З приводу оголошення мене «фальсифікатором року»

БлогиІван Крупський , 26 грудня 2019 3839 9
Іван Крупський
декан факультету журналістики Львівського національного університету ім. Франка, професор, доктор історичних наук

Шановні колеги, я з повагою ставлюся до Вас та зацікавлено читаю Ваше видання! Що ж Ви стосовно мене поширили недостовірну інформацію, не збалансували точки зору: класичною є вимога брати інформацію в того, про кого йде мова, щоб уникати викривлення фактів. Це ж так легко зробити!

Ми маємо справу з маніпуляторами у сфері громадського контролю за наукою та освітою. Що це за організація «Трон» і хто всі ці «громадські діячі», звідки вони, хто сертифікував їхні методи роботи, результати їхнього аналізу? Одна з них п. Шестакова, яка розпочала свою активну антиплагіатну діяльність, під час російсько-української війни. До цього часу вона не висовувалася, за неї всю «антиплагіатну» роботу робила її тітка п. Синицина, – «правозащитница из Санкт-Петербурга», яка свого часу звинуватила Сумський державний університет у поширенні плагіату в статтях у друкованих періодичних виданнях університету, але програла суд і повинна була виплатити репутаційні збитки СумДУ та не сплатила і стала нев’їзною в Україну. Тепер же п. Шестакова з тимчасово окупованого російськими військами Донецька вказує нам, як розбудовувати українську науку, на свій розсуд призначає винних і вимагає їх покарання.

Хотів би, щоб готуючи матеріал до друку, Ви попросили назвати тих, кого я, як декан з лютого 2019 року, масово підтримав у плагіаті. Назвати прізвища цих вчених, які захистилися в нашій Раді або чиїми дисертаціями я керував, отримали ступінь і МОН позбавило їх ступеня? І не тільки як декан, а просто як професор за багато років, коли під моїм керівництво було захищено цілу низку дисертацій проопоновано більш як 50 кандидатських і докторських дисертацій. Назвіть, будь ласка, прізвища тих учених, яких було позбавлено ступеня за плагіат? А таких нема!

Зрештою є якась логіка визнання мене фальсифікатором у науці на основі статистики, що, наприклад, під моїм керівництвом було захищено 14 робіт, з них 7 чи 5 визнано МОНом плагіатними і авторів позбавлено ступеня. Тоді приймається така постановка питань. А якщо з 14, наприклад, буцімто одна така робота –- то чи можна такого професора називати фальсифікатором року? Але ж і однієї нема! Це так Шестакова, а не МОН, вважає, що у роботі Ковальчук є плагіат. Проте робота цієї здобувачки перебуває ще на етапі атестації і тільки в січні буде розглядатися в МОН і, тим паче, я не є її керівником дисертації.

Як можна звинувачувати мене у чомусь, що ще не доведено і не розглядалося? І навіть якщо раптом буде визнано плагіат у дисертації Ковальчук, то це є підставою говорити, що я масово, як модератор атестаційного процесу, фальсифікую??? До речі, та сама історія і з професором Різуном. Тому закликаю Вас, як професійних журналістів, бути уважними, прискіпливими до фактів і перевіряти їх та не поширювати недостовірні дані.

За час існування спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій при Львівському національному університеті імені Івана Франка, яку я ось уже більше 10 років очолюю, на цій Раді захистили свої дисертації здобувачі та аспіранти не лише зі Львова, а й з усієї України – з Харкова, Маріуполя, Одеси та інших міст Півдня і Сходу нашої держави, загалом більш як 70 дисертацій. Окрім цього, я керував 14 кандидатськими та докторською дисертацією, і всі вони були успішно захищені. До того ж більшість дисертацій, що виконано під моїм керівництвом, були захищені не у Львові, а в інших спеціалізованих вчених радах України. Окрім цього, я опонував понад 50 кандидатських і докторських дисертацій.

За час існування спеціалізованої вченої ради у Львівському університеті не було відхилено ЖОДНОЇ, повторюю, жодної дисертації, і до мене, як до голови ради чи до наукового керівника дисертацій, якими я керував, не було ЖОДНИХ претензій. Прошу навести приклади, якщо це неправда.

І ось у Києві Вчена рада, членом якої я був, призначила мене опонентом дисертації п. Ковальчук. Але в дисертації, як стверджує Е. Шестакова, яка нині проживає у тимчасово окупованому російською армією Донецьку, вона виявила плагіат. Окрім цього, на це звернув увагу також проф. Різун. Так чи інакше, але дисертантка САМА ЗНЯЛА СВОЮ РОБОТУ З РОЗГЛЯДУ. Відтак через деякий час, коли в Києві спеціалізована вчена рада припинила свою роботу, дисертантка звернулася до нашої спеціалізованої вченої ради з проханням прийняти її ПЕРЕРОБЛЕНУ роботу до захисту. У заяві дисертантка зазначила, що роботу подає до захисту вдруге, про що я проінформував членів спеціалізованої вченої Ради у Львові.

Для розгляду кандидатської дисертації п. Ковальчук О. та рекомендації її до захисту у спецраді була створена експертна комісія з трьох членів ради: д-ра наук із соціальних комунікацій, завідувача кафедри журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Кравченко С. І.; д-ра наук із соціальних комунікацій, завідувача кафедри журналістики Національного університету «Острозька академія» Супрун Л. В.; канд. філологічних наук, доцента Львівського національного університету імені Івана Франка Дмитровського З. Є. Експертна комісія рекомендувала дисертацію п. Ковальчук О. до захисту.

Прийнявши роботу до захисту, текст дисертації, як і її автореферат, був у визначений термін виставлений на сайті Львівського національного університету імені Івана Франка.

Дисертацію рекомендувала до захисту кафедра історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Після оголошення про захист дисертації на адресу керівників університету – Ректора та Проректора з наукової роботи надійшов лист від п. Шестакової Е. про нібито виявлені в дисертації ознаки плагіату.

Для з’ясування фактів, наведених у листі п. Шестакової Е., була додатково створена комісія з членів спецради, до якої увійшли: д-р філологічних наук, проф. Лизанчук В. В. (Львівський національний університет імені Івана Франка); канд. філологічних наук, доц. Присяжний М. П. (Львівський національний університет імені Івана Франка); канд. історичних наук, доц. Романишин Ю. О. (Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України). Водночас текст дисертації був ще раз перевірений на антиплагіатній системі Unicheck, яку рекомендувало МОН України. Констатуємо: випадків академічного плагіату не виявлено. Зокрема, було встановлено, що оригінальність тексту дисертації Олени Ковальчук становить 82%; схожість – 18% (це перші дев’ять позицій у звіті «Unicheck»), це поклики на той самий російський сайт, який передруковує статтю Олени Ковальчук «Генеза жіночої субкультури та її віддзеркалення в універсальній і спеціалізованій пресі (історія та сучасність)» без посилання на авторку, а також посилання на сайт, який опублікував статтю Олени Ковальчук «Typological Transformation of the Ukrainian Magazine «Zhinka» («Woman»)» (с. 152).

Члени комісії також не виявили фактів плагіату в дисертації п. Ковальчук О. На цій основі дисертацію було допущено до захисту.

Офіційні опоненти − д-р наук із соціальних комунікацій, проф. М. Г. Житарюк; канд. наук із соціальних комунікацій, доц. О. В. Кушнір − дали позитивні відгуки на кандидатську дисертацію Ковальчук О. Також позитивний відгук написав науковий керівник − доктор філологічних наук, професор Мелещенко О. К. На дисертацію надійшло ряд відгуків від провідних учених, організацій та наукових установ. УСІ ВІДГУКИ ПОЗИТИВНІ.

Вважаю, що я, як голова спецради, діяв згідно з «Порядком присудження наукових ступенів...», а також відповідно до «Положення про спеціалізовану вчену раду», як цього вимагає процедура. Зрозуміло, відмовити у прийнятті до захисту дисертації самовільно я не міг, бо це було б порушенням з мого боку.

Видається, комусь дуже хочеться призначити винним мене у якійсь фальсифікації, тим паче, що ПРИСУД «СУДУ» (чи вирок) ВЖЕ ГОТОВИЙ. АДЖЕ ЩОДО ДИСЕРТАЦІЇ КОВАЛЬЧУК НЕМАЄ ЖОДНИХ ВИСНОВКІВ МІНІСТЕРСТВА, ЛИШЕ лист Е. Шестакової і заздалегідь винесений нею ж вирок.

До того ж, усі, хто причетний до атестації кадрів вищої кваліфікації, знають, що ВЧЕНА РАДА НЕ ПРИСУДЖУЄ НАУКОВІ СТУПЕНІ, про що, наприклад, і в супроводжувальних документах до Міністерства в окремому пункті вказується: «Вчена рада на основі своїх рішень просить Міністерство присвоїти науковий ступінь...». Відтак дисертацію розглядає експертна рада, заслухавши призначеного експерта, і лише тоді виноситься відповідне рішення. Між тим, на кінець грудня 2019 р. процедура щодо атестаційної справи п. Ковальчук не завершена і жодного рішення Міністерство не прийняло. ЄДИНОЮ ПІДСТАВОЮ ВВАЖАТИ, ЩО В ДИСЕРТАЦІЇ Є ПЛАГІАТ, Є ЛИСТ Е. ШЕСТАКОВОЇ.

Виникає питання: для чого ж тоді потрібна така процедура атестаційного процесу, коли є Е. Шестакова – суддя, прокурор… І чи не варто мені звернутися з приводу ПРИЗНАЧЕННЯ МЕНЕ ВИННИМ У ЦІЙ ІГРІ ШЕСТАКОВОЇ ДО СУДУ, бо для чого ж тоді антиплагіатна система, для чого експерти? Та й, зрештою, а хто з фахівців у галузі журналістики і на якій підставі, побачив плагіат у дисертації п. Ковальчук?

Щодо цього, ніби «знаючи про наявність плагіату в кількох дисертаціях все одно допустив їх до розгляду» (?), хочу почути конкретні факти про ці дисертації. Бо, наприклад, жодного стосунку щодо рекомендації до захисту дисертацій С. Демченка та Х. Гурчіані я не мав, адже опонент не рекомендує дисертації до захисту. Та й, зрештою, лист Шестакової з приводу плагіату в цих роботах був отриманий вже ПІСЛЯ ЇХ ЗАХИСТУ в раді.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук