Є контакт

Після 24 лютого українці, як ніколи, зрозуміли, наскільки важливо бути єдиними та згуртованими. Підґрунтя цій єдності активно закладали волонтери з різних куточків країни вже після Євромайдану, організовуючи ознайомчі поїздки між регіонами та спільні проекти. І зараз, поруч із підтримкою армії та наданням гуманітарної допомоги, вони продовжують дбати про цю єдність.

ZAXID.NET спільно з «Антикризовим медіа-центром» розповідає дві історії таких волонтерів зі Львова та Слов’янська – історії про допомогу постраждалим від війни, про просвітництво та згуртування мешканців різних регіонів.

Будуємо довіру й Україну

У 2014 році волонтери благодійної організації «Львівська освітня фундація» (нині – «Українська освітня платформа») розпочали акцію «Будуємо Україну разом», яка переросла в цілісну програму. Це була відповідь на вторгнення Росії на Донбас, мета якої – відновлення будинків у містах та селах, які постраждали від війни, а водночас – побудова тісних контактів та довіри між українцями з різних регіонів.

«Ще під час Революції Гідності була відчутною потреба налагодити комунікацію між регіонами. Перший і другий Майдани показали: коли українці з різних областей єднаються і налагоджують фізичний контакт, зменшується кількість упереджень, стереотипів і причин для політичних маніпуляцій. Як казав Ярослав Грицак: “Нація – це комунікація. Нема комунікації – нема нації”», – сказав в інтерв’ю The Ukrainians у 2017 році керівник БУР Юрко Дідула.

Перші учасники БУР-таборів поїхали у Краматорськ, Слов’янськ та Семенівку Донецької області. З часом волонтери почали допомагати сім’ям у складних життєвих умовах, а також створювати молодіжні центри по всій Україні, адже основна цільова аудиторія БУРу – саме молодь.

«Ми побачили сенс у залученні до відбудови міст людей з різних регіонів, тому таборів ставало все більше, і вони рухалися зі сходу в інші області. Ми допомагали облаштовувати помешкання сім’ям у складних життєвих обставинах, створювали молодіжні центри, щоб молодь мала майданчики для взаємодії, адже “Будуємо Україну разом” – це не тільки про стіни. Ми – цілісний культурно-освітній будівничий продукт, яка забезпечує не лише відновлення приміщення, а й підґрунтя для розбудови громадянського суспільства», – говорить керівниця таборового напрямку в БУР Діана Нагорна.

БУР-табір переважно триває 7-10 днів для одного заїзду. Волонтери мають об’єкт, який ремонтують з 9:00 до 16:00, є професійні майстри, які їх вчать. Решту часу займає культурно-освітня програма, яка включає знайомство з регіоном, його традиціями та культурою, виступи як місцевих, так і зовнішніх спікерів. За словами Діани Нагорної, БУР-табір включає розвиток таких компетенцій, які довіра, відповідальність та спроможність, тобто волонтери мають не тільки спільно працювати, а й потоваришувати, що в майбутньому може трансформуватися в народження нових ідей та проектів.

З 2014 до 2021 року відбулися майже 90 таборів та кілька сотень менших акцій по всіх регіонах України, до яких долучилися понад 4 тис. волонтерів з усіх можливих областей України на навіть з-за кордону. Цільова аудиторія БУРу – 18-35 років, уся культурно-освітня програма орієнтована на цю вікову категорію. До 24 лютого у таборах також могли брати участь 16-річні із дозволу батьків або молодші у супроводі відповідальної людини. За словами Діани, загалом це завжди суміш різноманітної молоді, яка б за інших умов навряд зустрілася.

З 2014 року БУР-табори відбулися в усіх регіонах України (інфографіка БУР, клікніть для збільшення)

Актуальні, як ніколи

24 лютого Діана написала в робочий чат, що потрібно зібратися в офісі і поговорити, зрозуміти, чим БУР може бути корисний саме зараз. Спершу вирішили сконцентруватися на нагальних потребах, зокрема, на допомозі спільноті своїх волонтерів по всій Україні. Так, осередки БУР у Запоріжжі та Харкові активно допомагають на місцях, розвозять гуманітарну допомогу та роблять менші акції – БУРчики, тобто частково допомагають відремонтувати якісь будівлі.

«Також ми долучаємося до забезпечення ЗСУ – автомобілями, дронами, тепловізорами, засобами захисту. Діє програма “БУР.Lab”: раніше це була школа проектного менеджменту, де можна було також отримати фінансування для своїх проектів, а зараз вона підтримує ті бізнеси, які в ній були», – розповідає Діана.

Водночас основна діяльність програми – організація відбудовчих таборів – стала актуальною, як ніколи. Спершу БУРівці думали, що будуть організовувати їх після перемоги, проте побачили попит вже зараз – при чому не на сході, а на заході країни, де є потреба в комфортному житлі для вимушених переселенців. Тож від початку повномасштабного вторгнення відбулися вже три табори – у Дрогобичі та Івано-Франківську, де волонтери допомагають у реновації гуртожитків.

«Якщо раніше ми переважно працювали з молодіжними центрами та сім’ями в скруті, то зараз орієнтуємося на вимушених переселенців. Ми хочемо зробити не тимчасовий прихисток, а довгострокове якісне житло з гідними умовами проживання. У Дрогобичі ми допомагаємо БФ “Цех доброти” ремонтувати гуртожиток Дрогобицького педагогічного університету: взялися за один поверх, який нам дозволили перепланували, щоб він став комфортним для життя сімей з дітьми. В Івано-Франківську з організацією MetaLab ми зробили простори спільного перебування в гуртожитку технічного університету нафти і газу», – розповідає Діана.

Оскільки вже зараз є багато зруйнованого росіянами в різних областях, БУРівці прописують методологію своїх таборів, щоб дати можливість іншим активістам створювати такі табори у себе на місцях. Діана Нагорна каже, що у планів проекту після 24 лютого змінилася лише географія, адже в певних регіонах зараз провести табір фізично неможливо. Попри те, що зараз табори більше стосуються створення комфортних умов для вимушених переселенців, про свою цільову аудиторію – молодь – у БУРі не забувають: «Вони зараз вчаться в школі та університетах за незрозумілих умов, тому молодіжні центри є не менш актуальними. Ми говоримо багато про те, що мами з дітьми, літні люди потребують підтримки, але ми також хочемо підтримати і молодь», – додає Діана.

Проект «Будуємо Україну разом» має постійних партнерів, наприклад, програма «Мріємо та діємо», благодійна організація Razom for Ukraine, USAID UCBI, NED. Усі охочі допомогти можуть стати частинкою спільноти БУР-друзів та підтримувати організацію щомісячними внесками. Зараз команда шукає нові проекти для реновації, тож на сайті можна подати анкету на участь у БУР-таборі. Проте будьте готові почекати, адже на одне місце волонтера є конкурс.

Заклад культури – центр громадської активності

Олександр Кашлаков – керівник Центру культури та довкілля зі Слов’янська. Починаючи з 2014 року, заклад культури розширив свої горизонти та став центром громадського активізму на сході України. За декілька років тут створили молодіжний центр, Центр розвитку дорослих, волонтерський центр та медіацентр. У сферу культури сам Олександр прийшов з громадського сектору. Колись у 2004 році разом з однодумцями заснували громадський культурний центр «Задзеркалля», згодом працював з профспілками.

Олександр Кашлаков (фото надане Олександром)

«Комунальний заклад культури – це не просто місце, куди приходять люди на вистави або на ялинки, він має бути центром громадської активності», – пояснює Олександр трансформацію Центру культури та довкілля.

Разом з партнерами зі Львова розробили стратегію розвитку, почали втілювати проекти, співпрацювати з донорами та громадськими активістами з інших регіонів. Від початку пандемії навчились працювати дистанційно та пройшли діджиталізацію. До роботи під час війни умовно були готові.

Після 24 лютого все змінилося

Волонтерський корпус розгорнув свою діяльність на другий день вторгнення: координували гуманітарну діяльність у Слов’янську, розробили спеціалізацію, хто за який напрямок відповідає. Волонтерські зусилля спрямували на різну допомогу: прихисток для тих людей, хто приїздив до Слов’янська з небезпечних населених пунктів, допомога ЗСУ, теробороні. Волонтерили близько 200 людей, а скільки взагалі допомагали, складно навіть порахувати.

За день харчовими наборами забезпечували до 600 жителів (фото Олександра Кашлакова)

«Ми створили різні бази: водіїв, логістів, хто допомагав з ліками, з продуктами харчування. Координаторкою волонтерського центру стала Ельміра Чепіга, до команди увійшли 12 людей. Натуральну допомогу отримували від партнерів з різних міст та країн через міжнародні організації, з ким реалізували різні проекти в мирному житті. До Слов’янська доставили та роздали декілька сотень тон гуманітарної допомоги. За день харчовими наборами забезпечували до 600 жителів», – розповідає Олександр Кашлаков.

У Слов’янську працювали до тих пір, поки була така можливість і не довелось евакуюватись з міста, адже там ставало все більш небезпечно. Із близько 50 працівників Центру культури та довкілля 15 лишилися в місті на момент оголошеної евакуації, двоє – за кордоном, решта виїхали до різних регіонів. 15 людей обрали для мирного життя Кропивницький.

«За декілька років ми налагодили тісні контакти та стосунки з громадськими і творчими активістами Кропивницького, були тут з ознайомчими візитами, до нас приїжджали тренери, вивчали приклади організації громадських просторів. З перших хвилин війни наші друзі зателефонували до нас та запросили їхати до Кропивницького», – розповідає Олександр.

У Кропивницькому заклад культури зі Слов’янська продовжив працювати дистанційно. Юридична адреса так і залишається в Слов’янську. На заході України теж живуть працівники Центру культури та дозвілля, вони також проводять заходи – як дистанційно, так і на живо, акцентуючи, що цей захід організований та проведений закладом культури зі Слов’янська.

Проект «СПІЛЬНО. Точки зустрічі»

Громадська організація «Фонд розвитку Харкова» за підтримки ЮНІСЕФ ініціювала проведення проекту «СПІЛЬНО. Точки зустрічі». Громадські активісти живуть у станціях метро та працюють там з дітьми та підлітками.

«Це наші партнери, їх досвід надихнув і нас долучитись до проекту. Протягом короткого часу в Кропивницькому відкрили три такі локації», – каже Олександр Кашлаков, який став регіональним координатором проекту.

Проект «СПІЛЬНО. Точки зустрічі» допомагає на шляху евакуації впоратись з дітьми, місцевим жителям – сприйняти переселенців, які прибувають у нові для них громади, а переселенцям – інтегруватись у простір, знайти роботу. Поки діти розважаються, зайняті на майстер-класах, батьки спілкуються між собою. Так зароджуються спільноти.

У проекту декілька векторів, спрямованих на зайнятість та творчий розвиток дітей та підлітків, освітні послуги, адаптацію молоді, пошук роботи та інші. До команди волонтерів, хто проводить майстер-класи, тренінги та зустрічі, входить 60 людей. Локації «СПІЛЬНО. Точки зустрічі» у Кропивницькому розмістили на базі трьох місцевих закладів освіти та позашкілля. Перша точка зустрічі була створена у партнерстві з ГО «Молодіжний центр Кіровоградської області» та розташована в Центрально-українському державному будинку художньої та технічної творчості. Ще дві локації відкривають на базі школи №6 та Центральноукраїнського ВПУ ім. Федоровського. У кожному закладі є бомбосховище на випадок повітряних тривог, на усіх заходах є доступ до питної води.

Школа у валізі

Спочатку через пандемію, а згодом початок війни діти змушені вчитись дистанційно. Їм дуже не вистачає живого спілкування зі справжнім вчителем. Тож проект «СПІЛЬНО. Точки зустрічі» працює на запит. Тут готові грати в школу. До Кропивницького вже прибули освітні набори для кожної з точок.

«Це не буде заміною навчальній програмі, яку діти проходять у своїй школі, проте вони зможуть спілкуватись з учителем. Для педагога у спеціальній валізі є всі прилади для проведення уроків. Така собі школа у валізі. Є навіть фарба, яка будь-яку стіну може перетворити на шкільну дошку», – розповідає Олександр.

Для педагога у спеціальній валізі є всі прилади для проведення уроків (фото Олександра Кашлакова)

Буде спеціальний розклад для дітей різного віку, заняття відбуватимуться для різних класів. За допомогою «Школи у валізі» батьки можуть готувати дітей до школи. Наразі в галузі освіти просідає реєстрація дітей до першого класу, родини виїхали та не розуміють поки, де саме будуть жити у вересні. «Школа у валізі» зможе тричі на тиждень проводити для дітей заняття з підготовки до школи. У мирний час такі заняття зазвичай проходять на базі шкіл, куди дитина піде вчитись.

***

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проекту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.