В Україні навіть козел може стати депутатом?

В кожній людині закладено і добре, і зле. Питання в тому, як зрівноважити ці два начала в теперішній, буремний час? Можу поділитися дрібкою власного досвіду, як зробити принаймні одну малесеньку добру справу – перестати, скажімо, дивитися телевізор, просто сказати собі: досить випробовувати нервову систему, в житті і без того вистачає стресорів, особливо в час кризи. А коли тобі безперервно про це нагадують, до того ж у найчорніших тонах... дійсно, може вже досить!

Нехай теперішні українські політики та «кишенькові» журналісти самі «малюють» собі рейтинги. Чи може народ ще й  має допомагати їм у цьому? Уявімо собі, що на кілька днів  мас-медіа зігнорували політичне комеді-шоу і перестали тиражувати в маси непродумані заяви, голослівні обвинувачення, популістські обіцянки... Можливо, тоді високопосадовці «зарухаються», почнуть домовлятися і  працювати для країни. Можливо,  український інформаційний простір, а з ним і суспільство загалом, якщо не відпочинуть, то бодай відітхнуть. Адже вони сьогодні вже задихаються від негативу. 

Раніше я вже писала про те, що в певному сенсі мас-медіа є найгіршим аспектом сучасної  цивилізації через те, що виявляються постійним  джерелом дуже шкідливого емоційного збудження. Коли, скажімо, щогодини в ефірі розноситься новина про те, що державу незабаром очікує дефолт - так би мовити, повний гаплик. Причому, ця новина детально «розжовується»  різного гатунку політиками і політиканами, які у такий спосіб намагаються очорнити опонента з надією самому виринути з  болітця на поверхню. А допомагають їм у цьому шановані, відомі і заслужені працівники ЗМІ. Бо кажуть, що в нас є свобода слова. Може, дійсно, трохи свободи слова побільшало, але без свободи самих журналістів, під якою розуміється відповідальність перед собою та громадськістю за мовлене та писане слово, чого вона вартує?

Українське суспільство хворе вже дуже давно, а тепер болячки ще більше загострилися завдяки світовій кризі, яка, до речі, дає шанс побачити, які ми є насправді, подолати недоліки, відтак вийти на новий виток розвитку. Чи вдасться нам цього досягти з такою елітою? Вочевидь, дуже багато залежить від стану свідомості суспільства загалом,  а також  стану, в якому перебувають сучасні медіа. Адже саме вони покликані бути посередниками між державою та громадськістю і, виконуючи функцію «сторожового пса» демократії, сприяти розвитку суспільства. Та чи дійсно ми маємо  таку журналістику, яка є вільною насамперед від влади і будь-яких зобов'язань, окрім права громадськості знати правду?  Донедавна більшість періодичних видань були корумповані злочинною владою, яка використовувала їх, як псів, тільки не сторожових, а радше кишенькових. Це була епоха так званих «темників», яку тепер успішно замінила епоха «джинси», тобто замовних матеріалів, завуальованих під інформацію.

За словами нашого шанованого голови Верховної Ради Володимира Литвина, озвучуваними в радіоефірі, ситуація з українськими медіа сьогодні така, що завдяки їм спокійно можна привести у Верховну Раду козла і назвати його народним депутатом. Як не крути, виходить, що в українському суспільстві наразі все крутиться навколо  одного закону, що гласить: все купується і продається. На жаль,  хвороба корупції не оминула і мас-медіа. Якщо так продовжуватиметься і надалі, можна припустити, що у нас взагалі зникне професійна журналістика. Вже тепер свобода журналістів є ілюзорною, бо насправді вони дуже залежні від інтересів власників, їх позиції та бажань. Підтверджують хворобу звільнення справжніх журналістів за їхню правдивість і принциповість. Для прикладу, - звільнений редактор «Львівської газети» Ігор Гулик, ведучий програми «Час» на 5 каналі Єгор Соболєв тощо.  Можемо зробити висновок, що, власникам багатьох медіа потрібні слухняні виконавці, які завдяки різноманітним маніпуляціям відображатимуть їхні інтереси, а не професіонали, які намагатимуться будити суспільство.

 «Джинса», що заполонила українські мас-медіа, дуже добре віддзеркалює  стан здоров'я суспільства - відхід від справжніх цінностей, жадоба збагачення, влади тощо. Зрозуміло, що писати матеріали на замовлення  всупереч власному бажанню та переконанням, як мінімум - неетично. Але багато хто на це погоджується з різних причин: низька заробітна плата, відсутність нормального соціального захисту, що є характерним для журналістського середовища, скрутне матеріальне становище, низька політична культура журналіста. В результаті від  незбалансованих журналістських матеріалів люди втрачають розуміння, що насправді відбувається в державі. Хаос у владі переноситься на громаду, відтак - привіт, анархіє! Реальні ж проблеми «малих» українців, зазвичай, залишаються на маргінесі.

Часто в самих мас-медіа немає консолідованості, натомість панує право старшого, себто редактора зі стажем. І не дай Бог журналісту-початківцю переступити його неписане табу на написання матеріалів на ту, чи іншу тематику. А не погоджуєшся писати на запроновану тему, можеш сміливо іти шукати інше місце. Так молоді і недосвідчені ходять по редакціях, поки на наб'ють достатньо гуль досвіду. Врешті, виходить, що одні з них погоджуються писати замовні матеріали, а інші, незважаючи на матеріальний зиск, не йдуть на таке. Очевидно, ті останні мають більше політичної культури і розуміють, що добре ім'я дорожче за гроші. Побільше б такого розуміння у журналістської братії, і не довелося б ото писати про те, як нами намагаються маніпулювати різного роду капіталісти та політикани.

Відрізнити «джинсу» від новин не так просто. За повідомленням УНІАН, у вересні 2007 року таке дослідження проводив комітет «Рівність можливостей», який очолює Олександр Чекмишев. Він виділив риси політичної «джинси» - відсутність інформаційного приводу, підкреслено позитивний характер інформації про політичну силу і низький рівень соціальної важливості інформації. В «джинсових» новинах висвітлюється переважно діяльність окремих політичних лідерів, а не партій, замість ідей та програм змальовується важливість тої чи іншої персони. Подібну думку висловив також  Президент Академії Української Преси, професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри організації масової інформаційної діяльності Інституту журналістики Київського національного університету Валерій Іванов.

Вочевидь, подолати «джинсу» та інші хвороби журналістики нелегко, бо їх причини у багатьох випадках кореняться у єстві людини, її духовності. Якщо немає глибокого усвідомлення та розуміння відповідальності за те, що робиш, то рано чи пізно треба чекати кризу. Недаремно ж вона  до нас завітала. Тому змінювати ситуацію таки доведеться, інакше вона може змінити українське суспільство до невпізнання. Експерти радять створити систему громадських медіа та встановити прозорість на власність ЗМІ. Можливо, саме так  вони збережуть і довіру, і авторитет...