Від афин до яфир, про що говорять на високій полонині

Зустріч з Наталією Хобзей

БлогиКав’ярня «Штука», 22 грудня 2017382
Кав’ярня «Штука»
Кав'ярня-галерея "Штука" розпочала свою роботу у травні 2009 року, основна ідея та настрій кав'ярні - можливість поринути в мистецьку атмосферу Австро-Угорського Львова.

19 жовтня у Клубі шанувальників Галичини точилася розмова про гуцульську говірку. Розповідала Наталія Хобзей - кандидат філологічних наук, завідувач відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича і співавторка книги «Гуцульські світи. Лексикон».

Наталія Хобзей

В Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича дослідження гуцульської говірки започаткувала Ярослава Закревська. Збираючи матеріали до «Атласу української мови» і «Загальнокарпатського діалектологічного атласу», серед іншого вона також фіксувала відповіді мешканців Гуцульщини згідно заздалегідь складеного запитальника.

Говірка, про яку йдеться у словнику «Гуцульські світи. Лексикон», стосується, зокрема, першої половини ХХ століття, коли люди напряму спілкувались з вищими силами, що були реальною частиною їхнього повсякдення:

«На почьитку сьвіта Бог пастушиў» і «Коли спитати старших людей, що се такого звізди, каже кождий: Е, а шож би? Кажут у нас, шо то відаў божі віўці”».

«Сьв. Николай був нижонатий давно; пішов до Бога, (тогди ще люде ходили до Бога), тай каже: Я не жонатий і не маю охоти си женити; не знаю, ци не маю долї, ци шо? – Каже єму Бог: Ти маєш долю; є на скльиній горі Єлена Костантина, ти ї озмеш, то твоя дольи!».

«У ночі, єк идетси попри хрест, то не можна ирститиси опередь хрестом тай ни можна перед ним издоймати з голови крисаню ци шєпку, бо у ночі Христос спит, тай не можна йиго рунтати».

«Гуцульські світи. Лексикон» був задуманий у незвичному форматі для словника – тут подані не лише тлумачення, а й розлогі цитати, що пояснюють складний контекст і допомагають зауважити нюанси, недоступні в основному описі. Також «Лексикон» містить пояснення, які знаходимо у видатних етнографів. Маємо розуміти, що для належного відображення говірки і повного розкриття етнографічних пластів досліджуваної місцевості, подібні словники мусять бути глибшими, тобто мовно-енциклопедичного типу. Наприклад, століття тому хоч вже й існував телефон, але це поняття мало відчутно ширше значення, ніж те, що побутує зараз. Телефонний апарат був не лише черговим технічним винаходом, а магією з дивовижними властивостями:

«У телєфонї, то «тот» - осина – кьигне голос. То у зажондї сидит один у тї скринцї, а другий – осина єму – сидит у другі скринцї, ци би у злїсного, ци у Надвірнї, ци у Рафайлові; тай як пани хоки говорити, то він – пек му – покигає голос відци у Надвірну, а хокь де (де є скринка), а так, як той пан говорит, то цесь покигає відтіў голос».

«То кажут у ті скринцї, у зажонца, сидит Осинавец. Тай як зажонц хоче телєфонувати, то крикне у ту скринку Осинаўцеви: Гальо! И він зараз біжит – и говорит тому другому панови, шо хоче зажонц».

Обраний формат збережеться і у наступному великому гуцульському словнику з ілюстраціями, що спростять розуміння більшості явищ та предметів, проте де-не-де все ж не будуть вичерпними. Наприклад, у випадках «шелестів» і «бесаг», які все-одно варто побачити на власні очі («шелести» - жіночі прикраси або прикраси для кінської упряжі у вигляді кульок, що дзвенять під час руху, «бесаги» - дві торби, з’єднані одним полотнищем, які носять перекинутими через плече).

При укладенні словника використовувались три основні джерела, на які можна надійно опиратися при дослідженні гуцульських говірок в минулому: 1) «Матеріали до гуцульської демонольогії» та «З народного житя Гуцулів» Антіна Онищука; 2) «Гуцульщина» Володимира Шухевича; 3) народний календар, в якому друкували Антіна Онищука і Петра Шекерика- Дониківа. Відштовхуючись від цих праць, дослідники шукають наступні, сучасніші тексти, і опитують респондентів.

Повертаючись до витоків укладання гуцульських словників, маємо знати, що перший такий створив Іван Вагилевич. Водночас його праця вважається першим діалектним словником України. Невеличка стаття з тлумаченням 104 слів була вміщена у збірнику, надрукованому в Празі у 1838-39 роках. Але впевнено опиратись на цей словник не можемо, адже Іван Вагилевич написав його польською мовою, з польської його переклали на чеську, а після цього - знову на польську. Інститут українознавства ось-ось отримає оригінал, що зберігається у книгозбірні Петрушевича в Санкт-Петербурзі. Ще у 1930-их роках Ян Янув написав цілу статтю, де порівнював слова з праці Вагилевича з власними фіксаціями під час розмов з гуцулами. Порівнюючи цей словничок з рукописним «Словарем гуцульським» Михайла Мосори 1885-96 років, можна виснувати, що автор взорувався на тексти Вагилевича, бо більшість слів однаково подані в обох. Але в багатьох випадках наступні словники і картотека, що є у розпорядженні Інституту, не підтверджують існування слів із добірки Вагилевича. Хоча у дослідженні говірок неможливо бути достеменно певним. До прикладу, на Гуцульщині вірять у дводушників - міфічних персонажів, що мають дві душі. Але свого часу Іван Франко зафіксував у приповідках слово «тридуші» або «тридуші би тя з’їли». Він пише, що «значіня слова неясне», але сучасні записи у тій же ж Верховині свідчать, що слово існує далі і пов’язане з дитячими хворобами, подібними на астму. В давніших записах знаходимо пояснення, що жінка, яка йде з коромислом, несе ще одне відро і зустріне вагітну, спровокує у новонародженого тридуші. Ще одне тлумачення говорить, що тридуші можна викликати, викрутивши в дереві три отвори і подумавши про певну особу. Тобто, якщо століття тому Франко каже, що такого слова він не зміг знайти, а сучасні дослідники його фіксують, то говорити про те, що діалект зникає, не можна. Водночас є явища, що дійсно зникають. Шухевич писав про те, що подорожуючи Гуцульщиною, він знайшов лише п’ять чи шість ікон та хрестів, які були зроблені людьми самостійно на дереві. Він дуже шкодував, що цікавих артефактів залишилось так мало і надії побачити їх уже нема. На жаль, в словнику відсутні також і назви цих ікон, і сьогодні ми говоримо про зовсім інший гуцульський народний іконопис.

Вже згаданий словник Михайла Мосори містить дуже багато слів, поданих у праці Івана Вагилевича, але чи він бездумно їх переписав у Вагилевича, невідомо. Мосора був священиком, який склав свій словничок у молоді роки, коли недовго перебував на Гуцульщині, навчаючи сина іншого священика. Більшість цих слів ніхто не фіксував аж до початку 1980-их років, коли Ярослава Закревська, Уляна Єдлінська та Ганна Войтів перевірили їх у Верховині. Згідно результатів звірки 70-80% поданих слів підтвердились. Отже, хоч і минуло ціле століття, тяглість слововжитку збереглася.

Крім праць Мосори і його учня Коржинського, які є в рукописах і ще неопубліковані, зараз існує дуже багато словників гуцульської говірки. Але далеко не всім можна довіряти так, як уже згаданим виданням Онищука, Шухевича, народному календарю та статтям НТШ. До прикладу, у відповідь на прохання Михайла Мосори рецензувати словничок для наступної публікації Іван Франко відповів, що праця добра, але їй бракує частини визначень, автор не ознайомлений з словниками інших дослідників, у тому числі польськими і угорськими, тож в такому стані оприлюднення неможливе. Сучасним працям часто бракує такої вивіреності, достовірності та уважності прочитання більш досвідченими колегами.

