А ДНР і ЛНР - це хто взагалі такі?

Пора констатувати, що тема спільного майбутнього з Донецьком і Луганськом зникла з інформаційного поля України. Спочатку її замінила російсько-українська війна. Потім і вона стала фоновою: "Що? Нові війська Путіна? Заряджай!". Нікого в Україні не турбує, що там у цих орків з їх Новоросією. Усі зайняті справою: бізнесом, сім'єю, країною, армією, освітою. Є робота, пенсії, зарплати, стипендії та нормальне життя.

У всіх, хто не кликав війну в свій будинок. Ніякого спільного майбутнього з Донецьком і Луганськом ніхто не бачить. Навіщо? Хоч прапор український нехай вішають, хоч гімн стоячи кричать. Ми самі повернемо все, коли захочемо. Якщо захочемо. Зараз ніхто не хоче. Запитайте в Одесі, Харкові, Миколаєві, Запоріжжі чи Дніпропетровську, чи хочуть вони жити в одній країні з тими, хто вбивав їхніх синів. Відповідь однозначна: ні. Так, територія, звичайно, потрібна. Але ми це питання, думаю, ще вирішимо.

В цілому - кожен свій вибір зробив сам. Більшість українців - за Європейський Союз. Більшість українців - за НАТО. А вас назад візьмеш і все знову буде, як раніше. Слухай вас, годуй, терпи комуністів у парламенті. Ні дякую. Ідіть в пекло!

Розумієте, є проблеми важливіші, ніж знаходити спільну мову з орками. У нас, наприклад, пожежники і солдати гинуть. Ще треба подумати, куди відправити дітей відпочивати - в Одесу чи в Карпати. Ну і де викроїти грошей на армію. Як зміцнити спецслужби, щоб швидше обчислити всіх покидьків. Важкі зараз часи. Ось це нас турбує, турбує і непокоїть. Не до деградантів. А ДНР і ЛНР - це хто взагалі такі? Гастролери з Росії та купка зрадників, яка привела в країну війну.

Жителі окупованій частині Донбасу називали себе "годувальниками". Тепер сидять і жерти їм нічого - просять Україну. Соромно повинно бути, товариші! Помирати треба з честю. За свій вибір. Адже краще померти з голоду, ніж вивчити українську мову, правда? Тепер ви - цілком і повністю відповідальність РФ. І від гніту нормального життя звільнені. А ми вам нічого не винні. І нічого не дамо. Іноді десь за спиною прориваються істеричні слиняві крики: "Хунта, хунта!". Це деграданти і російська армія намагаються звернути на себе увагу гаубицями і Градами. Але ніхто вже не обертається. Ніхто не намагається нічого довести. Всім начхати. Тільки воїни АТО плюнуть знахабнілому деграданту в пику з "усіх стволів". І тихо додадуть крізь зуби: "Змився, вобла облізла". Захищають країну! І настає тиша.

У нас попереду багато роботи. Ми вже багато робимо. Пробуємо. І у нас багато друзів - нам не дадуть впасти. Прорвемося. Звучить пафосно, але ж ми знаємо, що Україна - велика країна з прекрасним майбутнім. З купою проблем, так. Але ці проблеми можна вирішити. Тому що це наша свята Київська Русь. Тут повітря свободи. І ми цю свободу і свою країну нікому не віддамо.