Я йду виборювати посаду міського голови Львова

Львів – це місто, де я народився, виріс, навчався, одружився і хрестив сина. Тут живуть наші батьки. Тут я зробив свої перші кроки як громадський діяч, підприємець та інвестор.

Львів — особливо місто. Зі Львова розпочиналися три доленосні українські революції. Тут твориться українська культура. Це місто, яке має величезну силу, і яке нарешті має стати рушієм омріяних змін у всій країні.

Після довгих років навчання та праці у Львові і за його межами, я точно знаю, що наше місто недооцінене. Потенціал Львова прихований, немовби місто скуте. Всі процеси налаштовані на те, щоб якось протриматися, вижити, але не розвиватися.

Невисокі зарплати, застаріла інфраструктура та житлово-комунальне господарство, хаотичні забудови, незручний громадський транспорт… І ще десятки проблем, які може назвати кожен.

А Львів здатен на більше. Львову треба підкорювати світ. Саме це мене спонукає кандидувати на посаду міського голови. Я йду не сам, а з командою чесних, відданих, творчих і успішних людей. Наша команда йде на місцеві вибори з наступальною стратегією, ми беремо відповідальність за її втілення, і знаємо як вивести наше місто на мапу світу.

Чому нам вдасться?

Ми боролися за справедливість і не боялися йти проти течії

Поряд зі мною – мої побратими і посестри, з яким ми створили Студентське Братство і в Києві “на граніті” ми раом зробили перші кроки Незалежності. Наш багаторічний досвід показує, що незалежність, як і культура України потребують інвестицій. Тому ми почали займатися підприємництвом та інвестувати у розвиток талантів. Ми хотіли чесних правил гри, свободи слова, тому заснували «Львівську газету», і дотримання букви закону. Ми були молоді та наївні. І не знали, що таке бізнес, та ще й у 90-их. І, відтак, ми з Маркіяном Іващишиним стали чи не головними ворогами тодішньої корумпованої влади. Нас хотіли запроторити за ґрати. Це тривало роками: боротьба проти системи, зневіра оточуючих, мовляв, будьте політиками: збрешіть, поступіться. Переживання рідних… Було дуже важко.

Але у цей непевний час на допомогу прийшла порада Великих Львів’ян, яких зібрав Блаженніший Любомир Гузар. Я розказав їм свою історію, і подумав: «Чим же вони мені можуть допомогти? За ними ж ні армій, ні судів, ні силових органів...». Насамкінець Блаженніший Любомир сказав: «Ви робите правильно». У нас виросли крила. І ми пішли знову на барикади. Помаранчева революція змінила хід історії країни, і ми домоглися справедливості. Тоді ми заснували Комітет підприємців Львівщини — одну з найбільших громадських організацій для захисту підприємців від свавілля чиновників.

Ми інвестували у Львів та в українську культуру тоді, коли це ще не було мейнстрімом

На початку 90-х, ще на зорі Незалежності у місті не було нічого: хіба поодинокі спроби молодих музикантів й митців творити нову українську культуру поза «совком». Тоді ми з друзями заснували мистецьке об'єднання «Дзиґа», щоб вони могли творити, виступати і отримувати свої перші гонорари. Результати прийшли через десятиліття. Тепер майже половина україномовного мистецького бомонду – це вихідці зі Львова.

Але на цьому ми не зупинилися.

Ми змінили обличчя української освіти та підприємництва

Виникла потреба навчати бізнес, поширювати культуру чесних правил гри, дотримання кодексу честі. Так з'явилася Львівська бізнес-школа УКУ, серед співзасновників якої був і я. За 12 років нам вдалося змінити обличчя сучасного бізнесу не лише у Львові, а й в усій Україні. З цього почалася наша багатолітня співпраця з УКУ, де я є почесним Сенатором і маю честь долучатися до розвитку однієї з найкращих освітніх інституцій в Україні. Нам вдалося!

Тепер я точно знаю – ми готові до підкорення глобальних вершин.

Ми вміємо довіряти

У моєму житті є чимало історій успіху, але не менше помилок та поразок. Я вмію падати і підніматися. Я точно знаю, найміцніший ґрунт, на якому тримаються усі наші досягнення і на що ми опираємося у час кризи – це довіра. Це те соціальне «мастило», яке творить людський капітал. Я хочу, аби Львів став містом, де панує презумпція довіри. У якому львів'яни довіряють одне одному. Саме тому ми у Львові провели перше «Бієнале довіри». Я впевнений, що покладений добрий початок!

Львів відкритий для світу? Але чи світ відкритий для Львова? На жаль, ні. Ми наче боїмося іти у світ. Намагаємося замкнутися у своїх теренах: не пустити інших до нас. Боїмося інакодумців. Це призводить до отого спокійного неквапливого «галицького темпу життя». Як кажуть: «А навіщо квапитися на цвинтар?».

Перемогу приносять наступальні стратегії. Нам треба завойовувати світ: захоплювати нові ринки, нові уми, таланти, ідеї і притягувати їх усіх до Львова. Тому ми не втомлюємося наголошувати на важливості освіти, науки, культури та відваги у підприємництві. Це те, чим Львів може бути цікавим для світу.

Щоб зробити стрибок, нам потрібні великі інвестиції. Просто прийти і не красти – цього не достатньо. Ці речі мають бути за замовчуванням.

Львів'яни повинні заробляти більше, так місто ставатиме багатшим і з’являтимуться нові можливості для розвитку.

Ми маємо досвід, силу, енергію, освіту, знання, і потужну команду. Поруч зі мною люди, на яких я можу опиратися. Кожен з них довів, що він є переможцем у своїй галузі. Ми знаємо як залучати інвестиції у свою громаду.

Нас небагато. Хіба ми можемо зробити багато? Я взяв собі за кредо слова американської антропологині Маргарет Мід: «Не вірте, якщо вам скажуть, що жменька небайдужих людей не в силах змінити світ. Бо досі тільки вони це й робили». З підтримкою, вірою та небайдужість, ми зможемо вивести Львів на мапу світу. Зробити Львів містом гідного життя.

Саме для того я і йду виборювати посаду міського голови Львова. До перемоги!