Що ще з опублікованих важливих словників і лексикографічних праць варто згадати? Обов’язково кількох слів заслуговують дослідники Броніслав Кобилянський і Ян Янув. Броніслав Кобилянський вчився у Відні, у 1926 році захистив докторат, присвячений гуцульським і покутським говіркам. Ян Янів був професором Львівського університету і викладав на кафедрі україністики. Він не був автором словника, хоч і мав дуже багато матеріалів, на підставі яких варшавський і краківський професор Ріґер видав «Атлас гуцульських говірок» та «Гуцульський словник», доповнений працею Шухевича «Гуцульщина».

Не менш важливою постаттю є Олекса Горбач, який уклав словник говірки у гуцульському селі Бродина, що в Румунії. Звідти походила його дружина Анна-Галя Горбач, тому літні вакації часто були присвячені мовним дослідженням.

З сучасних праць також маємо знати вже згадану Ярославу Закревську, яка започаткувала картотеку гуцульських говірок і їхні дослідження в Інституті українознавства. В 1990-их роках на прохання гуцульської школи вона створила короткий словник «Гуцульські говірки», що тлумачив гуцульські слова українською мовою.

Серед інших важливих праць - невеликі спільні публікації Івана Піпаша та Івана Жеґуца в Мюнхені, пізніше – Івана Піпаша та Бориса Галаса в Ужгороді.

Пам’ятаймо, Гуцульщина має три частини – найбільшу центральну, буковинську та закарпатську. У словнику «Гуцульські світи. Лексикон» дуже багато закарпатських матеріалів, але найбільше їх зібрав Микола Грицак у селі Росішка, де він народився. Завдяки його праці було створено величезну діалектну картотеку в Україні, на основі якої цьогоріч планується видання першого тому «Закарпатських говірок». Свого часу Інститут українознавства теж видав невеличкий словник до ювілею Грицака, що називався «Скарби гуцульського говору. Росішка».

Афини і яфири, що є у назві лекції, - фонетичні варіанти одного слова. Мапу поширення його варіантів взято з «Лінгвістичного атласу українських народних говорів Закарпатської області України» Йосипа Дзендзелівського

Укладачі словників гуцульських говірок часто стикаються з багатьма фонетичними варіантами одного і того ж слова, але їх відбір не настільки важкий, як ідентифікація міфологічних назв. Ці персонажі часто подібні до описаних в інших етнорегіонах, але водночас можуть бути зовсім різними за функціями і окремими рисами, до того ж зазнавати відчутних літературних впливів. Наприклад, широко відомий образ мавки як дуже красивої дівчини з Полісся, але ця версія сумнівна, бо у цьому регіоні поширена назва «навка» або «нявка». Карпатська ж мавка може мати вигляд привабливої дівчини або дитини, але лише спереду, бо ззаду у неї відкриті усі нутрощі. Вплив літератури певним чином нівелює первісний образ навіть у місцевих мешканців. Подібна історія з вовкуном з Карпат і Східної України. Карпатський вовкун – це людина, що служить комусь і за своїм бажанням може перетворюватися у вовка, тоді як східноукраїнський вовкун – це хтось, перетворений на вовка всупереч власній волі. Таких випадків багато, тому важливість словника полягає у фіксації правдивого змісту, прив’язаного до слова, щоб запобігти наступним викривленням.

На завершення розповіді Наталія Хобзей зацитувала два побажання-тости з гуцульського села на Мармарощині, які стануть у пригоді кожному, хто цінує тамтешній колорит: «Бисьте були люблéні!» та «Бисьте були в трійці!», що означає «щоб ви були розумні, здорові та щасливі».

Підготувала Юлія Корицька-Голуб

Джерела:

  • Хобзей Н. Гуцульська міфологія: етнолінгвістичний словник. – Львів, 2002;
  • Хобзей Н., Сімович О., Ястремська Т., Дидик-Меуш Г. Гуцульські світи. Лексикон. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крипякевича НАН України, 2013 (Серія «Діалектологічна скриня»). – 668с.;
  • матеріали зустрічі.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук