До теми
Таким було бажання американки, відомої солістки і бек-вокалістки Кейсі, але українки Квітки Цісик. Про феномен, два творчі шляхи видатної співачки та їх рецепцію по різні сторони океану.
Коли я вперше почула її пісні, то одразу закохалася в них. І коли мені, ще школярці тоді, сказали, що співає американка – я не повірила. Вслухалася в її тонкий, чистий та прозорий голос, і лише легкий акцент видавав закордонну співачку. Творчість Квітки не перестає дивувати мене й сьогодні, кожного разу я відкриваю її по-новому, а її пісня надихає. У ній все – ліричність та емоційність, глибина і проникливість, життєва мудрість, якась первісна гармонія і спокій. Тут немає пафосу і позірної риторичності. Її голос звучить плавно, без напруги і надмірності, але в ньому повно життєвої сили і крику душі. А коли слухаєш її пісні, то завжди відпочиваєш і наповнюєшся почуттям любові й… туги, немов наслідуючи символічні слова пісні «Два кольори», де любов і журба завжди поряд. Навіть весела пісня у неї звучить тужливо-сумно. У цих піснях – вся Квітка Цісик, емоційна, сильна, вольова. Ця сила духу передається всім, і її голос неможливо не слухати. Якась космічна скорбота і туга, яка так властива українському народу, розлита у її піснях. Звідки ж у співачки, яка народилася в самому серці Америки, одружилася з американцем і сповідувала тамтешній спосіб життя, стільки українського? Можливо, біографічна розвідка допоможе відшукати відповідь.
Доля родини
Після Другої світової війни американський континент зустрів молоду українську сім’ю з маленькою донькою Марічкою, якій минув третій рік. Це були батьки майбутньої співачки Квітки Цісик, які разом з тисячами українців-переселенців шукали нової батьківщини. Кількома роками раніше молода пара разом із дев’ятистами такими, як вони, ді-пі-особами жила табірним життям у німецькому місті Байройті. Там у них 1945 р. народилася донька Марія. Коли 1949 р. їхній та інші табори почали згортати, вони не повернулися в Україну, а вирушили на Захід.
Мама співачки Іванна була львів’янкою і походила з родини Левів. Перед тим, як виїхати до Німеччини, молоде подружжя Цісиків до 1944 р. жило у домі батьків Іванни. Батько Володимир був родом з Коломийщини, що славилася своїми піснями та мистецьким ремеслом. Його мала батьківщина, село Ліски, де жили його батьки, шестеро братів та сестра Іванна, ще 1939 р. стало об’єктом чисток від «ворогів народу».
Цікавою, але не унікальною є доля сім’ї Цісиків. Війна стала фатальною у житті родини, як і для багатьох сімей того часу, які рятувалися втечею або від бомб, або від чисток радянської системи. Велику сім’ю Цісиків воєнне лихоліття розкидало по світу. Після початку воєнних дій 1939 р. померла бабця Марія, а через рік діда Олексія (Олександра) заслали до Казахстану, де й обірвалося його життя 1943 р. Дядько Корнель, один з наймолодших (1910 р. н.), ще у 20-х роках виїхав до Аргентини, покинувши сім’ю назавжди. Ізидор, 1900 р. н., з дружиною і дітьми під час Другої світової війни (у 1944 р.) втік на Захід і випадково загинув у Словаччині. Його дружина з трьома осиротілими дітьми прибула до Німеччини, а вже звідти емігрувала до США. Ще одного дядька Миколу, 1903 р. н., вчителя за фахом, який до війни керував народним театром і був головою місцевої «Просвіти», арештували і вбили за підозру у зв’язках з УНДО. Іншого, Зенона, на початку війни забрали до польської армії, а через рік він потрапив у полон до німців, звідки пізніше йому вдалося втекти до США. Єдина донька Цісиків Іванна, 1906 р. н., вчителька музики за фахом, виїхала до Польщі, де проживала до кінця життя. На батьківщині своїх батьків залишився лише Євген (1897 р. н.), найстарший після Омеляна.
Володимир Цісик, 1914 р. н., наймолодший із дітей, на той час закінчив Вищий музичний інститут у Львові і був концертним скрипалем. Коли 1949 р. разом з жінкою Іванною Лев та донькою Марічкою емігрував до США, то продовжив працювати за покликанням і влаштувався викладачем в Українському музичному інституті штату Нью-Йорк.
У родинному домі Цісиків завжди панувала пісня. Чи не звідси бере початок талант майбутньої співачки Квітки? Бабця Марія наспівувала своїм дітям народних пісень та колискових. Дядько Євген (брат батька), успадкувавши замилування до музики і маючи хороший слух, навчався гри на скрипці у Празькій консерваторії. Після цього працював скрипалем, диригентом та композитором у галицьких музичних театрах. З театральним мистецтвом та музикою було пов’язане також життя другого дядька співачки – Миколи, що керував театром, поки його не заарештували. Третій дядечко Зенон із Цісиків, поки його не забрали до війська, майстерно грав на скрипці. Тітка Іванна по батьковій лінії теж була музично обдарована і працювала викладачем музики у Польщі. Тому, коли у Володимира та Іванни Цісиків 1953 р. народилася друга донька – Квітка, ні в кого не виникало сумніву, що дівчина піде шляхом батька.
Перша мова – українська, друга – мова музики
Першою мовою для Квітки була українська, і як тільки вона опанувала її, батько вирішив вчити доньку другої мови – музики. І недарма. За бездоганну гру Квітка згодом отримала стипендію по класу скрипки в Нью-Йоркському університеті. Але провчилась там лише рік, бо мріяла… співати, а не грати. Ще змалечку співала у церковному хорі, була солісткою шкільного хору. Під акомпанемент батьківської скрипки вдома виконувала складні музичні партії, а сестра Марія награвала на фортепіано. Володіючи чарівним та рідкісним голосом – колоратурним сопрано, вона бачила себе оперною співачкою, тому стала стипендіаткою Нью-Йоркської музичної консерваторії (Mannes School of Music), де під керівництвом талановитого професора музики Себастьяна Енгельбарга – емігранта з Австрії та відомого популяризатора віденської оперної традиції – навчалася оперного співу.
Звідси і бере початок історія Кейсі. Під цим псевдонімом (від початкових літер свого імені та прізвища – Kvitka Cisuk) Квітка Цісик стала відомою в тогочасному музичному житті Америки. Все сприяло її успіхові: досконалий вокал, можливість співати у різних жанрах та стилях, висококваліфікована технічна підготовка. Квітка починала з навчання оперного співу і мріяла стати оперною співачкою, але захопилась так званим studio singing (студійним вокалом). Дуже скоро її почали запрошувати до участі в записах своїх альбомів відомі джазові, поп- і рок-зірки: Майкл Френкс, Боб Джеймс, Девід Санборн, Майкл Болтон, Роберта Флек, Лінда Ронстад, Карлі Саймон, Керол Кінг, Дейв Валентін, Мікіо Масуо, а також Квінсі Джонс – відомий аранжувальник і продюсер Майкла Джексона. Останній починав зі співів у хорі, а поруч із ним стояла і співала Кейсі.
70-ті роки для Кейсі – це був час злетів і блискучої кар’єри. Вона завоювала собі славу як солістка й бек-вокалістка, а також як виконавиця музичних ді-джинглів для відомих компаній та стала високооплачуваною співачкою. Кейсі дарувала свій голос та створювала імідж корпораціям Coca-Cola, American Airlines, Sears, Safeway, Starburst, ABC, NBC, CBS, а з початку 80-х протягом 18 років співала для Ford Motors. І кожен американець міг почути неповторне у її виконанні “Have you driven a Ford lately?” чи відомий саундтрек “You Light Up My Life” з однойменного фільму, що дістав «Оскара» і наробив немало шуму у тогочасному шоу-бізнесі. Ще досі цікавим читачам доводиться розплутувати нитки цієї напівзагадкової історії.
Як все було насправді?
У 1977 р. під час зйомок фільму “You Light Up My Life” («Ти світло мого життя») режисер стрічки Джордж Брукс написав пісню з такою самою назвою для головної героїні, яка мала заспівати її в одній сцені. Оскільки акторка головної ролі не славилася своїм голосом, Джордж Брукс запропонував зробити це Кейсі, яка, до речі, грала у фільмі роль її подруги. Кейсі заспівала, і треба сказати, зробила це бездоганно. Напередодні виходу кінострічки на екрани, коли потрібно було записати диск із саундтреками до фільму, постало питання, під чиїм лейбом має вийти альбом і хто має більше прав: студія, де записувалися пісні, з якою уклала угоду Кейсі, чи кіностудія, яка знімала фільм. Поки тривали юридичні суперечки, співак Пет Бун, почасти через зволікання студій і самої Кейсі, викупив право на виконання саундтреку з фільму і подарував своїй донці Дебі Бун. Вона, разом з іншими маловідомими піснями, записала “You Light Up My Life”, копіюючи стиль виконання Кейсі.
Спочатку пісня не привернула уваги, але вже через тиждень стала хітом і трималася в лідерах хіт-парадів цілих десять тижнів. Це принесло шалену популярність Дебі Бун і режисеру фільму, й весільну баладу з фільму номенували на «Оскар». Про версію пісні у фільмі, що належала Кейсі, майже ніхто не знав, оскільки фільм ще не вийшов на екрани. Коли ж врешті вийшов диск із саундтреками до фільму, ім’я Кейсі на ньому не було. Альбом назвали просто «Оригінальні пісні з кінофільму». Йшлося про викрадення авторського права на пісню, але Кейсі не захотіла продовжувати суперечку в суді, поставивши себе вище всіляких непорозумінь.
Після цього Дебі Бун, чи не енерційно, мала ще кілька дуже незначних злетів. Її кволі музичні спроби не змогли зламати топ-40, і вона залишилася відомою лише завдяки пісні з кінофільму. Саме ця пісня дала змогу їй виграти три Греммі, зокрема як кращому новому артисту 1977 року. Вперше заспівана Кейсі у далекому 1977-му, сьогодні пісня продовжує жити у десятках інтерпретацій, і її виконують відомі співаки.
Пісня з України
Попри постійну зайнятість і вигідні контракти з відомими компаніями, Кейсі знаходить час і повертається до призабутої вже… пісні з України. Але виявляється, що про українську пісню майже нічого не знають поза межами діаспори. Українським пісням бракує сучасного аранжування, досконалої технічної обробки. І Квітка Цісик вирішує зробити музичну добірку, надавши рідним мелодіям нового звучання. Як вона згодом зізнається у інтерв’ю з Олександром Горностаєм, це було бажанням всього її життя. А ще вона хотіла, щоб її почули на батьківщині батька, а не лише в Америці. Щоб втілити свою мрію, вона закликає на допомогу всю родину і близьких: сестру Марію, яка ретельно відбирає репертуар і на високому рівні виконує партії роялю, маму, яка корегує трохи призабуту українську вимову, свого чоловіка Джека Кортнера, композитора і аранжувальника, завдяки якому пісні звучать неперевершено, та не шкодує грошей для відомого інструментального оркестру США. Кейсі перевтілюється у Квітку і співає, співає щиро. Кожній записаній у студії пісні передують години, дні, тижні роботи. Кожне слово української пісні Квітка перекладає Джеку Кортнеру, аби він зумів краще і точніше передати неповторний мелос рідної пісні та зберегти її автентичність.
Десятьма роками пізніше, 1990-го, співачка в інтерв’ю журналу «Форд Мегезін» зізнається: «Я мала його (батькові, – Л. К.) пальці й техніку, але мріяла співати, і досі почуваюся винною, що покинула скрипку». А зараз вона випускає у світ свій перший альбом українських пісень під назвою «Квітка» і як данину присвячує… своєму батькові. «Володимирові Цісику, скрипалеві-віртуозу присвячую цю збірку пісень» – читаємо на диску. Стається це 1980 р. Квітка, зачарована глибиною рідної ритмомелодики, планує видати другий і, можливо, третій альбом, ще не знаючи, що пісні у її виконанні трохи згодом, 1988-го виграють 4 нагороди на фестивалі в Едмонтоні (зокрема за найкращий пісенний альбом, випущений у 1980-83 рр, за кращий дизайн, за краще аранжування народної пісні «Іванку» і за краще жіноче виконання), але співачка не зможе бути присутньою на церемонії вручення нагороди через стан здоров’я. А ще за два роки, 1990-го, її обидва альбоми номінують на «Греммі» в категорії contemporary folk.
А наразі стрімкий темп життя і обов’язок виконання укладених угод відсувають реалізацію запису другого альбому. Крім того, у житті Квітки стається багато змін. Вона розлучається з Джеком Кортнером і одружується з Едвардом Раковичем. Заслужені гонорари та укладені угоди з відомими компаніями приносять сім’ї доходи, що дає змогу утримувати музичну студію – одну з небагатьох на той час у Нью-Йорку, а також мати власний будинок в одному з найпрестижніших районів міста – Централ Парку. На цій студії записують свої пісні відомі зірки світового масштабу – Мадонна, Джордж Бенсон, Шон Леннон, Френк Сінатра та ін. У подружжя народжується син, якого називають на честь батьків – Едвардом-Володимиром.
Мрії, реалізовані й нездійснені
Лише 1989 р. мрія записати другий диск з піснями стає реальністю. Так з’являється легендарний альбом із символічною назвою «Два кольори» за однойменною піснею на слова Дмитра Павличка і музикою О. Білаша, а на альбомі – напис: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу» і продовження-посвята: «Присвячую поривам нескореного українського духу і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану». А в альбомі – так душевно заспівана пісня «Чуєш, брате мій…», яка давно стала символом всіх емігрантів, а також слова: «…вибрати не можна тільки Батьківщину». Записи альбомів, як згодом зізнається чоловік Квітки Едвард Ракович в одному з інтерв’ю, – це був проект любові, любові до України. Вона (Квітка, – Л. К.) як ніщо інше хотіла реалізувати цей проект і таким чином підтримати українську культуру».
Слухаєш Квітку, і здається, що вічна розірваність на два береги, розшарпаність душі, витканої двома контрастами – червоним і чорним, лунає з її пісні. Як влучно написала про співачку, квітці якої не судилося розквітнути на батьківщині, поетичні рядки емігрантка у Бельгії Тоня Білоус:
Я – квітка степова,
Я – всих і нічия [...]Одне лиш прошу, пам’ятай:
Не рви мене і не ламай.
Землі, життя – оквіта я.
Я – всих, твоя і нічия.
У перерві між першим і другим пісенними альбомами Квітка разом із матір’ю приїжджає в Україну. Про цей візит відомо дуже мало, і він обмежується гостюванням у приватних помешканнях. Ніяких концертів, ніяких творчих зустрічей. Це вже пізніше сестра Марія приїде в Україну з фортепіанними виступами. Прикро, але в часі, коли Квітка була на батьківщині, її голосу через ізольованість української культури та через політичну цензуру ще майже ніхто не чув. Лише після виходу другого альбому «Два кольори» хтось привезе з Америки її пісні, і всі небайдужі довідаються про талант співачки. А трохи згодом почнуть запрошувати її в Україну з концертами, щоб надолужити пропущене. Та Квітка не зможе приїхати вдруге. Можливо, через зайнятість, можливо, через хворобу.
Більшість пісень, що співає Квітка, відомі у виконанні інших співаків. Але ніхто не зміг «переспівати» її. Не лише тому, що у неї чарівний, навіть хвилюючий тембр голосу, витончене сопрано, що заворожує, але й завдяки потужній енергетиці її пісні. Здається, що співачка, яка народилася за тисячі миль від України, знає про українську пісню і відчуває українську душу краще, ніж етнічні мешканці. В цьому, напевно, один із феноменів Квітки. Її талантом зачаровувалися в Україні, бажали досягти її рівня, її інтерпретація народної пісні стала взірцем для інших виконавців. Про це із захопленням згадував під час інтерв’ю з українським радіо у Вінніпегу незадовго до смерті Назарій Яремчук: «Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка».
Заворожує те, наскільки органічно і тонко Квітка передала дух і ментальність українців. Кожна пісня була для неї не просто виконанням, інтерпретацією відомих пісенних сюжетів та мотивів, які вона, треба сказати, знала лише частково завдяки батькам, але й моментом переживання, відкривання України для світу і творення своєї маленької Батьківщини тут, у невеликій студії в Америці. У її пісні все: політ душі, фантазія, свобода і натхнення, чистота і трохи наївність, радість і життєва сила, а також смуток, тривога. Дивно, але пісні, заспівані напівукраїнкою, з музичним супроводом американського композитора та симфонічного оркестру, звучать автентичніше за більшість українських аналогів і власне українських пісень. Можливо, через те, що душа співачки завжди належала Україні, хоча голос – Америці.
Квітка записала всього два музичні альбоми, планувала ще третій, з колисковими. Та навіть цей кількісно невеликий доробок був чимось більшим, ніж просто дарунком своїй Батьківщині. Для співачки ці пісні стали виявом її ідентичності, концентрацією духовного досвіду предків. І вона, Квітка, як ніхто інший, змогла втілити це у життя. Цей феномен «продовження», творення батьківщини поза її межами не є одиноким випадком. Маємо достатньо прикладів з історії, які розповідають про таланти українців за кордоном. Але в цьому розумінні Квітці Цісик належить першість. Ще досі залишається загадкою феномен співачки, який виявляється у дуалістичному українсько-американському чи американсько-українському вимірі, і важко відповісти, що претендує на першість, хоча, для українців це питання не потребує відповіді. Ми, без сумніву, вправі приспорювати її талант собі.
У 1992 р. Олександр Горностай, на той час керівник музичного ансамблю «Червона рута», під час візиту до Америки взяв у Квітки Цісик інтерв’ю, а також запросив співачку в Україну. З відео, відзнятого аматорською відеокамерою, ми довідалися про неї більше. До того часу її постать була майже міфічною.
Співачка планувала відвідати Україну, зокрема Львів – місто, де мешкали батьки, а також родинне гніздо Цісиків – село Ліски на Коломийщині. Бажала почути рідну мову на історичній батьківщині своїх предків, подарувати українцям ряд концертів, записати альбом з колисковими для сина, якого, до речі, теж вчила української мови. Але склалося по-іншому. 29 березня, за 4 дні до її 45-річчя, в радіоефірі повідомили про смерть співачки. Фатально, але Квітка померла від тої самої хвороби, що забрала її маму чотири роки перед тим, від раку молочної залози. А ще через 5 років від цієї хвороби помре сестра Марія.
Коли Квітці поставили діагноз, то сказали, що вона проживе всього кілька місяців, але ті кілька місяців тривали сім років. За деякий час до смерті її чоловік Ед Ракович розіслав повідомлення близьким та знайомим Квітки з проханням, щоб вони писали до неї і підтримували її у важкий для неї час. Це прохання оприлюднила також українська радіопрограма у Вінніпегу, і багато слухачів надсилали свої листи чи листівки безпосередньо Квітці або на адресу радіопередачі, звідки їх згодом передавали співачці. Коли стало відомо про смерть Квітки Цісик, пані Богдана Башук, ведуча української радіопрограми у Вінніпегу, присвятила їй цілу передачу. Можливо, за іронією долі, для співачки в ефірі лунала сумна пісня «Журавлі», яку вона записала дев’ятьма роками раніше. Відтоді цю музичну композицію виконують завжди, коли вшановують пам’ять Квітки. Пісня стала символом не лише українських емігрантів, але й скорботи за відомою співачкою.
Два роки тому у Львові на фасаді будинку №8, що на вулиці Глибокій, відкрили меморіальну дошку, присвячену Квітці. На табличці викарбувано: «У цьому будинку до 1944 року мешкала славетна родина Левів, у якій у 1953 році народилася відома американська співачка українського походження Квітка Цісик». Зовсім недавно іменем співачки назвали одну із вуличок Львова та відкрили невеличкий меморіальний музей. А в майбутньому на вулиці Квітки Цісик у Львові планують відкрити пам’ятник співачці у комплексі з парком, який слугуватиме зоною відпочинку та місцем проведення концертів на її честь.
4 квітня цього року їй виповнилося би 60…
Ми використовуємо