Януковича, вибори проводити не можна. Тому необхідно внести зміни у виборче законодавство. З цим погодилися всі голови фракцій... Я можу сказати, що вперше за всю нашу історію нам вдалося узгодити з усіма головами фракцій, і ми прийшли до домовленості, що необхідне повернення до пропорційної системи виборів», – повідомляв народу депутат.

Народ, звичайно, радів. Якби це узгоджене рішення було вчасно реалізовано (а для цього були всі умови), в нинішній Раді, напевно, не знайшлося б місця такій кількості слуг олігархів та агентів Кремля. І вона не стала б такою залежною від однієї, причому не найголовнішої (за чинною Конституцією) гілки влади, точніше – перед однією людиною, яка швидко забуває свої обіцянки.

Краще за всіх це змогли розуміти на Банковій. Тому не варто дивуватися, що внаслідок закулісної метушні життєво важливу депутатську домовленість запхали до довгої шухляди.

Якщо врахувати, що до того часу коаліція вже щосили верховодила у ВРУ, а сама жорстко залежала від президента, то можна дійти висновку: такий результат, швидше за все, був свідомим вибором пана Порошенка. Причина зрозуміла. Як зазначала головний редактор «Дзеркала тижня» Юлія Мостова в інтерв'ю для видання «Гордон», Петро Олексійович «розраховував на власну більшість у парламенті». Від себе додам: заради цієї сумнівної мети президент-олігарх, м'яко кажучи, принизив ідеали Майдану-2014 і за допомогою свого апарату, який складається з бізнес-партнерів та інших залежних постатей, направив країну хибним шляхом.

Складається враження, що тепер політичні трюкачі хочуть виконати майже аналогічну операцію з Основним Законом.

Чергове зґвалтування Конституції?

Так визначив те, що відбувається зараз навколо Основного Закону країни, доктор філософських наук, політолог Олексій Шевченко. За його спостереженнями, «всі українські правителі розглядали Конституцію як публічну дівку, покликану задовольнити їхні примхливі владні фантазії».

А як повівся щодо Конституції Порошенко? Що він зробив після інавгурації, яка відбулася 8 червня 2014? У своєму блозі на сайті видання «Gazeta.ua» політолог так відповів на це запитання: «Неважко здогадатися, що славний досвід його попередників підштовхнув його саме до того, щоб вже 26 червня піднести українському суспільству проект конституційних змін. Тоді ще не було Мінських угод, і тому обіцянки «децентралізації» служили лише димовою завісою для спроби посилити свою владу в рамках існуючої конституційної моделі, що викликало жорстку критику навіть серед тих, хто нині перебуває в президентському таборі. Всі ці спроби конституційної «творчості» залишалися б на уповільненому рівні, якби не Мінські угоди і певні зобов'язання, взяті Порошенком перед світовою спільнотою і Росією, які й стали каталізатором нового спалаху «конститутофренії».

Головним питанням усіх цих маніпуляцій, вважає Шевченко, є протягування до Конституції положення про «особливий статус» регіонів. Це може надовго заморозити конфлікт на сході України. «Між тим у чинній Конституції є всі пункти, що стосуються децентралізації та посилення ролі місцевого самоврядування. Подальше вдосконалення цих положень не потребує масштабної зміну конституційного устрою країни, а може бути досягнуто в рамках поточного законодавства», – зазначив професор.

Інструментом маніпуляцій став, зокрема, час. Наприклад, 21 лютого президент, перебуваючи в Запоріжжі для представлення новоспеченого губернатора Валентина Резніченка, заявив: «Наступного тижня я підпишу нарешті погоджений склад Конституційної комісії». Минув тиждень, два, три... Указ про затвердження складу комісії оприлюднили лише 31 березня! Причину такого зволікання суспільству не пояснили. Зате тепер у глави держави з'явилася можливість зробити публічну заяву, що треба прискорити роботу комісії. Виглядає він турботливим слугою народу. Але варто нагадати, що позаду був майже цілий рік, але протягом нього організовувати роботу над конституційним законопроектом і його широке обговорення влада не поспішала. А тепер можна закликати гнати коней, щоб встигнути до осінніх місцевих виборів. Що це – недбалість (сплачена платниками податків) чи тонкий розрахунок, що в поспіху громадське обговорення конституційних нововведень буде зведено до формальності? Особисто я схиляюся до другого, адже громадяни явно не встигнуть належно вникнути і зреагувати. Та й Венеціанська комісія так швидко навряд чи дасть висновок.

А владі треба, щоб громадяни реально брали участь у законотворчому процесі? Не схоже. Непоінформованість українців у цьому питанні просто вражає. Готуючи цей матеріал, я обдзвонив з десяток активістів та політиків. Ставив їм просте запитання: які конкретно зміни чиновники хочуть внести до Конституції? Слова у відповідях були різні, але зміст такий: «А це треба у них запитати». Влада тримає суспільство на голодному інформаційному пайку, видаючи тільки відомості загального характеру та вигідні їй. Отримувати ж детальну інформацію про роботу з оновлення Конституції безпосередньо з Банкової, якщо судити по постах у Facebook, не мають можливості навіть багато відомих парламентарів та громадських діячів.

Президентська гілка влади поводиться у цьому питанні щодо суспільства вкрай нешанобливо, але досить передбачувано: пан Порошенко, судячи з усього, не відмовився від ідеї змістити баланс владних повноважень у свій бік.

Адже саме тут зарита собака. Якщо питання про децентралізацію, як, утім, і питання про судову систему та прокуратуру, справді можна було вирішити у межах поточного конституційного процесу, то усунення причин для підкилимної метушні президента, голів уряду і парламенту вимагає більш ґрунтовного підходу.

Нагадаю, зараз Україна є парламентсько-президентською республікою. Перехід, точніше, повернення до цієї форми державного устрою стався за результатами Революції гідності. Суспільство змусило нову владу повернутися до легітимної Конституції 2004 року, яку Янукович нахабно перекреслив за допомогою безпринципних суддів КСУ (їх вигнали?). Після Майдану-2014 усунення перекосу владних повноважень у бік президента формально відбулося. На ділі ж президентська посада, особливо з урахуванням менталітету олігарха Порошенка, залишилася практично неконтрольованою і всюдисущою. І навіть незважаючи на це, він спробував ще додатково перетягнути ковдру владних повноважень на себе – на щастя, поки безуспішно.

Чи вдасться Конституційній комісії створити надійну систему стримувань і противаг у владі? Надія вмирає останньою, але громадяни повинні розуміти, що Порошенко не дарма поставив на чолі Конституційної комісії свого ставленика – спікера парламенту Володимира Гройсмана.

Комісія буде час від часу збиратися, щось голосно обговорювати і сперечатися, а реальна робота з підготовки законопроекту або навіть серії законопроектів буде проводитися в тиші підконтрольних кабінетів. А там всяке може бути.

Дуже слушно днями висловився екс-президент Грузії, нині глава Консультативної міжнародної ради реформ Михайло Саакашвілі. Говорячи про чотирьох претендентів на посаду голови Національного антикорупційного бюро, схвалених конкурсною комісією, він заявив: «У мене були великі надії, що буде конкурс, наберуть хороших людей. Я не знаю багато чого про ту четвірку, яку відібрали, але кожен з них був багато років частиною цієї системи. Не можна жабі доручити осушити болото».

По-моєму, останню фразу українським патріотам варто вивчити напам'ять. Якщо громадяни зрозуміють, що вона стосується не тільки потенційних борців з корупцією, то вони напевно побачать, що персональний склад Конституційної комісії, затверджений президентом, рясніє прізвищами знайомих «жаб».

Як не крути, а основну турботу з осушення улюбленого «болота» владної мафії повинні взяти на себе громадські структури. Хай нині вони розбіжності й дивляться у різні боки, та їм все ж варто згуртуватися і, можливо, навіть створити тимчасовий штаб із захисту Конституції. Не варто чекати милості від мафіозі, присмирити їх – справа не менш важливе, ніж волонтерство. По мафії потрібно бити не розчепіреною п'ятірнею, а стиснутим кулаком.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук