З історії української моди ХХ століття

Розповідь Зеновії Тканко

БлогиКав’ярня «Штука», 29 березня782 1
Кав’ярня «Штука»
Кав'ярня-галерея "Штука" розпочала свою роботу у травні 2009 року, основна ідея та настрій кав'ярні - можливість поринути в мистецьку атмосферу Австро-Угорського Львова.

9 березня у кав’ярні-галереї «Штука» велася розмова про історію української моди ХХ століття. Про основні факти і тенденції цієї сфери розповіла Зеновія Тканко - кандидат мистецтвознавства, професор кафедри дизайну костюму Львівської національної академії мистецтв і автор монографії «Мода в Україні ХХ століття».

Зеновія Тканко

Мода зачіпає всіх, навіть тих, хто не сприймає її всерйоз. Одягаючись, ми щоразу приймаємо рішення про відповідність вбрання до того чи іншого приводу, формуючи власні модні критерії.

Розмова з Зеновією Тканко точилась у контексті монографії «Мода в Україні ХХ століття» - першого ґрунтовного дослідження цієї теми. Матеріал, наскільки було можливим, охопив моду міщан на території усієї України. Прикро, але досі цілісно українську моду ніхто не аналізував. Причина криється у невеликій кількості джерел і доступу до них. Ймовірно, з часом ситуація виправиться, перша ластівка – відкриття восени цього року Музею історії української моди в Києві. Також дослідники почали підготовку фундаментальних видань, опрацьовуючи дуже розпорошену інформацію в архівах. Попереду величезний обсяг роботи, що під силу навіть не групі науковців, а цілим інститутам. Адже без належного висвітлення політичної, економічної, соціальної і культурної канви, ця тема завжди ризикує залишитись сухим переліком фактів і персоналій.

Дослідження моди важливе не лише з огляду на необхідність формування інформаційного наукового пласту, а й для художників, що працюють у ділянці моделювання костюма. Зараз для них часто доступнішою є інформація будь-якого періоду французької моди, водночас цілком відсутня або обмежена можливість черпати натхнення у витоках власної історії.

Українська мода ХХ століття – складне урбаністичне явище, що характеризується тяжінням західних і східних територій до метрополій, що ділили країну в цьому періоді. Спільні процеси і риси супроводжувались специфічними особливостями, які дуже цікаво досліджувати. І хоча Львів, Харків, Київ ніколи не були центрами моди, вони завжди були її жвавими осередками. До прикладу, в міжвоєнний час та 1990-ті роки у Львові уважно відстежували західноєвропейські тенденції, синхронно відтворювали і популяризували їх.

Минуле століття було дуже важким, проте всупереч обставинам люди старались повноцінно жити, планувати і облаштовувати свій побут, докладаючи чимало зусиль, щоб виглядати якнайкраще.

Ніде правди діти, у розповіді Зеновії Тканко більшість інформації стосується жіночого вбрання. Класичний чоловічий костюм походить від традицій одягу англійських денді кінця XVIII століття, і з того часу впродовж двохсот років змінювється лише шляхом експериментів із довжиною, об’ємом, формами лацканів, комірців і аксесуарами.

Початок ХХ століття для території усієї України – це період модерну, використання терміну «сецесія» властиве лише для західних міст. Стиль, що характеризувався тяжінням до природних форм і рослинних орнаментів, охопив майже усі види діяльності людини, в тому числі мистецтво і моделювання одягу. Костюм цього періоду був не до кінця функціональним, але однозначно естетичним, привабливим і видовищним, тож недаремно стільки художників, захоплених ідеалізованими постатями жінок, надихались і брались до малювання. Це останній тип костюму з корсетом для сильного стягування талії, для цього обов’язковим був помічник. Поверх корсету одягалась сукня, що могла складатись з двох частин. Завдяки видовженій дзвоноподібній спідниці з треном, випуклій грудній частині, оздобленому ліфу і закритій шиї, силует нагадував латинську літеру S. На противагу наступним тенденціям моди для юних, цей образ був дуже вигідним для жінок зрілого віку, заможних і не обтяжених важкою фізичною працею. Костюм доповнювався різноманітними капелюшками з ефектним оздобленням фруктами, овочами, квітами чи пір’ям. Одяг цього періоду чітко регламентувався – для прогулянок, домашнього користування, вечірок, товариських прогулянок, спорту і подорожей тощо. Інколи маючи фінансову можливість, дами переодягались до шести разів на день.

Цікаво, що сецесійною модою займались не лише мережі ательє чи будинки мод, а чимало художників – графіків, архітекторів, театральних митців. У Галичині моду пропагували Соломія Крушельницька, сестри Ольга та Олена Кульчицькі, письменниця Ґабріела Запольська, актриса театру Скарбека Ірена Сольська.

