Ветерани АТО показали у Львові виставу «Голоси», де розповіли власні історії

Вистава «Голоси» – результат реабілітаційного театрального тренінгу для атовців, який благодійний фонд «Творча Криївка» влаштував у Верховині. Покази уже відбулися в Івано-Франківську та Львові.

Війна схожа на танець аркан, де тільки у команді можливо вижити. Хтось поранений випадає з кола, хтось повертається, хтось ні. А танець триває. Такий образ війни вигадав режисер Євген Степаненко, а втілили самі атовці. Вони – з різних регіонів України, кожен має свою історію і її розповідає глядачеві.

«Приїхав другий патруль, вийшли чоловіки з російським акцентом. Зав'язали мені руки за спиною, так само обв'язали скотчем голову, навколо очей», – так починає у виставі розповідати свою історію один із бійців з Донецька. Він потрапив у полон, намагався покінчити з життям, але вижив і дивом опинився на волі.

Далі волонтерка зізнається: «Найважче було не запам'ятовувати обличчя, я принципово не знала імен. Тому що приїжджаєш, а ті вже загинули, там вже зовсім інші люди».

Хтось із вояків не хоче публічно сповідатися, але має що сказати тим, за кого підставляв свою голову: «Я хочу, щоби змінилось суспільство, щоби це суспільство, яке сидить тут, поцікавилось іменем загиблого, прийшло у шпиталь і підтримало пораненого бійця».

Уже після вистави атовці, учасники проекту зізнаються, що вийти на публіку з особистими переживаннями коштувало їм великих зусиль

«Знаєте, дуже важко розказувати щось таке особисте. З нами працюють психологи і є історії, які я вже змогла розказати цим хлопцям, які зі мною на сцені. Але я ще не готова розказати це все на публіку», – каже старшина Збройних сил України з Луганська Леся Антонова.

Над постановкою працював режисер, який теж є ветераном АТО Євген Степаненко.

«Я працюю у жанрі документального театру, там не може бути брехні чи вигаданих історій, там не може бути текстів чужих людей. Це вистава про життя, тільки трошки пришвидшене. Бо знаєте, що таке війна – це дуже пришвидшене життя», – розповідає Євген Степаненко.

Виставою бійці мають нагоду виговорити наболіле, але схоже, що це більше реабілітаційний проект для публіки.

«Якщо хоч одна людина звідси вийде трохи переосмислена, то ми свою справу зробили. Я хочу донести. Тому що в нас дуже багато людей, які не розуміють, що коїться. Просто закопали, помер, а далі про погоду. Я не хочу так жити, я не хочу такого суспільства», – розповідає молодший сержант Збройних сил України з Луганщини Роман Гребенюк.

Якщо назбирають гроші на продовження проекту, то виставу «Голоси» повезуть і в інші міста.