Від чого залежить швидкість побудови якісних українських доріг

Минулий рік став випробуванням для транспортної галузі – свого роду тестом на зрілість та міцність. Це я можу впевнено констатувати як голова профільного парламентського Комітету.

Нагадаю ключові питання, які довелось вирішувати транспортникам. Це – інтеграція України в європейський транспортний простір (а для цього – розбудова та тотальний ремонт мережі автошляхів по країні), відродження ідеї Великого шовкового шляху, який має пройти через нашу країну, реформа в головних підприємствах галузі: на «Укрзалізниці», в держагентстві «Укравтодор», в авіації та в морському господарстві, відродження транспортної інфраструктури по всій країні.

З приводу останнього. Сьогодні часто й густо говорять про те, як ми заживемо, щойно розбудуємо ту транспортну інфраструктуру. Що дав Бог Україні унікальне розташування і на роду їй написано бути мостом між світами. І як ми врешті відродимо Великий шовковий шлях, що проляже через Україну та об`єднає Європу з Азією, то потечуть через нашу землю численні вантажі, а до держбюджету – мільйони та мільярди.

І вже розмірковувати про те беруться не лише фахівці, а й кожен, хто не лінивий.

Ідея всіх спікерів: час якнайшвидше відбудовувати дороги та все навколо доріг, порти та морське господарство, аеропорти за залізничні станції. Треба, бо інакше за нас це зробить хтось інший. І тоді Україну не врятує навіть її прекрасне географічне розташування – підуть вантажі в обхід, по чужих територіях.

Все правильно – не відняти, не додати. От тільки один момент залишається не розкритим. А хто, власне, нам з вами не давав або не дає ремонтувати, будувати, відроджувати?

Стало трендом публічно бідкатись щодо невикористаного шаленого транзитного потенціалу України та звинувачувати в тому «недосконале законодавство».

Професійно стверджую: закони є і вони працюють. І я про це вже писав не раз. Створюються нові, вдосконалюються старі. Є кращі, є гірші, але так чи інакше – законодавча база існує, й вона цілком гармонійна. І не найгірша в Європі.

Простий приклад. Кажуть, в Україні класична біда: немає доріг, бо немає грошей.

Так, це правда. Але – лише частина правди. З одного боку, донедавна з бюджету виділялось в багато разів менше, ніж потрібно, якщо точніше – в десятки разів. Та й ті суми десь танули як поганий асфальт після снігу.

З іншого боку – треба розуміти, що гроші все ж були і є. Й бюджетні, й кредитні. Достатньо згадати багатосотмільйонні кредити, що були свого часу надані ЄБРР. Але є й наша сумна традиція – вони вчасно не освоюються. Як результат – щороку одна картина: дороги розбиті, грошей немає.

Аби зрушити питання з місця, потрібно було починати з головного. Створити відповідне законодавче поле і вивести рядок щодо фінансування доріг в окремий статус. Недоторканий. Так зусиллями парламентського Комітету з питань транспорту та Міністерства інфраструктури з’явився пакет законів про Дорожній фонд №№ 1762 (проект 4014а) та 1763 (проект 4015а). Механізми фінансування дорожньої галузі врегульовано. Залишилось дочекатись реалізації законів в повну силу. Це, нагадаю, відбудеться через рік. А нинішній, 2017 рік, – це перехідний період для підготовки підзаконних актів та самої процедури функціонування законів.

Отже – гроші на дороги будуть. В значних обсягах. Тепер головне – чи будуть самі дороги?

Щоб відповісти на це запитання ствердно «ТАК!», потрібно розуміти, чи довго ще чекати на реформу «Укравтодору». Бо саме від неї залежить остаточний результат. І саме над цим питанням також працював наш Комітет, обговорюючи не на одному засіданні реальний стан на підприємстві та шляхи його реформування.

Повинна бути сформована зрозуміла прозора єдина структура, яка конкретно несе відповідальність за використання коштів та врешті – за виконання поставлених задач.

Виходить так, що від швидкості змін системи управління буде залежати швидкість побудови якісних українських доріг. Все таки, 2017 рік має стати роком змін та закладення фундаменту. І нам всім потрібно докласти максимум зусиль, щоб цей фундамент був міцним та якісним.