Орієнтовно з 1910-го року костюм почав вивільнятись від складних елементів. Частина жінок наважилася зняти корсет, обираючи натомість широкий пояс. Це т.зв. «реформаторська» мода, яку пропагували актриси, громадські діячки, суфражистки, окремі сміливі громадські діячки і мисткині. Також зустрічаються зображення тогочасних жінок у платтях-балахонах, послідовниць модних віянь із Відня, започаткованих Ґуставом Клімтом. Також у Європі на моду дуже вплинули масштабні японські, китайські, індійські виставки, балетні сезони Сергія Дягілєва. В Україні це відчувалось здебільшого у сценічних і вечірніх костюмах.

Напередодні Першої світової війни галичанкам, які мали бажання і талант, цілком можливим було здобути добру освіту, у тому числі й кравецьку. Демонструючи непересічні здібності у якійсь сфері, варто було зголоситися по фінансування до влади чи спонсорів, що у випадку згоди дозволяло вчитись навіть у Відні чи Парижі. Так отримали освіту Олена Кульчицька, Олекса Новаківський, Іван Труш та чимало інших українських художників.

Тоді ж у прикордонному Львові існувала велика мережа фахових шкіл, що славились досконалим знанням кравецької грамоти і хорошими педагогами. Найвідоміша з них - школа сестер василіянок, де працювали дослідниця народного одягу Ірина Гургула і костюмер Оперного театру Марія Кромпець-Морачевська. Також добру славу мали “Dom mod”, де розробляли складні дорогі моделі, і кооперація «Труд», що шила одяг для широкого кола міщан, а також допомагала учасникам не лише вивчити фах, а й реалізувати свою продукцію. Серед інших талановитих модельєрів у кооперації працювала Герміна Шухевич, дружина автора монументальної книги «Гуцульщина» Володимира Шухевича і бабуся командира УПА Романа Шухевича.

Після революційного 1917 року межа між західною та радянською Україною стала дуже відчутною. Певний час у Центральній Україні заможні інтелігентні жінки задля збереження національного колориту і противаги нав’язуваної ідеологічної однотипності організовували роботу творчих майстерень модельєрів. Майстерня об’єднувала жінок, що добре володіли ремеслом, та іменитих українських художників, що делегували вишивальницям відтворення їхніх абстрактних ескізів. Згодом вишиті елементи ставали частиною новочасних моделей одягу. Найвідомішими митцями, що ангажувались у цей формат, були Олександра Екстер і Казимир Малевич, а також знавець українського народного одягу Євгенія Прибильська.

У 1920-их роках жіночий костюм зазнав радикальних змін, які спостерігаємо дотепер. Одяг став простим, функціональним, тобто пристосованим до активного життя, і змінним, що означало можливість переодягатися кілька разів за день.

В усій Європі все більшої популярності набирала сукня-сорочка – прямого силуету, без будь-яких ознак жіночих принад. Щоб уникнути сірості, одяг проектувався дуже яскравим із виразними геометричними візерунками. В Україні такі костюми створювала Олександра Екстер. Великі однотонні площини суконь були ідеальним тлом для оздоблення вишивкою і різноманітними тасьмами та чудово гармоніювали з вигадливими прикрасами та верхнім одягом.

Тут варто згадати імена найвідоміших українських емігранток, що працювали у сфері моди. Крім Олександри Екстер, знаної авангардистки, кубофутуристки і театральної художниці, часто чуємо ім’я Соні Делоне, яка разом із чоловіком Робертом започаткувала напрямок оп-арту. Її особливістю було використання яскравих кольорів, якими вона розбивала площину на дрібні контрастні поверхні, що вібрували в очах, утворюючи цікаву візуальну оптику. Сукні, виконані в такому стилі, мистецтвознавці називають «симультаніями». У 1924 році дизайнерка відкрила у Парижі свій бутік, здобуваючи все більше і більше прихильників.

Інші двоє особистостей, що першочергово заслуговують згадки, - це Варвара Каринська і Валентина Саніна. Варвара Каринська – дуже цікава художниця театрального костюму, улюблениця хореографа Джорджа Баланчина, засновника американського балету. Саме їй належить інтерпретація сучасної балетної пачки. На початках пачка була дуже штивною, мала прутики та обручі, що тримали форму. Каринська масивні елементи вилучила, сконструювавши натомість дуже легку модель зі зрізаними спідничками. Валентина Саніна – київська художниця, що емігрувала у 1920-их роках. Розробляла дуже складні моделі, беручи за основу історичні костюми. У Нью-Йорку мала фантастично популярний салон, шила одяг для зірок Бродвею і Голівуду.

В кінці 1920-их років на території Радянського Союзу тривала боротьба за новий образ радянської людини і нові форми одягу. У 1925 році моделі Надії Ламанової, Євгенії Прибильської, Надії Макарової і Віри Мухіної, пошиті з простих рушників і оздоблені народною вишивкою, отримали в Парижі Гран-прі «за оригінальність і своєрідність». На загал, мода таврувалася як «буржуазний пережиток», але моделі Ламанової і Прибильської вважалися еталонними та визначили багаторічний напрямок розвитку радянського костюму.

У 1920-30-их роках на Галичині, крім сестер Кульчицьких, до процесу творення національних мотивів у сучасному костюмі долучився Святослав Гординський – знаний книжковий графік та монументаліст. Широкої популярності набуває крій із пониженою талією, вільний силует і капелюшки-каски, а для оздоблення часто використовувалась народна вишивка. Чудовим джерелом дослідження галицької моди цього періоду є львівське видання «Нова хата».

У 1930-их виникає косий крій. Здавалося б, нічого революційного, але з його появою стають популярними приталені сукні. Характерні тканини у дрібний візерунок – квіточки, смужки і горошки. Знову у моді жіночність – підкреслена талія, розширені донизу спідниці і розширена лінія плечового поясу. Остання до 1940-их стає все ширшою, з’являються підплечики, що додають жінці маскулінних рис.

Через брак матеріалу у 1940-их роках текстильна промисловість практично зупинилась, поступившись місцем трикотажу. Часто найлегшим способом отримати бажану модель було зв’язати її особисто, хоч пряжі теж не вистарчало. Багато речей перероблялись і перешивались, бо навіть у воєнні лихоліття жінкам хотілося залишатися привабливими.

В 1944 році у Києві відкрився перший «Будинок моделей». Як і всі інші сфери, мода мала бути контрольованою і регламентованою. Моделі розробляли централізовано і передавали на фабрики відшивати. Часто дизайнер не впізнавав у масових зразках свої спроектовані роботи.

1950-ті роки цікаві явищем «стиляжництва», характерного винятково Радянському Союзу. Це період «хрущовської відлиги» - залізна завіса нікуди не поділась, але все ж якісь віяння проникали, особливо у молодіжні середовища. Стиляги носили широчезні штани, що потім трансформувались у «дудочки», масивні піджаки і строкаті сорочки. Вони дуже відрізнялись на тлі панівної сірості, за що отримали прізвисько «радянських денді». В ці роки краватки для чоловіків були не обов’язковими, так само і прикраси чи капелюшки для жінок, адже вважалися «буржуазним надлишком».

Після Києва у 1954 році відкрився другий «Будинок моделей» у Львові. Наступні в інших містах запрацювали аж у 1970-их роках, що ще раз підтверджувало цінність львівського кравецького цеху.

Одноманітність одягу віталася, але люди рідко вдовольнялися фабричною продукцією, хоч її й бракувало. Єдиним порятунком були ательє мод, де за зразками із журналів замовляли щось оригінальне. Водночас журналів було дуже мало. Європейські видання привозили контрабандою. До прикладу, в Москву вони потрапляли через Ригу.

У 1957 році із запізненням майже на десять років у Союз прийшов стиль «нью лук» Крістіана Діора.

Для радянської моди характерні просто анекдотичні випадки. Відомий дизайнер Олександр Ігманд, що шив одяг Брежнєву, у спогадах описував постійну нестачу фурнітури, яку привозили літаками з Парижу. На міжнародні виставки проектувалися і відшивалися чудові моделі, але часто вони були у єдиному примірнику. Для порівняння – у міжвоєнному Львові клієнтка могла лише показати кравчині ескіз сукні у журналі, щоб та один в один скопіювала її, тканина і потрібні деталі завжди були в наявності у місцевих крамницях.

Вартий уваги факт, що у Львів постійно приїжджали різноманітні радянські актори і партійні діячі для того, щоб поповнити гардероб. Вони не шкодували грошей, спорожнювали комісійні магазини і замовляли елегантні костюми у найкращих кравців.

В 1959 році у Львівській академії мистецтв при кафедрі текстилю в Україні вперше відкривається відділення моделювання костюму.

1960-ті – революційні роки і для моди. Популярні теми космосу і науки. Одяг дуже спрощується, з’являється міні. Не втратила актуальності виробнича тематика – різноманітні робочі костюми, комбінезони з продуманими функціональними деталями. У львівському «Будинку моделей» було створено проектно-наукову лабораторію, до якої залучали етнографів з метою допомоги художникам розробляти тканини у сучасному народному стилі. Дуже цінувалися ткані полотна, але з них відшивалося дуже дороге вбрання, тому до масового виробництва справа не доводилась.

У 1970-их роках стали відчутними романтичні впливи - силует подовжений, підкреслена талія. У Львівському будинку моделей продовжували експериментувати з народними мотивами. В Києві у цей час працював Герц Мепен – талановитий художник-модельєр, син успішного варшавського кравця. Для столичного будинку моделей він створював прекрасні моделі, що часто перемагали у різноманітних конкурсах. Пам’ятна його колекція з етномотивами, у якій для оздоблення він використав вишиті тризуби. Тоді ж у безіменній радянській моді вперше вдалось «засвітитись» окремому дизайнеру - В’ячеславу Зайцеву, який очолив Всесоюзний будинок моделей у Москві.

Джерела:

Тканко З. О. Мода в Україні ХХ століття. – Львів: в-во «АРТОС», 2015. – 236с.;

матеріали зустрічі.

Підготувала Юлія Корицька-Голуб

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук